Захисники захисників

Військове капеланство в Україні стрімко розвивається, узаконюється та навіть може стати поштовхом до новітнього богословського осмислення буття. Про це говорили на двох тематичних заходах у рамках Всесвітнього Тижня міжрелігійної гармонії (проходить щорічно 1-7 лютого): на прес-конференції «Нормативно-правова рамка капеланської діяльності та міжконфесійного порозуміння в сучасній Україні» та на експертно-практичній панелі «Духовний захист українського воїна» за підтримки ЗСУ та ДЕСС.

Собріологи, конфліктологи, душпастирі

Свого часу командири пост-радянської армії вважали, що військовий капелан – це «політрук», тільки названий по-іншому. Сьогодні, як пояснює завідувач відділення релігієзнавства НАН України проф. Олександр Саган, роль і статус цієї посади вже чітко зрозумілі: «Капелан – це підлеглий свого єпископа, який займається, перш за все, душпастирською роботою. Одночасно він є підлеглим командира частини і має офіцерське звання».

За словами старшого лейтенанта, військового капелана (УГКЦ) Ростислава Височана, ми часто не розуміємо, що криється за словосполученням «бойовий дух», і наскільки важливо його підтримувати. «Військова служба — це суцільні виклики, стан підвищеного стресу, постійна небезпека втратити життя чи бути пораненим, нагадує отець Ростислав. – Людині, яка не відкриває свого духовного потенціалу, буде складніше проходити ці виклики. За кордоном, де наші військові капелани проходять навчання, говорять про це ж саме». Отець переконаний, що це професія, яка потребує покликання. І що військові капелани – це захисники захисників.

Збереження і живлення духу військових – це праця багатогранна, що виходить за межі обрядовості. «З одного боку, капелан не є наркологом чи собріологом – тобто, тим, хто навчає тверезому способу життя, психологом, конфліктологом, вихователем, — пояснює старший офіцер Центру інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ ЗСУ, доктор філософських наук, професор Віта Титаренко. – Але на практиці так чи інакше він мусить виконувати усі ці функції, поєднуючи їх зі своїм основним завданням – духовним окормленням військовослужбовців».

Капелан – не сам по собі. Він – член військової команди і долучається до її спільнодії. Будучи у складі групи контролю бойового стресу, Віта Титаренко запитувала у військовослужбовців на позиціях, кого вони потребують більше – психолога чи капелана, і чи може один замінити іншого. Військові відповідали, що є речі, які скажеш капелану, але не повідомиш психологу, і навпаки. Тобто, потрібна співпраця, синергія між представниками різних структурних підрозділів однієї військової частини.

Амбасадори своєї Церкви

«Капелани сьогодні є амбасадорами своєї Церкви, — переконана Віта Титаренко. – Церква через капеланів показує своє обличчя. Тому дуже важливо обирати їх дуже відповідально. Війна зриває будь-які маски, в тому числі й благочестя. З іншого боку, вигорають не лише офіцери й солдати, а й капелани. Відповідно, Церкві потрібно постійно працювати зі своїми капеланами. Слід вчасно надавати їм можливість оновитися. Це має відбуватися регулярно, на постійній основі. І вже є напрацювання у цій сфері».

Капелан у війську – це й своєрідний транслятор з амортизатором того, що відбувається в тилу. «Останні новини, на жаль, такі ганебні, от як теракти в ТЦК, — зазначає молодший лейтенант, помічник військового імама-капелана Іса Мухамед Хамза. – Вони змушують нас по-іншому дивитися на підтримку військових. Можливо, навіть потрібно впроваджувати капеланів у ТЦК. Ми маємо знайти якийсь консенсус, щоби усі розуміли: ворог в нас один і, на жаль, працює також із середини. Душпастир має відповідати на цей новий виклик».

