Севастіян Сабол – Зореслав: чернець, поет, дослідник

У всіх народів є постаті, про яких постійно говорять і пишуть у кожні роковини народжень та смертей – це природно. В історії кожного народу були ті, про кого воліють не згадувати. Але водночас кожен народ має «загублених» у часі й просторі талановитих своїх дітей, пізнати життя і спадщину яких – настійлива потреба. У випадку народів, котрі століттями йшли до своєї державності й культурної самостійності, можна вести мову про цілі «загублені» покоління, представників яких зумисне замовчували. Одним із таких малознаних українців досі залишається отець Севастіян Сабол, ЧСВВ. Він – знакова постать української історії ХХ століття. Надзвичайно низький рівень ознайомленості загалу українства поза межами Закарпаття зі спадщиною о. Сабола – яскравий приклад того, наскільки збіднено ми сприймаємо своє навіть порівняно недавнє минуле.

Майбутній василіянин народився 7 грудня 1909 р. у Пряшеві, що у Словаччині. Він побачив світ у побожній родині словакізованого українця греко-католика Міхала та словачки римо-католички Марії. При хрещенні отримав ім’я Степан. Початкову освіту хлопець здобув у чотирикласній «вселюдній» школі в рідному місті, де навчання вели угорською мовою. Середню освіту отримав у чотирикласній «міщанській» школі вже за Чехословаччини. В 11-річному віці юнак почав віршувати і спершу робив це язичієм (штучною мішаниною церковнослов’янської, російської і місцевого варіанту української мови, поширюваного москвофілами). Перші свої вірші почав друкувати у 1923 р. у місячнику «Світ дітей», що виходив у США, подає М. Тершаковець.

У неповні 15 років – 17 серпня 1924 р., С. Сабол пішов у новіціят ЧСВВ у монастирі святого Миколая на Чернечій Горі в Мукачеві. Тимчасові чернечі обіти, згідно з каталогом Святомиколаївської провінції ЧСВВ на 1938 р., склав 1 квітня 1926 р. Спершу ще й у монастирі продовжував писати язичієм, але поступово під впливом праць істориків Олександра Пипіна, Миколи Костомарова та Івана Огієнка, внаслідок відкриття для себе творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Юрія Федьковича, Богдана Лепкого, під враженнями студій у монастирях Крехова, Лаврова, Добромиля упродовж 1926-1931 рр. та за підсумком власних спостережень за мовою жителів Верховини він кардинально змінив світогляд. Про це пишуть М. Тершаковець, Н. Ребрик, В. Фенич. Надалі, окрім згаданих авторів, С. Сабол також дуже цінував творчість Павла Тичини, Євгена Плужника, Дмитра Загула, Максима Рильського. Зрештою, як згадував сам герой цієї розвідки, у 1946 р. уже Павло Тичина та Микола Бажан приїжджали до Ужгорода і розпитували «про цікавого поета-попа Зореслава». Своє становлення С. Сабол згодом у брошурі «Від Угорської Руси до Карпатської України» описав наступними словами:

«…вихований у мадярських, а потім у москвофільських школах, колись і сам був одним із таких зневірених Русинів і довший час уперто задивлявся то на Будапешт, то на Москву. Щойно коли почав вглиблюватися в історію рідного народу, в його славне минуле, в його мову й культуру, та прислуховуватися до биття його серця і поривів його душі, – побачив…, що ми зовсім не маємо чого вважати себе менше вартісними, ніж інші народи, а тим самим не маємо чого поневірятися під чужими стріхами та з вдячністю цілувати руки чужим господарям на нашій землі, які дозволяють нам з’їсти кусень нашого власного хліба під їхнім ласкавим доглядом… ми, Русини, є дітьми великої Київської Руси-України… ми також Українці, як і тамті за горами в Галичині і над Дніпром, де золотоверхий Київ стоїть, і, хоч називаємо себе по старому Русинами, ми ніяк не виречемося цієї традицією освяченої назви, коли назвемо себе по-новішому Українцями так, як називають себе сьогодні всі давні Русини, так, як називає нас усіх разом увесь культурний світ».

