Шрьодінгерівські єпархії в церковному календарі-2025 УПЦ

Продовження «Паперових князів церкви»
Протоколи феофаніївських мудреців
Деякі передбачення в статті «Паперові князі церкви» вже збулись: після того, як з публічного простору зникли журнали засідань Синоду УПЦ, з жовтневого засідання Синоду УПЦ (23.10.2024) ці рішення перестали транслюватись взагалі. Тепер неможливо дізнатись, наприклад, як відбуваєся на Синоді розгляд кандидатів на єпископство. Ось який вигляд тепер мають офіційні повідомлення стосовно результатів того чи іншого синодального засідання Синоду УПЦ:
Прес-реліз наступного синоду практично списаний під копірку з попереднього:
Більше зовнішнім спостерігачам знати про рішення Синоду не належить. Але ж після цих Синодів відбуваються якісь хіротонії, які теоретично мають бути узгоджені саме синодалами. Тому одним з джерел інформації, яке дає уяву про діяння синодів УПЦ, є її офіційний церковний календар.
Єпископи Шрьодінгерської єпархії
Що ж цікавого можна було побачити в цьогорічному церковному календарі УПЦ? Перше враження: календар УПЦ на 2025 рік фактично передрукували без змін в порівнянні з попереднім календарем за 2024 рік. Про що цей факт може сказати, давайте розбиратись.
В цьому році церковний календар УПЦ знову надрукували з «правлячими» єпископами, які вже не правлять у віджатих РПЦ єпархіях: наприклад, там є колишній керуючий Сімферопольською кафедрою - митрополит Лазар (Швець) та колишній керуючий Донецькою єпархією – митрополит Іларіон (Шукало). Митрополити Лазар та Іларіон відправлені на спокій Синодом РПЦ, про що чітко прописано в відкритих синодальних журналах, з якими можна ознайомитись на офіційному сайті РПЦ. Але тут вони знову в календарі УПЦ за 2025р. як зомбі – оживають в якості повноцінних архієреїв. Для чого це потрібно УПЦ – залишити звільнених митрополитів і далі «керувати» віджатими єпархіями, які для УПЦ існують лише на папері? Примітно, що самі ці єпископи-привиди залишились на окупованих територіях. А що буде, якщо вони там закінчать своє земне існування?
Якщо визнати, що митрополити Лазар та Іларіон вже не керують кафедрами (що де-факто та і є), то доведеться визнавати церковну окупацію та оскаржувати незаконні рішення Синоду РПЦ, який вдерся на канонічну територію УПЦ. Щоб не визнавати факт окупації таких єпархій (а заодно не лізти в бійку з РПЦ), можна просто цих єпископів залишати в УПЦ на папері у довоєнному статусі, начебто нічого не відбулось.
Але в цю гру можна гратися лише доти, доки митрополити Лазар та Іларіон живі. В протилежному випадку треба або призначати на ці кафедри керуючих в екзилі, або просто вказувати єпархії без єпископа, як «вдовствуючі».
Певно, якщо підняти синодальні журнали УПЦ (до останнього маємо надію, що ці журнали хоч і стали секретними, але ведуться), то там, ймовірно, буде зафіксовано стандартні слова про «вдячність за понесені труди», наприклад, митрополиту Тульчинському Іонафану, якого було відправлено на спокій на засіданні 23.10.2024 р. Взагалі про єпископів УПЦ, які перебувають «на спокої», з церковного календаря 2025 року ми нічого не дізнаємось, хоча в календарі УПЦ на 2024 рік вони ще були. Звісно, ці єпископи зі стану «спокою» нікуди не зникли – їх хоча і прибрали з друкованого календаря, та офіційний сайт УПЦ все ж відображає поки актуальну інформацію, куди вже встигли додати митрополита Іонафана (Єлецьких). Що характерно, РПЦ офіційно не чіпає архієреїв УПЦ «на спокої» - тих, які осіли на території Росії, не робить їх правлячими чи вікарними архієреями в єпархіях РПЦ. Складається враження, що адміністрації патріархії РПЦ та митрополії УПЦ співпрацюють та синхронізують свої подальші дії згідно обставин часу в цьому питанні. Про те, що існує загальний стратегічний план УПЦ та РПЦ, видно на прикладі відставних архієреїв УПЦ: відправляючи «на спокій» таких єпископів-колаборантів, УПЦ залишає їх в українському церковному правовому полі, тому вони, попри свої злочини проти України, мають змогу, проживаючи в Росії, користуватись всіма архієрейськими почестями. Таке рішення УПЦ щодо цих єпископів цілком грає на руку РПЦ: російська аудиторія робить відповідні висновки, що УПЦ ніяка не самостійна, а цілком керується з Москви.