Окрема ділянка роботи капелана – відмовники за релігійними переконаннями, переважно від протестантських спільнот. У навчальних центрах вони відмовляються приймати присягу і брати до рук зброю. «Ніхто не поспішає направляти відмовників до в’язниці, — розповідає лейтенант, військовий капелан (ЄХБ) Денис Горенков. – Вони сидять в учбових центрах іноді місяцями. Було б дуже добре, щоб капелани-протестанти приїжджали до них і допомагали вирішувати ситуацію».

Капеланам також доводиться невтомно пояснювати солдатам у підвищено агресивному середовищі, чому вони мають дотримуватися міжнародного гуманітарного права в той час, коли супротивник його попирає. А ще капелан – це духовний зв’язковий між військовим та його близькими у тилу – родиною та священником на парафії. Тут так званим «реєстровим» капеланам можуть допомогти капелани-волонтери. «Згідно зі законом «Про військове капеланство», капелан має опікуватися не лише військовослужбовцями, а й членами їхніх родин, — каже начальник Відділу у справах релігії Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) В’ячеслав Горшков. – Але вони дуже далеко і, взагалі, можуть перебувати за кордоном. Капелани-волонтери, які не мають постійно перебувати на лінії зіткнення, цілком можуть опікуватися членами родин військовослужбовців».

Ще одна сфера діяльності – це допомога ветеранам. Скажімо, українські мусульмани організували ветеранський простір – реабілітаційний центр, який допомагає побратимам-мусульманам.

Як стати капеланом

«Військовий капелан сьогодні – це священнослужитель діючої зареєстрованої в Україні релігійної організації, який отримав мандат на право здійснення військово-капеланської діяльності, — каже військовий капелан (УГКЦ) Ростислав Височан. – Отже, отримав відповідну освіту й підготовку, підписав контракт офіцера Збройних сил чи інших військових формувань».

Начальник відділу ДЕСС В'ячеслав Горшков пояснює, що, за вимогою закону про військову службу, капелан має отримати звання офіцера. А для цього мати освіту не нижче бакалавра у закладі, ліцензованому державою. «Утім ми зіткнулися з тим, що гарні кандидати на військові капелани не завжди мають підтвердження належного рівня освіти, — зазначає пан В’ячеслав. – Тому, щоб священник міг отримати мандат капелана, Міністерство освіти розробило спрощену процедуру визнання диплому про освіту. Міністерство зараз буде визнавати дипломи неліцензованих конфесійних навчальних закладів і визначати, чи рівень освіти, який випускник отримав у неліцензованому конфесійному навчальному закладі може відповідати рівню бакалавра або магістра».

У Військовому інституті Київського національного університету діє центр підготовки військових капеланів. Частина з них продовжує своє навчання за кордоном, за натівськими стандартами. «З моменту створення нашого центру ми мали честь навчати 236 військових капеланів від 10 релігійних організацій, — розповідає лейтенант, військовий капелан (ЄХБ) Денис Горенков. – Більшість із них – священники Православної Церкви України. Значний обсяг мандатів отримали також від Української Греко-Католицької Церкви. Досить багато – від протестантських Церков, це Українська Євангельська Церква, Церква Євангльських Християн Баптистів і Українська Церква Християн Віри Євангельської. Проходили навчання представники мусульманських спільнот, яких спрямували Духовне управління мусульман України УММА та Духовне управління мусульман Автономної Республіки Крим».

Капітан, військовий капелан (ПЦУ) Андрій Апаров зазначає, що певне навчання щодо капеланського служіння мали би пройти й командири вищих рангів. Адже вони не завжди розуміють, якою є місія капелана, кому він підпорядковується, які його права і обов'язки. А також те, що він може бути ефективним помічником і порадником командиру і допомагати вирішувати багато ситуацій, пов'язаних не тільки із душпастирською опікою.

