Сімейний святий

13 вересня, 16:40
Сімейний святий - фото 1
Чому важливо мати приклад святого у власній родині

Джерело: Еспресо

Ірина Березовська

Я не могла знайти кращою кандидатки, щоб говорити про УГКЦ. Бо тут дуже багато досвіду, такого, що не може не вражати. І ще чогось дуже теплого і затишного, без чого #На_Каву_з_Іншим_Богом просто не може бути.

Дідусь Світланки був підпільним священником. Але про це в її родині воліли не говорити. Якщо мова заходила про нього, мама й бабця старалися ці розмови притишувати, їхні очі ставали вологими і вони дуже мало могли про нього згадати. Світланка не розуміла, чому так. Адже всі діти мали дідусів, і ніхто з них не зробив нічого такого. А в неї дідусь був тільки на фото, вона знала про нього дуже мало й ніколи не розуміла, чому вдома про нього мовчали. Їй теж хотілося мати вусатого діда, мати до кого залазити на коліна і питати про все на світі. Дідусеву таємницю дівчина дізналася на другому курсі, коли зібралася заміж.

"Мені мама і бабуня розповіли, що мій дідусь був підпільним священником і за це його кілька разів саджали й били в тюрмі. Бабця показала мені сімейні реліквії – дідусевий Псалтир і елементи священничого одягу, який вона переховувала в ті часи. Дідуся уже давно немає в живих, але мені дуже хотілося з ним познайомитися. Того вечора ми з моїм майбутнім чоловіком ще довго сиділи, роздивлялися сімейні фото, читали дідусеві листи до рідних, передані із заслання, і були вражені силою духу мого дідуся. Він знаходив у собі сили підтримувати рідних, казати їм щось смішне, завжди нагадував, що хоче, щоб його рідні залишилися вірними Богові і щоб бабця вчила дітей і внуків завжди залишатися з Богом", – розповідає Світлана.

Сьогодні в її родині – двоє малюків, а в кутку з іконами зберігаються сімейні реліквії: старенький пошарпаний від частого використання Псалтир і вижовклі ризи. У цій оселі кажуть, що мають свого сімейного праведника. Світланка по-іншому побачила Церкву, каже, що для неї це тепер – родинна справа.

"Знаєш, якщо Церква допомогла моєму дідусеві не стати зрадником і залишитися світлою людиною в нелюдських умовах, то допоможе і мені витримати виклики моїх часів. Не думаю, що мені зараз складніше, ніж йому. У мене є комфорт, є друзі, рідні, мені ніхто не загрожує смертю. Можу робити, що хочу. Просто не можу нарікати, що в неділю важко встати і йти співати у хорі чи нема часу, щоб вишити рушник до церкви. Наші дідусі й бабусі не мали часу з інших причин, але робили це", – пояснює свою позицію Світланка.

Сьогодні вона викладає дітям катехизм. Каже, що намагається бути з малими простою і щирою, бо це найкращий спосіб передати віру предків маленьким людям. І це діє – вчительку люблять діти і їхні батьки. Часто мами питають у неї те, що соромляться запитати у священника. Це – про довіру.

"Я трошки більше знаю – у мене є свій святий у родині. Не всім так пощастило. Кажу собі це, коли втомлююся або буваю розлюченою з побутових причин. І настрій піднімається", – усміхається Світланка.

Про те, як її релігія допомагає більше любити, вона каже, що якби її бабця не любила, вона б не витримала всього жаху, який їй довелося пережити з її дідусем-священником.

"Я хотіла б так само – залишатися у любові до останнього подиху, хай навіть якщо це буде дуже некомфортна ситуація. Бо любов – це не лише про за ручки в парку", – переконана греко-католичка Світлана.

– Про що твоя релігія? – питаю наостанок.

– Про те, як бути не самому навіть у часи звірства й залишитися людиною у всіх сенсах, про те, що в кожній родині є місце для святого, а то й не одного, – не замислюючись, каже Світлана.

Матеріал підготовлено у рамках Програми Діалог за підтримки Центру міжрелігійного та міжконфесійного діалогу "ЛІБЕРТАС"

Сімейний святий - фото 77445