Що про вас одного дня скаже історія? – до 130-річчя Патріарха Йосифа Сліпого

Патріарх Йосиф Сліпий є знаковою та символічною постаттю XX століття. І не лише для українців, адже він, таки вийшов переможцем у протистоянні з радянським тоталітарним режимом, який намагався знищити і його Церкву, і його народ, і його самого. Відбувши 18-літнє ув’язнення, він немовби на зло цьому режимові, у 72 роки починає все з нуля: прожив ще понад 20 плідних років, розбудовуючи собор Святої Софії та Український католицький університет в Римі, збираючи «у розсіянні сущих» по цілому світу та докладаючи зусиль для духовного і національного відродження України.

Ми підготували для вас кілька цікавих фактів з життя Патріарха Йосифа Сліпого

Крізь терни до зірок

17 лютого 1892 року в сім’ї Івана та Анастасії Сліпих у селі Заздрість народився Йосиф Сліпий. «Моє родинне село називається Заздрістю, кажуть тому, що всі навколишні села заздрили йому багатства і говорили, що воно справді, є оселею, медом і молоком пливучою», – писав Блаженніший.

Йосиф Коберницький-Дичковський, а таким є його світське прізвище, був наймолодшим сином у сім’ї. Немовлям він сильно хворів і мало не вмер. Врятувала дитину тітка Розалія, завізши до лікарів. Хлопець одужав і виріс кремезним, зростом понад два метри. Прізвище Сліпий він узяв на честь свого діда, який мав таке прізвисько.

Своїм єпископським гаслом, ще у 1939 році Йосиф Сліпий обрав латинську фразу «Per aspera ad astra» – «Крізь терни до зірок». У випадку Блаженнішого Йосифа гасло стало дійсністю, бо його, як наступника Праведного Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, Господь поставив його на чолі УГКЦ у час, коли комуністичний режим намагався знищити Церкву, віру в Бога.

І кир Йосиф пішов на новітню Голгофу безкраїми сибірами на чолі свого народу й Церкви. Він провів в ув’язненні 18 років. У своєму «Заповіті» згадував: «Як ніколи передше, розкрилася мені таємниця слів Христа: “І будете мені свідками…” (Ді. 1, 9). Свідчити Христові – ісповідувати Його перед людьми (Лк. 12,8), не відрікатися Його […]».

Людина віри і науки

У 1903 році Йосиф Сліпий закінчив у Вишнівчику «четверту народню клясу австрійського типу з найвищими нотами на свідоцтв» (тобто з відзнакою), і «поїхав з батьком фірою до Тернополя, щоби зложити вступний іспит до гімназії». У тодішній гімназії ім. Франца Йосифа І «з руською мовою викладовою» провчився він 8 років і здав матуру (вступні іспити) 1911 року.

Майбутній митрополит, навчаючись у Тернопільській гімназії, захоплювався філософією. Згодом він згадував, як «ревно плакав», коли читав Сократа.

Вступив до Львівської духовної семінарії у 1911 році, він зустрівся з митрополитом Андреєм Шептицьким. Молодий юнак спитав поради: «Чи бажання розпочати університетські студії може бути перешкодою до священства»? Глава УГКЦ розвіює сумніви Йосифа: «Можна дуже добре користуватися наукою і навчанням в час служби Богові і це зовсім не є в контрасті з тайною священства». Митрополит Андрей, бачачи природні обдарування Йосифа, посилає його на навчання до Інсбрука, в Австрію, та в богословську колегію «Канізіянум».

Ціле своє життя Блаженніший Йосиф пам’ятав добрих шкільних вчителів, і двох зразкових священників рідної парафії, з яких, зокрема, о. Теодор Цегельський «був людиною дуже церковною, інтеліґентною, тактовною і національно свідомою.

Як кенгуру та качкодзьоб опинилися в Римі?

Патріарх Йосиф Сліпий, попри свою богословську освіту, мав пристрасть до природничих наук. Ця любов бере початок ще з дитинства, як згадує сам Патріарх: «Я любив ходити також з матір’ю, як вона збирала на городі всі цвіти, щоб святити на Спаса разом з овочами. Коли я завважив, чому такий грубий снопик цвітів брати до свячення, чи не вистачило би кілька, то вона відповідала, що кожний цвіт проситься, щоби його посвятити».