Під час студій С. Сабол друкував твори у періодичних виданнях студентів-василіян «Перші промені» та «Пробійні струї» (Лаврів), а перші свої українські вірші надрукував у календарі «Календарі Місіонаря» та «Пчілці» (Ужгород) , подає Н. Ребрик. Уже в 1928 р., згідно з інформацією А. Пекаря, ЧСВВ, він уперше видав вірші під псевдо Зореслав, яке з’явилося унаслідок любові до астрономії й надалі супроводжувало літератора-ченця упродовж усього життя:

«Як поет він скривався під псевдонімом «Зореслав» і своїми релігійними й щиро патріотичними поезіями він захоплював тоді широкі кадри закарпатської молоді», – писав А. Пекар.

Про активну діяльність Зореслава та визнання його доробку сучасниками свідчить той факт, що коли 23 жовтня 1932 р. в Ужгороді відбулися загальні установчі збори Товариства українських письменників і журналістів у складі 15 однодумців, то був серед них і С. Сабол.

«Головою об'єднання обрали Ірену Невицьку, а членами президії – В. Ґренджу-Донського, Ол. Полянського, Довгаля і В. Бірчака. Їхніми заступниками стали М. Бращайко та Юл. Ревай. Членами контрольної комісії визначили А. Волошина, О. Бойчука та В. Мартиновича, а їхніми заступниками – Зореслава та А.Ворона», – читаємо у випуску львівської газети «Діло» за 7 листопада 1932 року.

У 1933 р. у видавництві отців василіян в Ужгороді вийшла друком перша збірка віршів о. Сабола під назвою «Зі серцем у руках». У ній вміщено 62 твори. Книга перейнята ліричним настроєм, глибоко релігійними і національними мотивами – її розпочинає вірш «Присвята»:

З КЕРВАВИМ серцем у долоні
До Тебе йду, Народе мій,
До Тебе йду й Тобі в поклоні
Несу пісень кервавих рій.
***
У них Твій тихий сум ридає,
Твої в них кануть сльози й кров,
У них моя душа співає,
У них горить моя любов.
***
У піснях тих усе завзяття,
Увесь мій біль, увесь між жар.
І їх тобі, о Підкарпаття,
Приношу як синівський дар.

Особливу увагу Зореслава привертала проблема браку провідників в українському народі:

О ДЕ ВИ Пророки, о де ви Мойсеї,
Де провідники, щоб народ повести?
О де ви ідейні, нові Прометеї,
Щоб жертвою й трудом народ свій спасти?

Збірку «Зі серцем у руках» позитивно прийняли читачі і літературні критики. Наприклад, Євген Маланюк написав, що книга є «вимовним літературним документом у всеукраїнському літературному процесі».

12 серпня 1934 р. С. Сабол склав вічні чернечі обіти, а 26 серпня 1934 р. отримав священичі свячення у Пряшеві від владики Павла Ґойдича. Упродовж 1931-1935 рр. монах перебував на богословських студіях у Григоріянському університеті в Римі, де здобув ступінь ліценціяту з богослов’я. У Вічному місті ознайомився із творчістю Мікеланджело, перекладав твори найвидатнішого представника італійської літератури епохи пізнього Відродження Торквадо Тассо. Після повернення з навчання, у вересні 1935 р., отримав спрямування до монастиря святого Василія Великого в Ужгороді. Працював викладачем богословської семінарії, зокрема читав курси Святого Письма, патрології, історії, івриту, був катехитом у класичній гімназії. Проводив реколекції для молоді, інтелігенції, організовував місійні науки.

Водночас василіянин продовжував активно творити – у 1936-му, з’являється друга поетична збірка Зореслава під назвою «Сонце і блакить». До неї увійшли 45 творів. Це видання також отримало позитивні оцінки, з’явилися переклади віршів українського Зореслава чеською, словацькою та угорською мовами як зразків модерної поезії. Продовженням його роботи на історичній ниві була книга «Укрита фіялка», присвячена життю сестри Василії Глібовицької, ЧСВВ. Це видання побачило світ у 1936 р. в Ужгороді, а перевидане у 1992 р. в Братиславі силами «Словацького педагогічного товариства» та Відділу української літератури у Пряшеві.

В Ужгороді о. Сабол став керівником редакції «Благовѣстника», який від січня 1935 р. мав назву «Благовѣстник Пресв. Серця Христового». Цей часопис чернець редагував до весни 1939 р. Починаючи з провінційного каталогу ЧСВВ на 1937 р. о. Сабол згаданий уже й як директор друкарні – на цій ділянці роботи він замінив о. Антонія Станканинця, ЧСВВ, який перейшов з Ужгорода до Мукачівського монастиря для праці з новиками.

