У Центрі богословських досліджень 7 березня о 18.00 відбувся семінар шанувальників української християнської культури на тему: "Християнські мотиви у житті та творчості Кобзаря".
Відомий поет, вчений секретар Національного музею Т. Шевченка Василь Портяк був основним доповідачем на семінарі. Василь Портняк підкреслив органічність християнського світогляду для Шевченка. Будучи обдарованою дитиною, Шевченко вирізнявся серед однолітків. Його особливе ставлення до християнства ще в дитинстві виявилося в тому, що він ходив із дяком читати псалтир за померлими. Шевченко ще в дитинстві пережив надприродний досвід, який буває у покликаних Богом людей. Вірш «Мені тринадцятий минало» описує не сільську ідилію, а містичне сприйняття світу, переживання Богоприсутності. Друга частина вірша – це апокаліптичне видіння страждань.
В поезії Шевченка багато нарікань на те, що Бог попустив Україні різні нещастя. Але це висловлювання не атеїста, а саме віруючої людини, яка звертається до Бога як біблійний Іов. Нарікання на попуст Божий були і у пророків Старого Заповіту. Аналогічні до Шевченкових нарікання зустрічаємо у Міцкевича. Ці нарікання виникли від переживання за народ, і завжди свої надії Шевченко пов’язує із Богом, його захистом і покровительством. І коли він говорить, що «на сторожі біля них поставлю слово», то має на увазі не власне слово, а Слово Боже.
Шевченко не був толерантним до російської церковної єрархії, яка була залежна від держави. І самі релігійні діячі тієї епохи критикували стан справ у церкві. І Шевченко критикував різні явища із життя церкви як християнин. Взагалі Шевченко сповідував християнський спосіб життя, сповідувався, причащався, про що є відповідні свідчення, наприклад в його «Журналі». Крім критики церкви з позицій християнських, зустрічаються і інші мотиви. Шевченко був художником із розвинений естетичним смаком, і тому у нього виникали часом претензії до служби, до погано написаних ікон.
Важливо розуміти, що Шевченко був на волі лише близько 13 років із свого життя. І не дивлячись на всі страждання, які пережив – не озлобився душею. Це вже великий урок для нас. Для християнської оцінки Шевченка необхідно звернути увагу на одну обставину: всі хто, знав його безпосередньо, говорять про його високі моральні якості. Розповіді про його недоліки мають «вторинне походження». Наприклад, зараз розповсюджують думку про нього як п’яничку. Але п’яним Шевченка бачили тільки кілька разів за життя. І він каявся після цих випадків. Так само і високим було його ставлення до жінок.
Він знав власне покликання бути пророком для українського народу. І тому особливо важливі його свідчення про можливість духовного переродження людської особистості під впливом дотику до Божественного. В поемі «Варнак» розбійник перероджується від споглядання нашого святого міста – Києва. Таке переродження відбувається не тільки від зустрічі із Богом, але і від зустрічі із православною святинею Києва, Києво-Печерською Лаврою.
О. Богдан Огульчанський у своєму виступі підкреслив значення Шевченкового відчуття власної національної гідності. В часи, коли імперія була на підйомі, коли питання про самостійне існування України не стояло, Шевченко зумів говорити від імені українського народу як окремого цілого. Говорити із іншими народами і навіть Богом. І це забезпечило можливість національного відродження, яке відбувалося в українців одночасно із аналогічними рухами у чехів, сербів, словенців. Оскільки українське відродження відбувалося в особливих російських умовах, відмінних від європейських, то і потребувало особливих зусиль, надприродних.
Поетеса Галина Маніва підняла питання про неможливість християнської інтерпретації поеми Марія. Філософ Юрій Чорноморець пояснив особливості художнього задуму поеми, в якій події зображуються з точки зору сучасників Христа. Вони, як і сучасні Шевченку нігілісти заперечували чудесність народження Христа. Шевченко доводить, що навіть при прийняті цієї точки зору не можна заперечити головного: християнство принесло в історію людства ідею «святої волі».
Кобзар Тарас Компаніченко пояснив «Марію» через романтичне олюднення Бога. Для Шевченка було важливо показати, що Христос і Богородиця – святі, навіть якщо б правдою було те, що про них розповідали їхні недоброзичливці. Взагалі Шевченко – творець християнської філософії історії України. Він – спадкоємець української думки XVI-XVII століть, а тому Київ для нього – другий Єрусалим. Єрусалим, що потрапив у полон до Вавилону, збудованого на козацьких кістках. Усвідомлення відмінностей українського від російського – наскрізна тема творчості Шевченка. У творах Шевченка вже розвинута власна християнська українська ідея, і ці твори лише необхідно уважно читати. Нажаль, останнього не спостерігаємо. І якщо спадщина Достоєвського знайшла власне осмислення в російський релігійній філософії, то творчість Шевченка ще не відрефлектована українськими християнськими філософами.
На завершення дискусії присутні вислухали твори Шевченка у виконанні Тараса Компаніченка, які він співав у супроводі гри на кобзі.
Юрій ЧОРНОМОРЕЦЬ