Перебуваючи на засланні у сибірських таборах, він спостерігав за природою, атмосферними явищами, впливом на себе сухого та морозного повітря. Крім того, Патріарх колекціонував різних комах і формував гербарії, які згодом відправив до Львова.

Після звільнення, у римському УКУ він створив цілий природничий музей, де були опудала тварин і взірці мінералів. Він писав листи до священників та монахинь у різних країнах із проханнями надсилати йому екземпляри екзотичних представників місцевої флори і фауни. Єпископа в Австралії Івана Прашка, який свого часу був його студентом у Львові, він зокрема попросив надіслати йому кенгуру. Владика всіляко відговорював Патріарха, пояснюючи, що австралійські закони досить суворі в таких питаннях, однак Йосиф Сліпий добився свого, отримавши кенгуру і навіть качкодзьоба, якого відправили йому в забальзамованому стані.

Візія та глобальність

Йосиф Сліпий був рукоположений на єпископа у 1939 році, а вже у 1940 р. митрополит Андрей Шептицький призначив його Екзархом Великої України. Але в тих обставинах він не міг повноцінно виконувати цей уряд, а тим паче – потрапити до Києва, осідку свого екзархату. Правда, в українській столиці він таки побував, хоч і не з власної волі: перший раз у 1945 році, коли його було заарештовано і засуджено, а вдруге у 1961 році, знову ж таки як арештант на черговому судилищі.

Проте цього разу він вперше побачив Хрещатик, Володимирський і Андріївський собори, побував у Києво-Печерській лаврі. З об’єктивних причин Йосиф Сліпий не зміг обійняти уряд Екзарха Великої України, проте в символічний спосіб став своєрідним «екзархом» цілого СРСР, сповняючи обов’язки першоєрарха навіть в ув’язненні та на засланні. Не забував він про українців, розкиданих на території Росії, і після звільнення. Вже перебуваючи в Римі та листуючись із Екзархом в Австралії Іваном Прашком, він ділився ідеєю поширити територію Австралійського екзархату на Азію, включивши до неї території Зеленого Клину, де українські переселенці проживали ще з дорадянських часів.

Витримав заслання і не зневірився

Главою Української Греко-Католицької Церкви Йосиф Сліпий став по смерті митрополита Андрея Шептицького 1 листопада 1944 року. А вже за пів року його резиденцію біля собору святого Юра у Львові оточили кілька десятків автомобілів. Владику арештували. Разом зі Сліпим затримали тоді весь єпископат, рядових священників змушували переходити у православ’я. Хто не погоджувався – ув’язнення й висилка до Сибіру.

Патріарха водили на допити по кілька разів на добу, вдень і вночі. З їжі – трохи юшки і 300 г хліба. Спати доводилося на підлозі. Після двох місяців допитів суд оголосив вирок – вісім років таборів. Згодом цей термін іще кілька разів продовжували.

«Для мене почався шлях в’язня. Та не для мене одного; я був одним із сотень тисяч стариків, жінок, дітей і немовлят… Мене виводили на слідство день і ніч так, що я буквально падав з ніг і мене мусіли підтримувати, ведучи до слідчого судді… По кількох днях, коли я вже був вимучений допитами до краю, мене привели до кількох полковників і зачали тероризувати, давати до підпису, щоби я відрікся Папи, а за те дадуть мені Київську митрополію… Але я рішучо відмовився», – пригадував Блаженніший.

В ув’язненні Сліпий таємно писав послання до вірних, сповідав, служив таємні Літургії та висвячував духовенство.

Один із в’язнів – ​австрійський професор Франц Ґросбауер – ​якось знайшов Йосифа Сліпого непритомним на підлозі. Виявилося, що його пограбували та побили кримінальники. «Князь Церкви лежав на підлозі, з його уст і носа сочилася кров», – ​згадував потім професор. «Іншим ламають ребра, а вам зломили тільки руку», – ​гірко пожартував іншого разу лікар, коли кардинал потрапив до нього зі зламаною кінцівкою…

«Голодування, безсонниця і допити можуть допровадити до безумія. І тоді я переконався, що не можна дивуватися нікому, якщо він підписує всякі ложні зізнання та наклепи або пристає до шпіонажу і тому подібне. То була велика ласка Божа, що я видержав ті всі муки», – згадував Блаженніший.