Із 1936 р. о. Сабол почав редагувати «Misionar Najsv. Serca Isusovoho» – часопис, який василіяни на прохання мукачівського єпископа Олександра Стойки почали видавати латинкою земплинським діалектом для зісловачених русинів-українців. З огляду на політичні обставини журнал, заснований у травні 1936 р., виходив тільки до жовтня 1938 р., коли Земплинщину за рішенням Віденського арбітражу окупувала Угорщина і можливість працювати для тамтешнього населення була втрачена. Також о. Сабол встиг видати «Kalendar Misionara» на 1937 і 1938 рр. Протягом нетривалого часу з листопада 1938 р. василіянин перебував у Малоберезнянському монастирі, а тоді перебрався до Мукачева і, зрештою, до Хуста – столиці Карпатської України, де став директором єпархіяльного інтернату. Окрім того, він був сповідником Августина Волощина, січовиків Романа Шухевича, Михайла Колодзінського, Зенона Косака та інших.

12 січня 1939 р. василіянин став секретарем «Товариства греко-католицьких священиків», заснованого з ініціативи візитатора Мукачівської єпархії з правами Апостольського адміністратора Діонісія Няраді. Наприкінці того ж місяця під редагуванням о. Сабола в Хусті з’явилося перше число «Благовісника» фонетичним правописом, а також «Місійний календар».

Із постанням Карпатської України о. Сабол став діючим капеланом Карпатської Січі і в середині березня 1939 р. був на місцях боїв між чеськими вояками і січовиками у Хусті, між нападниками-угорцями та січовиками-захисниками Карпатської України, проводжав бійців в останній шлях, пише П. Шкраб’юк.

Після окупації Карпатської України Угорщиною, 21 квітня 1939 р. о. Сабола заарештували і депортували до Словаччини. Це відбулося в рамках загального вигнання василіян, які не були уродженцями окупованої мадярами частини Закарпаття: За провінційним каталогом на 1940 р., виїхати з краю змушені були 17 ченців: 8 священиків, 5 студентів, 4 брати.

У Словаччині о. Саболу доручили організувати чернече життя ЧСВВ.

«До цієї праці взявся він з питомою йому енергією й посвятою. Упродовж п’яти років удалося йому отворити чотири нові манастирі й новіціят для виховання нових монахів-василіян, серед несприятливих і неспокійних обставин. Таким чином створив він нову Василіянську провінцію і став першим її протоігуменом», – зазначав М. Тершаковець.

Дійсно, Апостольська Столиця створила у Чехословаччині василіянську провінцію святих Кирила і Методія, а 16 березня 1948 р. призначила її протоігуменом о. Сабола. Але ще з весни того року радянське посольство у Празі почало вимагати арешту єпископа П. Ґойдича і С. Сабола – влада автономної Словаччини відмовилася це робити, адже не мала підстав і побоювалася обурення народу. У червні 1948 р. з Ужгорода прибули представники НКВС, які мали вивезти о. Сабола до Союзу. Василіянина вдома не застали – він перебував на нараді Католицької Акції як очільник її організації у Пряшівській єпархії. Дізнавшись про небезпеку, чернець протягом двох місяців переховувався у горах та лісах у вірників, а 26 серпня, у 14-ту річницю свого висвячення, перейшов уночі кордон з Австрією. Провінцію о. Сабол вимушено залишив на свого протоконсультора о. Полікарпа Булика, ЧСВВ.

Коли протоігумен Провінції святих Кирила і Методія уже був в Австрії, суд у Празі засудив його на довічне ув’язнення як «американського шпіона, головного провідника УПА та ворога народу». В часи переховування василіянина від НКВД його приятелі й спалили оригінали документів Зореслава, у тому числі третю поетичну збірку, яка була готова до друку уже в 1943 р. і мала назву «Блакинті ескадри».

Спершу о. Сабол зупинився у Римі, де продовжив свої студії й здобув докторат, захистивши дисертацію на тему «Мелетій Смотрицький – полемічний антикатолик». Навесні 1950 р. він переїхав до США і спершу працював на релігійній і літературній ниві в Юніонтауні, штат Пенсильванія. Відтак переїхав до Нью-Йорку, де служив і проповідував, зокрема, у «долішній» церкві святого Юра. На чужині він майже перестав писати поезію – створив тільки 10 віршів. Натомість у 1955 р. у видавництві «Слово доброго пастиря» в Нью Йорку опублікував книгу «Католицтво і Православіє», присвячену питанням пошуку єдності Церкви.

