«Семиярусна гора» як головна духовна книга нової епохи

У двадцять сім років американець Томас Мертон відмовився від кар’єри письменника й прийняв монаший стан в одному з найбільш аскетичних згромаджень католицької Церкви – ордені трапістів. Та згодом молодий монах повернувся до писання, і за сім років написав автобіографічну книжку «Семиярусна гора», визнану духовною класикою модернової доби. Її український переклад вийшов у львівському видавництві «Свічадо». В межах святкового тижня з нагоди 25-річчя Українського католицького університету про «Семиярусну гору» говорили єпископ Борис Ґудзяк, директор «Свічада» Богдан Трояновський, авторка перекладу Марина Білонога та головний редактор часопису «Патріярхат» Анатолій Бабинський.

– Цілком можливо, що, якби Томас Мертон не пішов до монастиря у двадцять сім, він все одно написав би видатну книгу. Ймовірно, вона була б пов’язана з католицизмом, – говорить Анатолій Бабинський. – Мертон долучився б до світських літераторів, таких як Вокер Персі чи Фленнері О’Коннор, які сприяли відродженню католицької літератури. Однак письменник прийняв монаший стан, тому тепер читачі розглядають його у контексті літератури духовної.

За словами редактора журналу «Патріярхат», Мертонові в монастирі вдалося вловити суть духовного життя, найбільша складність якого – привести до гармонії трансцендентне, тобто те, що відбувається поза буденністю, з банальними речами. «По-справжньому автентична духовність – це та, яка вміє знайти гармонію між найвищими ідеалами й рутиною», – пояснює Анатолій Бабинський.

У монастирі Мертон вів публічну діяльність і листувався з багатьма людьми. Зокрема, у своєму тривалому листуванні з Папою Іваном ХХІІІ він висловлював незвичні ідеї та пропозиції. Мертон писав Папі, що з його перебування і молитов у монастирі, навіть попри те, що він контемплятивний монах, замало зиску. Він хотів допомагати по-справжньому, тому запропонував Папі, аби той благословив новий вид контемплятивного згромадження.

– Так, можна було би створити центр, який зібрав би митців, інтелектуалів, літераторів і став би для них духовним осередком віднови віри, – розповідає Анатолій Бабинський. – Усі ці люди могли б з’їжджатися туди, аби духовно міцнішати віднаходити Бога. Щойно відкритий Центр Шептицького в УКУ нагадує мені цю пропозицію Мертона.

«Семиярусна гора» вийшла наприкінці 1940-х. На думку владики Бориса Ґудзяка, в автобіографії вдалося передати те, що було озвучено на Другому Ватиканському соборі 1962 року. «Від шістнадцятого століття Католицька Церква, церковне життя і духовність були під впливом попереднього Вселенського Собору – Тридентського,– каже єпископ. – Цей собор відповідав на виклики початку модерної доби, пов’язані з винайденням друку, протестантською реформацією, текстуальною критикою. Окрім сильних раціональних нуртів у кодифікації католицизму, до деталей також було розписане моральне життя. Навіть побут католицьких і греко-католицьких сімей у наступні покоління був посттридентським: існували чіткі правила, а всі вчинки були поділені на чорне та біле. Така поляризація мала колосальну потугу і вплинула на цілі суспільства. Однак із початку двадцятого століття з’явилося бажання відійти від моралістичного порядку».

Цій потребі, сформульованій у 60-ті – 80-ті, за словами владики Бориса, відповів текст Мертона. Не порушуючи старих принципів, католицький письменник відкривав горизонти й нову велику традицію, яку зробив доступною, а найсуворіше монаше життя – життя трапістів – відкритим для читача.

– Він відчував великого Бога, який любить усіх людей попри їхню релігію. Томас Мертон у своїх пошуках зрозумів, що Бог є безмежним, що його неможливо до кінця закрити у якихось рамках, що Бог може давати конкретні інструменти, але він нагадує раз за разом, що наші рукотворні інструменти, категорії, концепти, структури неє спроможними його обійняти.

Мертон знаходився в найкращій напрузі між спогляданням Бога у його величі, коли треба або мовчати, або співати, кохати, творити, і таким чином моралізувати, та між конкретною діяльністю.

У 60-х роках Мертон долучається до болючих соціальних питань, які трансформували американські й західноєвропейські суспільства, наприклад, багато полемізує щодо В’єтнамської війни. Роботи письменника, особливо духовне описання — про молитву, монаше життя, про його велику любов до Бога набули широкої популярності у другій половині XX сторіччя. Читач Мертона не зустрічається з монахом, який нарікає на обмеження чернечого життя. Мертон свідомо раз за разом обирає такий спосіб існування.

Стосунки Мертона з монашою спільнотою були досить складними. Багато монахів ідуть в монастир, аби зосередитися на конкретному контексті. А тут раптово, поруч з ними, в одному коридорі, опинився чоловік, який стає всесвітньо відомим. До цього чоловіка пишуть листи, до нього хочуть приїхати, звідусіль від нього йде гармидер. Через Мертона весь світ зосередився у цьому коридорі, в монастирі, куди люди приходять до мовчанки. Тому Мертон не був зручним співбратом, він став причиною напруги в ордені траппістів.

— Проте траппісти й досі отримують вигоду від його діяльності. За кошти, отриманні за книги письменника, монахи змогли відремонтувати траппістські церкви у всьому світі, — розповів Анатолій Бабинський.

— Автобіографія Мертона — це його сповідь, досвід пошуку свого покликання. “Семиярусна гора” стала відзеркаленням наших власних пошуків і тому вона залишає глибокий слід у кожному, хто її прочитає. Будь-хто, хто задумувався над власним призначенням у житті, помітить у цій книжці багато особистих думок і знайде підказки на майбутнє, — запевнив директор «Свічада» Богдан Трояновський.

Тамара Кіптенко