В умовах повномасштабної війни Росії проти України в УПЦ не виникає ніяких проблем з архієреями, котрі мають підозри в державній зраді – такі єпископи в календарі УПЦ на 2025р. й надалі продовжують очолювати єпархії та Ц числяться в складі єпископату УПЦ. Один з таких «героїв» – митр. Луганський Пантелеймон (Поворознюк), разом з тим, що очолює Луганську кафедру, продовжує також й надалі очолювати «сімейний відділ» УПЦ: в календарі на 2025 р. його вказали керівником цього відділу. В 2024 році він став тимчасовим членом синоду РПЦ (до кінця зими 2025 р.).
Ще один красномовний епізод: цього року до складу Синоду РПЦ в якості тимчасового його члену запрошений ще один колаборант - митр. Новокаховський Філарет (Звєрєв), але при такому Синоді УПЦ, який грає цілковито на полі Москви, ніхто не почує жодних заперечень та санкцій щодо цього прецеденту – чомусь є в цьому тверда впевненість. Ось, наприклад, як мідь і кімвал звучать слова представника УПЦ прот. Олександра Клименка: «Наша церква повністю позбавилася в юридичному полі від будь яких залежностей, жоден наш єпископ вже не є членом РПЦ». Нагадаємо, що сам Синод УПЦ без жодних пояснень при цілковитій секретності в 2023 році вивів з свого складу двох її постійних членів – митрополитів Лазаря та Іларіона, після чого цих митрополитів відповідними Синодами РПЦ 2023 року та 2024 відсторонено від керування Симферопольською та Донецькою кафедрами. Чи здатен такий Синод УПЦ хоч якось відреагувати на включення митр. Новокаховського Філарета (Звєрєва) до складу Синоду РПЦ – питання риторичне. Таке враження, що Київська митрополія УПЦ просто перевіряє український народ на толерантне відношення до колаборантів у своєму складі.
Що це маємо по факту? В календарі УПЦ-2024 інформацію про окуповані єпархії було надано:
- з контактами номерів телефонів російських операторів (як це було зроблено в інформації про Сімферопольську єпархію);
- посиланням на російські ресурси, сайти та поштові скриньки окупованих єпархій та відділів цих єпархій здебільше були російськими.
З календаря УПЦ-2025 в частині інформації про окуповані єпархії зникли:
- посилання на російські сайти, адреси електронних поштових скриньок «yandex», «mail.ru» тощо;
- цілі розділи про роботу єпархіальних відділів, періодичних церковних видань таких єпархій тощо.
Календар УПЦ на 2025 рік містить неправдиву інформацію не лише про те, що митр. Лазар (Швець) є правлячим архієреєм Сімферопольської єпархії, але й про те, що він буцім-то продовжує бути настоятелем Володимирського Херсонеського кафедрального собору в Севастополі (по факту настоятель – протоієрей Сергій Халюта) та Олександро-Невського кафедрального собору в Сімферополі (де-факто настоятель митрополит Тихон Шевкунов).
Хочеться зрозуміти, що відбувається з канонічною свідомістю керівництва УПЦ, яке продукує альтернативну канонічну реальність, в якій давно списані єпископи продовжують чимось "керувати".
Але і це ще не все. УПЦ продовжує дивувати штамповкою нових вікаріїв на окуповані території. Раніше 18 червня 2022 року був рукопокладений єпископ Скадовський Веніамін (Величко), вікарій Херсонської єпархії, причому титулярне місто Скадовськ, яке було зазначене в його титулі, на той час було окуповане і зараз також перебуває в окупації. Тепер в календар 2025 року доданий рукопокладений 10 жовтня 2024 року вікарій Новокаховської єпархії, значна частина якої перебуває разом з правлячим архієреєм цієї єпархії митр. Філаретом (Звєрєвим) в окупації, але саме титулярне місто цього вікарія - Нововоронцовка, знаходиться на підконтрольній Україні території. Календар УПЦ так зазначає цього архієрея: «Єпископ Нововоронцовський Серафим (Кадуб'янський), вікарій Новокаховської єпархії (вікаріатство тимчасово включене до складу Херсонської єпархії)». Отже, в календарі УПЦ на 2025 рік до єпископа з титулом окупованого міста додався вікарний єпископ, єпархія якого разом з правлячим єпископом перебуває в окупації. Як бачимо, керівництво УПЦ консервативне тільки на словах, а по факту вміє гратись у віртуальну реальність. І причому тут канони?
