Любов до природи: маловідоме захоплення Патріарха Йосифа Сліпого

Про Патріарха Йосифа Сліпого відомо доволі багато — як церковного діяча, історика, богослова, навіть знавця культури і красного письменства. Нещодавно українським науковцям трапилася нагода довідатися і про ще одне хобі владики — він був закоханий у природу.

«Знаєте, на що він любив дивитися по телевізору? На звірят. На ведмедів, риб, гадюк!.. Казав: “Ото дивіться. То є життя, і ти не маєш права відбирати його навіть у тварини!”» – розповідає про хобі Патріарха Йосифа Сліпого о. Іван Дацько.

Отець Дацько – теперішній президент Інституту екуменічних студій Українського католицького університету, а в 1976–1984 роках він був безпосереднім секретарем Патріарха УГКЦ і добре пам’ятає стиль життя та вподобання Йосифа Сліпого.

«Футбол Патріарх не любив. Він любив історію і мистецтво; любив науку, дискусію, дебати», – продовжує отець Дацько.

Дійсно, Йосифа Сліпого назагал знають, як Главу Церкви, багаторічного в’язня радянських таборів, богослова та історика. Видана частина його спадщини становить 18 томів «Opera omnia» та окремий об’ємистий том «Споминів». Але крім того, Патріарх мав ще й заняття для душі – хобі. І таким стало зацікавлення природою.

Початки захоплення

Інтерес до природи – тваринного і рослинного світу – Йосиф Сліпий приніс у доросле життя з дитинства.

«Моє родинне село називається Заздрість, кажуть тому, що всі дооколичні міста і села завидували його багатству і говорили, що воно справді є оселею, медом і молоком пливучою», – цими словами розпочав Глава УГКЦ свої «Спомини» (Львів: В-во УКУ 2014, с. 65).

Далі Патріарх описує краєвид околиць рідного села – степу Панталиха, згадує теребовлянські і струсівські пагорби, особливості тваринного і рослинного світу, уміло перераховує види птахів, характеризує їх голоси і час цвітіння того чи іншого виду польових трав.

«Замітне і те, що увесь степ, а передусім доли над озерами, красувались щомісяця щораз то іншими цвітами, найперше білими, опісля синіми (синюхи), жовтими (лоташ) і червоними (вогники, червоний мачок і кукіль. Так що справді левада вбиралася в щораз то нові шати і представляла для ока щораз то новий величавий вид килимів. Цей чарівний образ змінявся вже на жнива, а в осені прибирав сумовитий меланхолійний тон. Зимою весь степ замерзав, вкривався снігом, а серед трощі і ситнику висвистували сильні вітри свої грізні, а то й тужливі мелодії», – пише у «Споминах» Йосиф Сліпий.

Поцінування природи укріпилося в нього, як юнака, за роки навчання в Українській державній гімназії в Тернополі. Про це свідчив і він, у питомому для себе лаконічно-критичному стилі даючи характеристику ще й викладачеві природознавства.

«Природничі науки вчив Сидорак – лемко, зі своїм питомим акцентом, досить незрівноважений. Ми мусіли навесні ходити до гаїв і приносити квіти, ладити гербарню, збирати мотилі і комахи. Він був дуже вимагаючий, і я ще по нинішній день пам’ятаю багато латинських назв зі зоології і ботаніки. Свої гербарії і збірки я беріг до останніх днів і мав замилування до того увесь свій вік», – писав Патріарх Йосиф.

За його словами, гімназисти, займаючись збиранням рослин для гербаріїв, ходили до гаїв і толочили сіножаті, обурюючи цим їх господарів.

«Деякі учні викопували нераз на метр довге коріння якихось рослин і приносили на години ботаніки, щоби з’єднати собі прихильність Сидорака, залюбленого в своїм предметі природника», – продовжував автор «Споминів».

Вочевидь, що слова Йосифа Сліпого про зберігання гербаріїв «до останніх днів» вказують на його арешт у Львові 11 квітня 1945 р. Далі почалися слідства, суди і 18 років ув’язнень та заслань.