Міжконфесійні побратими

«Капеланство в Україні – це успішний український кейс, який об’єднав представників різних Церков», — переконана президентка Української асоціації релігієзнавців Людмила Филипович. На думку старшого офіцера Віти Титаренко, українські військові капелани сьогодні можуть стати каталізаторами теологічних змін для своїх релігійних напрямків. Бо воєнні реалії кидають виклики, яких не було до цього. «Мені здається, що наші капелани сьогодні є квінтесенцією міжконфесійного порозуміння, — вважає Віта Титаренко. – Дуже важливо, щоб дух співпраці був між капеланами різних релігійних напрямів. Тому що у воєнних умовах нема коли думати, звідки ти – потрібно діяти разом, на благо як окремої особистості військовослужбовця, так і загалом, захищаючи нашу свободу і незалежність та наше право на самовизначення у сфері релігії».

Значну роль у цій міжконфесійній єдності відіграє навчання капеланів у центрі при Військовому інституті УНУ. «Ми помітили, що капелани, які представляють свої релігійні напрями, свої традиції, мають свої стереотипи стосовно інших, — розповідає викладач центру, військовий капелан (ЄХБ) Денис Горенков. – Тому наша програма складається з двох частин. Перший блок – загальна військова підготовка: військове лідерство, основи військової організації, міжнародне гуманітарне право. Капелани виїжджають на полігон і проходять навчання з тактичної медицини. Вони разом живуть, їдять, допомагають один одному, радяться, спілкуються. І вже розуміють, що можуть працювати разом. І далі йде другий блок нашої програми – фаховий, спрямований на навчання міжконфесійному служінню. Хоча капелани, в першу чергу, ідуть служити до своїх, але мають знати, хто такі інші в їхніх підрозділах, як їх зрозуміти і як їм послужити. Вони стають побратимами».

Агенти в «рясах» парамедиків

До початку 2014 року УПЦ Московського Патріархату намагалася перебрати на себе роль координатора діяльності військових капеланів в Україні. Наразі законодавство вносить обмеження: якщо релігійна організація пов’язана з центром у країні-агресорі, її представники не можуть стати військовими капеланами. «УПЦ МП є складовою частиною Московської патріархії, яка уклала договори з усіма силовими структурами Російської Федерації, — наголошує релігієзнавець Олександр Саган. – Отже, коли підлеглі цій ідеологічній структурі будуть «виховувати» наших військовослужбовців і тим часом збирати розвіддані про розташування наших частин, складів і техніки, це становитиме загрозу національній безпеці».

Кандидат політичних наук, речник Генерального штабу Збройних Сил України Андрій Ковальов нагадав про поняття «атомне православіє», яке увів в обіг російській політик і пропагандист Єгор Холомогоров у 2007 році. Він твердив, що Російська Федерація має два рівносильні атомних щити оборони: ядерна Тріада і Російська Православна Церква. Це ще одне підтвердження тому, що РПЦ є квазірелігійною організацією, яка насправді ставить перед собою певну політичної та навіть військову мету.

Андрій Ковальов навів кілька прикладів, як Православна Церква у РФ використовувалася як інструмент для окупації Криму. «Наші військові, які виходили з Криму, згадували, що захоплення їхніх частин починалося з того, що до воріт підходили старші жінки в хустках, — розповідає речник Генштабу ЗСУ. – Потім з’являвся священник і водив їх «хресним ходом» довкола частини, а після цього «молитовниці» зі своїм «батюшкою» кидалися прориватися всередину військової частини. За ними заходили російські морські піхотинці». Андрій Ковальов схвалює нове законодавство, завдяки якому держава може не допустити до безпосередньої роботи із військовослужбовцями релігійні організації, які працюють на країну агресора. Утім констатує, що представники таких організацій намагаються камуфлюватися. Щоб проникнути до військових підрозділів, вони прикидаються, наприклад, парамедиками.