Феофанія як привід для анексії українських єпархій РПЦ
Переглядаючи офіційний сайт РПЦ, можна побачити всі ознаки залежності УПЦ від свого керівного центру, які там і не думають приховувати.
Всі пам’ятають, які рішення стосовно відносин зі Вселенським патріархатом та іншими церквами, які визнали ПЦУ, були прийняті Синодом УПЦ після відповідного демаршу Синоду РПЦ: українські синодали просто повторили московську заяву про розрив канонічних стосунків. Звісно, такі рішення не просто копіювались УПЦ, а попередньо узгоджувалось адміністративно з РПЦ. За великим рахунком, і зараз нічого не змінилось в адмініструванні УПЦ, там й надалі координують свої дії з керівництвом РПЦ, про що свідчать матеріали, опубліковані на сайті Московської патріархії.
Хоча до цих пір багато хто з вірних УПЦ живе пафосом рішень Собору в Феофанії від 27 травня 2022р, хочеться запропонувати цим людям уважно прослідкувати, що робив Синод РПЦ після Феофанії.
На відміну від УПЦ, РПЦ немає чого приховувати – всі журнали її Синодів абсолютно відкриті для вільного ознайомлення з ними. Отже, 07.06.22 р., через одинадцять днів після Собору в Феофанії, збирається черговий Синод РПЦ, який приймає наступне рішення стосовно «українського питання»:
"ЖУРНАЛ № 59
СЛУХАЛИ:
Рапорти Преосвященних митрополита Феодосійського и Керченського Платона, митрополита Сімферопольского і Кримського Лазаря, єпископа Джанкойського і Раздольненського Олексія відносно статусу ввірених їм єпархій.
Справка:
Епархіальні архієреї Джанкойської, Сімферопольскої і Феодосійської єпархій звернулись до Святійшого Патріарха Московського и всієї Русі Кирила і Священного Синода з проханням про переведення ввірених їм єпархій в безпосереднє керування Святійшого Патріарха Московського и всієї Русі і Священного Синода Російської Православної Церкви. Собор Українскої Православної Церкви надав єпархіальним архієреям «право самостійно приймати рішення з тих чи інших питань єпархіального життя, які відносяться до компетенції Священного Синода або Предстоятеля Української Православної Церкви, з майбутнім, коли відновиться така можливість, інформуванням священноначалія» (пункт 7 Постановлень Собору).
ПОСТАНОВИЛИ:
- У відповідь на звернення Преосвященних митрополита Феодосійського и Керченського Платона, митрополита Сімферопольского и Кримського Лазаря, єпископа Джанкойського и Роздольненського Олексия, виходячи з необхідності збереження діючого канонічного і адміністративного зв’язку з центральною церковною владою
для благополучного ведення церковного життя в окормляємих згаданими Преосвященними єпархіях, враховуючи практичну неможливість регулярного сполучення цих єпархій з Київською митрополією, — прийняти Джанкойську, Сімферопольську і Феодосійську єпархії в безпосереднє канонічне та адміністративне підпорядкування Патріарха Московського і всієї Русі та Священного Синоду Російської Православної Церкви.
2. Утворити на території Республіки Крим та міста Севастополя Кримську митрополію у складі Джанкойської, Сімферопольської та Феодосійської єпархій.
3. Главою Кримської митрополії призначити Преосвященного митрополита Сімферопольського та Кримського Лазаря».
Що ж, можна лише констатувати, що діяння Собору УПЦ в Феофанії від 27.05.22 року були оперативно використані вже через півтора тижні Синодом РПЦ задля анексії окупованих єпархій УПЦ. Оскільки жодних оскаржень стосовно такої інтерпретації Собору в Феофанії від керівництва УПЦ не було, то будемо вважати, що патріархія РПЦ використала Собор в Феофанії задля анексії українських єпархій за змовою з УПЦ.