Навіть у Сибірі збирав гербарій

Після ув’язнення Главу Греко-Католицької Церкви часто переміщували між таборами і тоді його грабували самі ж в’язні: влада зумисне розміщувала в’язнів релігійних і політичних з кримінальними авторитетами, аби познущатися. Показово, що описи тих подій Йосиф Сліпий теж перемежовував із замітками про природу.

«Разом зі мною виправили і єпископа Чарнецького. Бандити вже так урядили, були в змові, що в почекальні все мені зрабували. Так само і єпископа Чарнецького. Нас вели на вахту з кількадесять, порозділювали всіх на підводи. Мене посадили на останню, на якусь велику в’язанку соломи, а єпископ Чарнецький плечима сів до візника, по боках конвої зі штиками. Був страшний вітер і заметіль. Сонце сходило червоною сибірською загравою. Дорогою вишнурувалось кільканадцять підвод, а моя на кінці. Ген далеко на обрії видніли дві тополі біля кладбища. Ніколи не забуду тої сцени, знаної в ляґерах під назвою “етапом дальше”», – писав він про пересилку в’язнів до Баїмського табору із мережі «Сиблаг» у 1947 році.

І це не одинокий випадок уваги до природи, попри тягарі ув’язнення. Можна сказати, що чутливість ця чутливість до довкілля, як Богом створеного світу, була одним із чинників, що допомагали Йосифу Сліпому вистояти під тиском репресій.

«Цікавий тамошній клімат. Чується повітря, наче на верхах гір. Мороз великий, але сухий. Одначе, коли задраснути (подряпати – прим. ред.) тіло, повстане маленька рана, то вона не гоїться місяцями, та й треба брати теплі купелі і мазати льодом, щоби якось вона гоїлася», – переповідав він уже про умови у таборі в Печорі (Спомини, с. 181).

Відзначав ув’язнений Глава Церкви і незвичне для українців чергування пір року – піврічну ніч і такий же день у Приполяр’ї.

У 1953–1957 роках Йосифа Сліпого розмістили у будинку інвалідів в сибірському селі Маклаково. Йому запропонували писати історію Греко-Католицької Церкви, що й робив упродовж 1953–1957 років. Умови у Маклаковому були жахливі як через антисанітарію, так і серед моральний занепад серед самих підопічних будинку і працівників, через бандитизм.

«І завжди, лягаючи і встаючи, не був я певний свого життя. При тому всьому я працював над історією. Під час проходів зібрав я всі тамошні рослини і засушив та переслав до Львова. Рівно ж післав випхані птиці і сибірські звірята (опудала – прим. ред.), кількадесят штук, і вони, мабуть, в музею Наукового товариства ім. Шевченка. Так само зібрав я всі тамошні комахи і мотилі за цілий рік і також вислав до Львова, але НКВД знищило збірку. Дійсно велика шкода!», – читаємо у спогадах.

Виготовлення опудал з науково-просвітницькою метою Йосиф Сліпий, як вчений, вважав допустимим. Як вказують у коментарях до «Споминів» редактори їх видання о. Іван Дацько та Марія Гаряча, зразки флори і фауни Сибіру Йосиф Сліпий надсилав в Україну – у монастир сестер милосердя св. Вінкентія із вказівкою передати їх до музею. Ці колекції тепер зберігають в Державному природознавчому музеї у Львові. Серед них – дві скриньки мотилів і комах, сорока, горностай, летюча білка тощо, — відзначають редактори видання «Споминів». Їх світлини також публікували у книзі «Пізнаєте правду», яку видали сестри милосердя св. Вінкентія у 2012 році до 120-ліття з дня народження Патріарха.

А ще у Маклаковому Йосиф Сліпий прогулювався річкою Єнисей.

«Зимою Єнисей замерзав при 40° морозу, навіть три-чотири метри грубого леду, такщо по ньому їздили і трактори, вантажні авта, а широкий був Єнисей на один кілометр. Я зимою ходив на прохід через Єнисей, часом в село за рікою, щоб у склепі купити оселедці, круп тощо. Стояв там вітрак, і на нього МВД висилало калмика, щоби наглядав за мною, чи не мав я зустрічі з ким», – подавав глава УГКЦ.