Закон, писаний до повномасштабної

Закон «Про службу військового капеланства» підняв планку капеланства до натівських стандартів. Ним передбачено, що людина, яка бажає стати військовим капеланом, у першу чергу має отримати мандат на право здійснення військово-капеланської діяльності. Цей документ видає ДЕСС. Делегований Церквою священник має підходити за всіма необхідними параметрами. Начальник відділу релігії Державної служби з етнополітики і свободи совісті В’ячеслав Горшков розповів про різні законодавчі акти, що регулюють діяльність військових капеланів. Найперше, це Конституція України та Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», які гарантують громадянам задоволення їхніх релігійних потреб, незалежно від її місця перебування. Закон Україну «Про службу військового капеланства» запрацював у 2022 році. Передбачено, що, незалежно від віросповідання, мають задовольнятися духовні потреби усіх військовослужбовців, які того потребують.

Інший важливий документ – це «Порядок видачі мандата на право здійснення військової капеланської діяльності». Мандат видає ДЕСС, далі військовий капелан переходить під управління Міністерства оборони. Спершу на входження на посаду в конкретну військову частину капеланові з мандатом давали 3 місяці. Остання зміна в законодавстві від січня цього року збільшує термін до 6 місяців. Якщо людина не встигає за цей час зайти на посаду, мандат відкликається. Утім, це проблема не капелана. Кандидат має пройти ТЦК, ВЛК, оформити всі документи. Державні органи забюрократизовані, документи мігрують з кабінету в кабінет, з одного закладу чи Міністерства в інший. Буває, дорогою вони навіть десь губляться.

Мандат може бути й відкликаний – як за поданням релігійної організації, яка направила цього кандидата, так і на вимогу військових. Трапляється, що людина захотіла стати капеланом, але потім, у реальних умовах, зрозуміла, що непридатна для цього служіння. Утім і тут ще не все ясно. Скажімо, у статті 26 закону «Про військову службу» факт анулювання мандата капелану є підставою для звільнення з військової служби тільки у мирний час. Але ж якщо людина з якоїсь причини втрачає можливість бути військовим капеланом і в неї відкликають мандат, має бути механізм звільнення цієї особи з військової служби.

Капеланські посади заповнені на 36 відсотків…

За законом, квота капеланів має бути не меншою, ніж півтора відсотки від особистісного складу війська. 90 відсотків капеланських посад розподіляються на основі оцінки складу релігійної приналежності військовослужбовців. 10 відсотків може розподіляти начальник капеланської служби окремих військових підрозділів – Національної гвардії, прикордонників, спеціальної служби транспорту тощо. У кожному з підрозділів є свої капеланські служби. Таким чином, капеланські посади можуть отримати представники менш поширених та потужних релігій.

Як пояснив капелан Андрій Апаров, у Нацгвардії і прикордонній службі 17 січня 2023 року формою розподілу 90 відсотків міжконфесійних квот було обрано обстеження особового складу на основі анонімного анкетування. Проте Збройні Сили на сьогодні залишаються без нормативної відповіді, як розподіляюти квоти.

«Закон писався до повномасштабного вторгнення, — нагадує помічник капелана Іса Мухамед Хамза. – Зараз через квоту отримали капеланські посади усього п'ять мусульман. Хоча у Збройних Силах мусульман стає все більше. Наші представники розкинуті по різних видах збройних сил України. Тобто, один в ТРО, один в медичних силах, один наш брат в Генштабі, і я – в бригаді. Ми не можемо задовольнити всі душпастирські потреби наших вірян, тому що ми прив'язані до певної структури. Ми не встигаємо».

В’ячеслав Горшков наголошує, що складнощі є не стільки з розподілом квот, скільки з заповненням вже наявних. Загалом, на сьогодні у ЗСУ є понад 800 посад капеланів. Але заповнені вони всього на 36 відсотків. «Ми дуже швидко виготовляємо мандати, — запевняє держслужбовець. – Але значна кількість посад залишаються незаповненими. Є також побоювання: що станеться, коли буде прийнята постанова, яка дозволятиме бронювати священнослужителів. Хто ітиме в капелани? З іншого боку, є релігійні організації, які готові надати кандидатів на капеланське служіння, але вони не мають відповідної квоти і ніхто не робить запит до нашої служби на виготовлення мандатів для їх представників».