Саме зараз, через деструктивну та підривну діяльність Росії через структури РПЦ, в деяких країнах розпочались процеси заборони цієї релігійної організації як такої, яка підриває національну безпеку країни перебування. У відповідь на це, керівники числених структур РПЦ за кордоном створють на місцях видимість самостійності своїх церков через відповідні реєстраційні процедури, завдяки яким їхня юридична незалежність визнаватиметься на державному рівні. Відповідні процеси в інших країнах не пов’язуються з Україною, але для РПЦ такі процеси з «незалежністю» Церков - ідентичні. На офіційному сайті Московської Патріархії такі церкви винесено в окремий розділ, який назвали «Самокеровані Церкви».
В цьому розділі є окремі кейси з різними Церквами: «Латвійська самокерована Православна Церква», «Православна Церква Молдови», «Русская Православная Церква Закордоном (РПЦЗ)», «Українська Православна Церква», «Естонська Православна Церква Московського Патріархату».
Цікавий кейс «Українська Православна Церква» с деякими скороченнями:
«Українська Православна Церква є самокерованою Церквою із правами широкої автономії у складі Московського Патріархату.
Право незалежності та самостійності в управлінні було надано визначенням Архієрейського Собору Російської Православної Церкви від 27 жовтня 1990 р. і виражено у Благословенній грамоті (Томосі) Святійшого Патріарха Московського та всієї Русі Алексія II. Особливий статус Української Православної Церкви відображено в Статуті Російської Православної Церкви, який прийнятий Ювілейним Архієрейським Собором у 2000 р. Зазначені рішення Архієрейських Соборів були затверджені Помісним Собором Російської Православної Церкви 2009 р.
27 травня 2022 р. у Києві відбувся Собор Української Православної Церкви. На ньому були ухвалені доповнення та зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви. Також прийняті ряд інших рішень у зв'язку з продовженням воєнних дій в Україні, посиленням тиску на Українську Православну Церкву, захопленнями її храмів, численними фактами дискримінації та порушення прав її віруючих.
4 грудня 2022 р. Президент України В.О. Зеленський анонсував ряд репресивних заходів щодо Української Православної Церкви. На розгляд вищого законодавчого органу України були внесені законопроекти, що суперечать міжнародним правовим нормам, з дискримінації Української Православної Церкви та її обмеження у правах. На тлі цього в Україні посилилися протизаконні дії по відношенню до церковних структур та членів Української Православної Церкви.
19 липня 2023 р. у Свято-Троїцькій Сергієвій лаврі під головуванням Святішого Патріарха Кирила відбулася Архієрейська Нарада Російської Православної Церкви.
У Постанові Архієрейської Наради зазначалося, що «сьогодні на українській землі державна влада явила себе прямою спадкоємицею більшовиків-богоборців і порушує гоніння проти Православної Церкви. Вірні чада церковні виганяються з храмів, ієрархи, священнослужителі та миряни зазнають неправедних арештів та безчесних судилищ, святині оскверняються і розкрадаються. Особливу гіркоту викликають звістки про те, що священнослужителів та мирян Української Православної Церкви намагаються змусити відректися Божої правди і підштовхнути їх до розколу».
22 серпня 2024 року члени Священного Синоду Російської Православної Церкви прийняли спеціальну заяву.
«Ініціатори та прихильники законопроекту в Україні — державні чиновники найвищого рівня, депутати Верховної Ради, радикальні праві політики та громадські діячі, представники розкольницьких організацій та Української греко-католицької церкви — не приховують, що законопроект спрямований безпосередньо проти Української Православної Церкви; що мета цього закону — у ліквідації її та всіх її громад або у примусовому їхньому переведенні в інші релігійні організації. Сотні монастирів, тисячі громад, мільйони православних віруючих в Україні опиняться поза правовим полем, втратять своє майно та місце молитви», — говориться в заяві.
24 серпня 2024 р. Святіший Патріарх Кирил звернувся до Предстоятелів Помісних Православних Церков, релігійних діячів та представників міжнародних організацій з повідомленнями про ухвалення Верховною Радою України закону «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», фактичною метою якого є законодавча заборона Української Православної Церкви».