Незвичний музей при Св. Софії

Вийшовши на волю на початку 1963 р. завдяки старанням Папи Івана ХХІІІ, за сприяння президента США Джона Кеннеді і посередництва журналіста Нормана Казенса, Йосиф Сліпий змушений був покинути СРСР. Хоча предстоятель Церкви прагнув поїхати в Україну, до вірних своєї Церкви, шлях на Батьківщину йому був закритий тоталітарним режимом. Тож зосередився на розбудові українського релігійного життя та українських інституцій в діаспорі – він щиро вважав, що там, на вигнанні, слід віддано працювати і готуватися до падіння комунізму й відродження Церкви й Української держави. Тоді, як казав, уже готові люди і засоби стануть сильною підтримкою для українців удома. Так і сталося – стратегія Патріарха виявилася вірною.

Владика Йосиф на волі, яка водночас була вигнанням з України, мав надзвичайно мало часу – підтримка розсіяної по всьому світу Церкви, розбудова релігійних і наукових установ потребували неймовірних зусиль. Але в короткі періоди відпочинку Патріарх повертався до природи.

«На господарстві у Римі ми тримали каченят, курей, фазанів. Ми мали купу котів і псів. Його хобі – збирання і колекціонування. Він, як їхав кудись на відпочинок, то привозив ляльки (опудала – прим. ред.) звірів, птахів, гадів-плазунів», – деталізує о. Дацько.

А в студійському монастирі Кастельґандольфо на південь від столиці Італії з ініціативи Йосифа Сліпого утримували породисту корову з папської ферми, якій дали кличку Джульєта. Про це згадував владика Софрон Мудрий.

Одразу після звільнення Йосиф Сліпий у 1963 році почав збирати кошти на будівництво українського храму у Римі. Ним став величний собор Святої Софії – Премудрості Божої, будівництво якого тривало упродовж 1967–1969 років. В основу плану собору покладено проект первісного вигляду собору Святої Софії у Києві. Усередині храм вкритий численними мозаїками, які розробив талановитий український митець Святослав Гординський і виконала школа італійця Марка Тулія Монтічеллі.

Усе оформлення собору у Римі ретельно продував і погоджував сам Патріарх. І от на мозаїках правої нави, на яких представлено Творення світу й Едем, бачимо черговий доказ любові Йосифа Сліпого до природи: Адам і Єва стоять біля Дерева пізнання обра і зла, а по Раю «походжають» майстерно виконані у мозаїках леви, ведмеді, зебри, носороги, козулі, жирафи, верблюди, слони, коні, буйволи, лисиці, вовки… На березі водойми, заповненої рибами різних видів, лежить крокодил, у водоймі – бегемот. Є навіть кенгуру. Представлені численні птахи – від курей до страусів і пеліканів.

Свідчення особливої уваги до довкілля можна знайти і серед документів у фондах Історичного архіву УГКЦ у Римі, при соборі Святої Софії. От, приміром, панство Чижик із США, знаючи про захоплення Патріарха, у листопаді 1966 року подарували йому у Ватикан річну передплату на журнал «National Geograpic» на 1967 рік.

Як відзначив о. Іван Дацько, Йосиф Сліпий збирав опудала тварин. Більше того, у приміщеннях біля Святої Софії він створив невеликий природничий музей. В Історичному архіві УГКЦ у Римі також збереглися документи про поповнення цієї збірки. Наприклад, у грудні 1968 року патріарху надіслали кенгуру і білого какаду. А в листуванні Патріарха із українським єпископом із Австралії Іваном Прашком за 1974 рік знаходимо інформацію і про інших австралійських тварин:

«Ваше Преосвященство! Качкодзьоб в пачці прийшов… він забальзамований і сподіюся, що до місяця буде в Музею найбільш атракційним експонатом з “ківі”», – писав Йосиф Сліпий.

Такими шляхами музей наповнився численними експонатами. Є тут і різні види плазунів, і ссавців – навіть опудало ведмедя.

Як бачимо, Патріарх Йосиф Сліпий був послідовним як у служінні своїй Церкві і народу, так у веденні власного хобі. Вочевидь, що в майбутньому з’являтимуться усе нові подробиці про його увагу і повагу до довкілля. Вочевидь, що ця його любов до природи – це не лише ще одна сторінка історії, бо вона може і сучасних людей чогось навчити.