Дерзаймо!

Попри важкі випробування, Патріарх не втрачав надії і оптимізму навіть у найскладніших обставинах. Уже за часів незалежності України був віднайдений його лист-послання вмурованим в стіну Унівського монастиря. Сліпий написав його у 1947 році, вже два роки перебуваючи в ув’язненні, до Климентія Шептицького, брата митрополита Андрея, ігумена Унівського монастиря (на той момент о. Климентій вже був заарештований радянською владою, але Сліпий, мабуть, цього не знав). Це послання з нагоди празника Зіслання Святого Духа. Йосиф Сліпий пише у листі про лани, науку, індустрію, інфраструктуру, комунікації. Він говорить феноменальні, візійні речі.

Владика Борис Ґудзяк, Архиєпископ-митрополит Філадельфійської архиєпархії коментує: «Патріарх пише про надію і майбутнє. Скільки ентузіазму і віри у цьому посланні до Церкви, священники якої зламані, вбиті або заарештовані і заслані з родинами на Сибір. Він ніби каже, і це стосується сьогодні всіх нас – дерзаймо, бо нам не так зле! В сучасній Україні та світі чимало проблем, але якщо ми побачимо як терпіли і дерзали наші батьки у вірі та плоті, як вони перемагали, ми зрозуміємо, що не можемо даремно нарікати, нам і це треба здолати. Тепер ми маємо великі можливості, а тому покликані єднатися і ці можливості використовувати».

Душе Божий, ти, що на початку віків уносився над безплідною землею і створив на ній життя, прикрасив її дібровами і наповнив тваринами, зроси і українську землю благодатним дощем, щоби зазеленілись її ниви і принесли сторичний плід та не голодували її жителі, наповни ріки і моря рибами, ліси і гаї,гори і доли – звірятами і птицями, які хвалили б Тебе і оспівували Твою славу; прибери травою і квітами сіножаті і пасовища, щоби випасалися на них череди корів й отари овець, гарцювали табуни коней і бриніли бджоли на пасіках – як образ української трудящости, пильности і запопадливости. Заклич увесь народ до удосконалення свого життя, до розвинених комунікаційних сіток залізничних доріг, самоходів, кораблів і літаків, вкажи щасливі винаходи і відкриття та нахили народ до здвигнення на Твою славу подиву гідних памятників високої культури, яка більше п’яти тисяч років цвіла на його землях.

(Із листа-послання 1947 року до Климентія Шептицького, віднайдете в стіні Унівського монастиря).

Визволення Сліпого безпосередньо пов’язане із Папою Іваном ХХІІІ. Він був посередником між президентом США Джоном Кеннеді та першим секретарем ЦК КПРС Микитою Хрущовим в часі карибської кризи. У листі, який Патріарх отримав від Папи, було кілька слів: «Сину, щасливої Тобі дороги. Нехай Тебе Бог береже і приведе до мене».

Ще в першій рік, перебуваючи у Західному світі, Сліпий здійснив мрію свою та митрополита Шептицького, заснувавши Український католицький університет у Римі.

«Завданням нашого католицького університету є головно доповнювати в наших слухачах те, чого не дають нам закордонні університети, зібрати наші наукові сили і водночас плекати по можливості всі галузі знання на українській мові, видавати відносну літературу та заповнювати прогалину в нашій науці. А все те має окрилювати християнський католицький дух, який віками надихував нашу науку й культуру і витиснув на ній свою печать», – із послання-подяки Блаженнішого Йосифа Сліпого, 1966 р.

Мрія повернутися в Україну

Коли Йосифа Сліпого звільнили з ув’язнення, він не хотів їхати за кордон, а понад усе бажав повернутися до своєї пастви в Україні. Про це тодішній предстоятель УГКЦ скаржився братові-монаху Партенію Павлику, коли поїздом з Москви, через Брест і Відень, прибув до італо-албанського монастиря Ґроттаферрата біля Рима. Він повторював, що не домагався власного звільнення, а свободи для своєї Церкви, натомість його виставили з СРСР як злочинця. Навіть після цього Йосиф Сліпий зберігав радянське громадянство, намагаючись продовжити чинність свого паспорта з надією знову здійснювати своє архипастирське служіння в Україні. Проте, понад два подальших десятиліття він змушений був жити в екзилі у Римі, час від часу відвідуючи вірних у різних куточках світу, крім країн комуністичного табору, куди в’їзд йому був заборонений.