Як видно, схожий кейс про «самостійну» УПЦ міг би написати, наприклад, керуючий справами УПЦ, митр. Бориспільский Антоній (Паканич), який за три роки повномасштабного вторгнення жодним словом не визнав вторгнення Росії в Україну, але є постійний рупором «незалежності та канонічності» УПЦ та свідком «гонінь» на неї. Саме він фактично повторив мантри з сайту РПЦ, що рвати з РПЦ – це розкол і духовна смерть. З цього випливає дуже простий висновок - керівництво УПЦ своїми діями свідомо сприяє духовній окупації своєї церкви церквою РПЦ. Такий варіант «самостійності» УПЦ впроваджують в РПЦ та цілковито підтримують в самій УПЦ.
«Нерозділені святі»
Розділ «святці» в календарі УПЦ з року в рік підозріло повністю повторює календар РПЦ, і цей рік також не став виключенням. В календарі УПЦ за 2025 рік більше надруковано святих самої РПЦ, ніж святих УПЦ, які:
1. жили в Росії та є росіянами за походженням, мають імперське надбання;
2. мають велике значення в становленні РПЦ та не мають жодного відношення до нашої території.
Ось приклади такого «випадкового співпадіння»: 9 лютого за новим стилем в календарі УПЦ зазначене святкування «Собору новомучеників і сповідників Церкви Руської». З відкритих джерел РПЦ дізнаємось, що це поминання відбувається за визначенням Синоду РПЦ від 30 січня 1991 року. На той час в УПЦ вже була Грамота, яка, за їх словами, дає їй «незалежність», але чомусь аж до сьогодні УПЦ синхронізує свої святці з РПЦ без будь-яких додаткових рішень Синоду (принаймні, таких не вдалось знайти). Цікаво, чи святі так званої «СВО», якщо такі будуть, теж автоматично стануть святими УПЦ?
Чому в календарі УПЦ за 2025 рік зазначений Іона (Одноушев) як є митрополит «Московський і всієї Русі», хоча його справжній канонічний титул – «митрополит Київський і всієї Русі», але титул «Київський» в календарі взагалі відсутній (день пам’яті 13 квітня)? Як в сонм святих, до яких моляться в УПЦ за богослужінням, потрапили такі діячі, як царственні страстотерпці (17 липня), Іоан Кронштадтський (2 січня), прославлений в РПЦ в 1994 р. Філарет (Дроздов), митрополит Московський (2 грудня)? Чому в календарі УПЦ є такі події, як «Стрітення Пюхтицької ікони Божої Матері, йменованої «Біля Джерела» (1 липня), які відносяться виключно до російської історії? Відповідь цілком очевидна: святкування подій та дні пам’яті святих просто передруковані з календаря РПЦ. Спільні святі – спільна історична пам’ять, спільна ідентичність, спільний «цивілізаційний простір».
В 2025 році УПЦ відзначатиме одночасно дві церковно-історичні і ювілейні дати: 35 років отримання УПЦ статусу незалежної і самостійної в управлінні «при збереженні канонічного єднання з Руською Православною Церквою» (1990) та 100 років від дня кончини свт. Тихона, патр. Московського і всієї Русі (1925). Чому в календарі УПЦ святкування цих двох ювілейних дат поєднані – питання риторичне.
Українським новомученикам – не місце в календарі ПЦУ?
До речі, хочеться звернути увагу, що ПЦУ практично повністю ігнорує тему новомучеників, які були українцями, хоча їх земне служіння Богу проходило в часи Радянської імперії. В календарі ПЦУ відсутній цілий пласт українських святих, замучених радянською владою. В якості прикладу можна священномученика Анатолія (Грисюка), митрополита Одеського і Херсонського, котрий народився в Ковелі, був двічі ув’язнений та відбував покарання на Соловках та ГУЛАГу, де і загинув 1938 року. Величезна кількість новомучеників, священомучеників преподобних звершувала свій духовний шлях на території України і постраждала від більшовицького режиму. Той факт, що вони належали до РПЦ, аж ніяк не знецінює їх подвиг. За великим рахунком, відповідно до Томосу ПЦУ певною мірою є правонаступницею і УПЦ, принаймні, святих нашої спільної історії. Вшанування українських новомучеників – свідчення нашого ставлення до більшовицьких гонінь. Дуже шкода, що в ПЦУ це питання не підіймається питання та не дискутується.