«…автор навіть не пробує ховати кінці у воду, не вибілює одних, не очорнює других, дає кожному своє. Книжку повинен прочитати і православний, і католик, і то з великою увагою, а може і не один раз, щоб могти ствердити вповні об’єктивний підхід автора, залізну логіку фактів, ним наведених, а потому зробити висновки, чесно й логічно все продумавши. Коли з увагою, без упередження, прочитає її православний, то мусить прийти до ясного, твердого переконання, що тільки московська православна, кількасотлітня пропаганда, ведена виключно в імперіалістичних цілях та з жагучим бажанням помосковщити український нарід, наповнила душі частини наших братів ненавистю до католицизму до того ступеня, що деякі з них, а навіть високі церковні єрархи української православної Церкви, радіють з останньої, насильної ліквідації української католицької Церкви. Мусимо прийти до висновку, що ця ненависть до католицизму була однією з причин утрати політичної незалежності українського народу…», – читаємо у статті М. Тершаковця.

У 1956 р. під псевдонімом Юрій Боржава о. Сабол видав для вихідців із Закарпаття брошуру «Від Угорської Руси до Карпатської України». Вона з’явилася друком у видавництві «Карпатський голос» в місті Філадельфія, США і вміщує короткий нарис історії краю. У 1963 р. було видано збірку вибраних поезій Зореслава «З ранніх весен», до якої увійшов, між іншим вцілілий уривок втраченої у Другій світовій війні поеми на біблійну тематику під назвою «Рут».

У 1976 р. в Торонто й Римі у «Видавництві оо. Василіян» побачила світ історико-мемуарна книга о. Сабола «Голгота Греко-католицької Церкви у Чехословаччині», в якій йдеться про ліквідацію Пряшівської єпархії ГКЦ та ЧСВВ у ній. У 1950 р. в «Записках ЧСВВ» в Римі вийшла розвідка о. Сабола «Причинки до історії Провінції св. Кирила і Методія в Чехословаччині».

На прохання Синоду українських греко-католицьких єпископів з нагоди 1000-ліття Хрещення України-Руси о. Сабол створив «Службу всім святим України», чиє свято припадає на четверту неділю після Зішестя Святого Духа.

У 1991 р. Зореслав став членом Національної Спілки письменників України. Отець Сабол помер у віці 93 років 19 лютого 2003 р. у Детройті, США. У жовтні 2009 р. Закарпатська організація Національної Спілки письменників України і меценат Станіслав Аржевітін заснували Всеукраїнську літературну премію імені Зореслава, яку присуджують літераторам і науковцям за твори патріотичного духу, в яких досліджено маловідомі сторінки української історії та культури, літератури Закарпаття та спадщини С. Сабола-Зореслава. Книги ченця-поета перевидали у видавництві «Ґражда», його творчість досліджують науковці Закарпаття. І все ж, як виглядає, справа детального ознайомлення українців із цією талановитою особистістю ще потребує дуже багатьох зусиль.

Ні не Москва, ні Лєнінград,
Ні не Совєт, а Україна,
Гей ставте гори барикад,
Іде дванадцята година!
Пробудиться в один момент
Увесь народ в кривавій муці
І потанцює кулемет
Весільним танком революцій.
І полетить степами гнів,
Замовкне дика марсилєза –
Із п’яних у ярмі рабів
Повстане нація твереза.
І згадуватимуть óдно
Усі, що у ярмі ходили:
Проклятеє було вино,
Коли від нього так дуріли.

Ці слова о. Сабола вийшли друком у 1936-му… На відміну від багатьох, хто опустив руки тепер, чернець-поет-дослідник Зореслав у незрівнянно важчих умовах, вірив, що Україна відродиться: не чекав, що хтось це зробить, а робив для цього, що міг і як міг.