Вихід на волю був нагодою до дальшої нашої праці. Хоч не було моїм бажанням покидати свою паству, не дозволено мені навіть поїхати до Львова, щоб там лишити слово поучення для розсипаних овець стада…. і мою волю прийняв я не для вільного життя, а дальшої праці, боротьби і змагань для добра нашого народу, для його святої Церкви, для слави Божої і Царства Божого на цій захитаній нашій землі…Двадцять літ волі — то великий дар Божий, що його треба було зужити для добра повіреного мені стада.

(Із послання Блаженнішого Патріярха Йосифа з нагоди 20-ліття його звільнення)

Попри те, що Йосиф Сліпий відбув 18 років ув’язнення і заслання, а Московська патріархія взяла участь у знищенні Української Греко-Католицької Церкви, яку він очолював, Патріарх все ж дивився на стосунки із Російською Церквою на кілька кроків далі. Він мав справді екуменічне налаштування, незважаючи на складне минуле. Мало хто знає, що Глава УГКЦ час до часу листувався, а також зустрічався особисто з митрополитом РПЦ Никодимом Ротовим, який навіть відвідав собор Святої Софії в Римі. Попри всі страждання, які випали на долю його Церкви, Йосиф Сліпий намагався підтримувати контакти, які могли б перерости в діалог, засвідчуючи свою відданість справі примирення народів і поєднання християн.

Духовні практики

Щодня, двічі – в обідню пору і ввечері – Йосиф Сліпий робив іспит сумління (чи свідомості, як це називається в Ігнатіанській духовності). Очевидно, що така практика заохочувалась серед питомців у семінарії. Однак вдосконалив її Йосиф Сліпий вже під час навчання у єзуїтів в австрійському Інсбруці. Він старався не марнувати ні дня, ні хвилини і саме ці іспити сумління допомагали Патріархові зберігати духовну зосередженість і розсудливість: розпізнавати у щоденному потоці подій, часто непростих, – куди його провадить Господь, який вибір зробити в тій чи іншій ситуації.

Близькість Патріарха з Богом потверджує і його оточення. Вірянка УГКЦ Ірина Ясінська-Ґрейвз у документальному фільмі «Блаженніший» пригадує, як якось вранці прийшла в собор Святої Софії в Римі на молитву. Там у перших лавах вона зустріла владику.

«Я почала молитися, як раптом Блаженніший встав на ноги і почав ходити перед іконостасом, щось говорячи. Зупинившись, він підвів очі на небо зі словами: “За що так терпіти? За що?”. Далі настала цілковита тиша, а за яку хвилину-дві, я почула: “Добре, розумію”. У тім моменті я відчула, що це не молитва – це була розмова. Блаженніший як старозавітній Мойсей мав діалог із Богом. Тоді мені стало дуже ніяково, бо я зрозуміла, що є присутня при дуже інтимній розмові», – каже Ірина Ясінська-Ґрейвз.

Завжди поспішав

Йосиф Сліпий вірив, що життя потрібно прожити, а не пройти, і залишити слід після себе в історії. Згадуючи Патріарха, його багатолітній секретар отець Іван Дацько каже: «Коли ми працювали в Римі, я запримітив, що Блаженніший Йосиф завжди кудись поспішав. Так, наче хотів надолужити час, страчений у таборах. Він часто повторював фразу — “Мої дорогі! Поставте собі питання: що про вас одного дня скаже історія?”».

Використані джерела:

• За матеріалами інтерв’ю з д-ром Анатолієм Бабинським, науковим співробітник Інституту історії Церкви та дослідником патріархального руху в українській діаспорі
• Володимир Мороз. Йосиф Сліпий: «Поставте собі питання: що про вас одного дня скаже історія?» // «Український тиждень»
• Часопис «Патріярхат»
• Вікіпедія
• Митрополит Йосип Сліпий 18 років відбув у радянських концтаборах // "Країна"
• Святослав Липовецький. Патріарх, визнаний народом, не визнаний Ватиканом // Історична правда
• Василь Уліцький. «Князя церкви» Йосифа Сліпого врятував президент Кеннеді // «Волинь-нова»