Джерела і література

1. Боржава Юрій (Сабол Севастіян). Від Угорської Руси до Карпатської України. – Філадельфія – Пенсільванія : Карпатський голос, 1951. – 56 с.
2. Зореслав (Севастіян Сабол). Зі серцем у руках. – Ужгород: Друкарня і видавництво ОО. Василіян, 1933. – 56 с.
3. Зореслав (Севастіян Сабол). Сонце й блакить. – Ужрогод: Видавництво й друкарня ОО. Василіян, 1936. – 72 с.
4. Пекар А. В., ЧСВВ. Василіянська Провінція св. Миколая на Закарпатті // Записки ЧСВВ. – Серія ІІ. – Секція ІІ. – Т. ХІ (XVІІ). – Вип. 1–4. – 1982. – С. 131–164.
5. Пекар А. В., ЧСВВ. Василіянські протоігумени на Закарпатті // Записки ЧСВВ. - Серія ІІ. – Секція ІІ. – Т. ІХ (XV). – Вип. 1–4. – 1974. – С. 152–166.
6. Пекар А. В., ЧСВВ. Греко-католицька Церква під час Карпатської України // Записки ЧСВВ. – Серія ІІ. – Секція ІІ. – Т. ХIV (XX). – Вип. 1–4. – Рим, 1992. – С. 302-308.
7. Пекар А. В., ЧСВВ. Греко-католицька Церква під час мадярської окупації Закарпаття (1939–1944) // Записки ЧСВВ. – Серія ІІ. – Секція ІІ. – Т. ХV (XXІ). – Вип. 1–4. – 1996. – С. 500–520.
8. Пекар А. В. Нариси історії Церкви Закарпаття / о. Атанасій В. Пекар, ЧСВВ. ‑ Т. І. ‑ Ієрархічне оформлення // Наукові записки ЧСВВ. – Серія ІІ. – Секція І. – Т. 22. – Рим, 1967. – 241 с.
9. Пекар А. В., ЧСВВ Нариси історії Церкви Закарпаття. – Т. ІІ. Внутрішня історія // Записки ЧСВВ. – Серія ІІ. – Секція І. – Т. 50. – Рим–Львів, 1997. – 492 с.
10. Пекар Атанасій, ЧСВВ. Нариси історії Церкви Закарпаття. – Т. ІІІ. – Монаше життя. – Ужгород : КП «Ужгородська міська друкарня», 2014. – 224 с.
11. Перші загальні збори українських письменників і журналістів // Діло, 1932. – 7 листопада. – С. 1-2.
12. Сабол Севастіян. Голгота Греко-католицької Церкви в Чехословаччині. – Торонто-Рим: Видавництво оо. Василіян, 1978. – 352 с.
13. Сабол Севастіян. Католицтво і Православіє. – Нью Йорк: Слово доброго пастиря, 1955. – 327 с.
14. Сабол Севастіян, ЧСВВ. Причинки до історії Провінції св. Кирила і Методія в Чехословаччині // Записки ЧСВВ. – Серія ІІ. – Секція ІІ. – Т. ХІ (XVІІ). – Вип. 1–4. – 1982. – С. 227–240.
15. Сабол Севастіян, ЧСВВ. Укрита фіялка – сестра Василія Глібовицька, ЧСВВ. – Братислава: Словацьке педагогічне товариство; Пряшів: Відділ української літератури, 1992. – 222+XII с.
16. Тершаковець М., д-р. Поет, науковець і патріот у монашій рясі ( З нагоди50-ліття життя о. д-ра Севастіяна-Степана Сабола, ЧСВВ // Світло. – 1960. – Березень. – С. 118-120.
17. Фенич В. Між сакральним і профанним: формування еклезіяльної та національної ідентичності о. Севастіяна Сабола до 1945 р. / Володимир Фенич // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Історія». – 2013. – Вип. 1 (30). – С. 27-45.
18. Шкраб’юк П. Монаший Чин Отців Василіян у національному житті України / П. Шкраб’юк. – Львів : Місіонер, 2005. – 439 с. (Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України).
19. Catalogus Provintiae S. Nicolai Ordinis Basiliani Sti Josaphat ineunte anno 1933. – Užhorod: Typographia PP. Basilianorum, 1933. – 36 p.
20. Catalogus Provintiae S. Nicolai Ordinis Basiliani Sti Josaphat ineunte anno 1936. – Užhorod: Typographia PP. Basilianorum, 1936. – 50 p.
21. Catalogus Provintiae S. Nicolai Ordinis Basiliani Sti Josaphat ineunte anno 1937. – Užhorod: Typographia PP. Basilianorum, 1937. – 51 p.
22. Catalogus Provintiae S. Nicolai Ordinis Basiliani Sti Josaphat ineunte anno 1938. – Užhorod: Typographia PP. Basilianorum, 1938. – 43 p.
23. Pekar A.B., OSBM. Basilian reform in Transcarpathia // Записки ЧСВВ. – Серія ІІ. – Секція ІІ. – Т. VІІ (XІII). – Вип. 1–4. – 1971. – P. 143–178.
24. Всеукраїнська літературна премія імені Зореслава

Володимир Мороз