Система захисту неповнолітніх та вразливих осіб у Католицькій Церкві Польщі (витяг із інтерв’ю)
Інтерв'ю проводила Іванка Рудакевич, керівниця проєктів та програм Центру гідності дитини УКУ, координаторки міжнародного проєкту «SAFEGUARDING. Безпека дитини в середовищі церкви».
– Дуже дякую, що ви приїхали в Україну і погодилися на це інтерв’ю. Одразу перейду до запитань. Коли я читала ваш звіт, то побачила, що з 2012 року розпочалася робота із темою захисту дитини. Якою є система захисту дитини на рівні Католицької Церкви у Польщі?
– Марта Титанєц, президентка Фундації святого Йосифа Конференції єпископів Польщі:
Система складається з двох рівнів: загальнопольський і місцевий. Місцеві структури – це делегати, люди, які приймають звернення від постраждалих від насилля. Друга група – душпастирі постраждалих осіб, їх сімей і спільнот, які пропонують душпастирську допомогу, духовний супровід. Третя група – куратори, відповідальні за обвинувачених і засуджених священників. Четверта група – це відповідальні за превенцію насилля. Така система діє у кожній дієцезії і у кожному чоловічому монашому ордені, проте деякі з цих посад існують також у жіночих монаших орденах.
На центральному рівні є делегат з питань захисту дітей та молоді. На сьогодні ним є архиєпископ Войцех Поляк, примас Польщі. Також у нас є координатор з питань захисту дітей та молоді – отець єзуїт Адам Жак, який заснував Центр захисту дитини при університеті Ігнатіанум у Кракові. Також є Бюро делегата, керівником якого є отець Пьотр Студніцкі, і Фонд святого Йосифа – обидва є суб’єктами Конференції єпископату Польщі (зараз Фонд очолює Марта Титанєц).
Крім цього є допоміжні установи, зокрема, Інститут статистики католицької церкви, який відповідає за дослідницьку частину роботи, а також Рада при делегатові, яка об’єднує представників усіх цих груп. Ми зустрічаємось двічі на рік.
– Яка частка у цих загальнопольських і дієцезіальних структурах священнослужителів, мирян, жінок, чоловіків?
- о. Пьотр Студніцкі, керівник Бюро делегата Конференції єпископів Польщі щодо захисту дітей та молоді:
Ця система створена перш за все з духовенства та богопосвячених осіб. Вони становлять приблизно 90%. Делегатами та душпастирями переважно є священники та монахині. На загальнопольському рівні також є миряни, які працюють у Фонді святого Йосифа та у Центрі захисту дитини. Деякі дієцезії призначають делегатами з питань захисту дітей та молоді світських осіб, переважно жінок. Маємо перконання переконання, що було б добре, якби жінок у цій системі було більше. Тому що особи, які постраждали від сексуального насильства, наприклад, з боку священнослужителя, мають право мати вибір, кому повідомити чи це буде священник – чоловік, чи жінка, і було б добре, якби це була мирянка. Це, на мою думку, перша річ. Друге – це те, що ми бачимо у нашій роботі як відповідальні за Фонд святого Йосифа – те наскільки різними є ці світи, наші вразливості, і вони справді добре доповнюють одне одного. Тому я думаю, що ми діємо краще у цій сфері, коли співпрацюємо – чоловіки і жінки, духовенство, богопосвячені особи та миряни.
– До системи залучено 500 людей, і я не можу не запитати про фінансові спроможності, звідки фінансується така кількість?
– о. Пьотр Студніцкі. Ситуація у Церкві у Польщі щодо питань захисту неповнолітніх дуже змінилася, відколи було створено Фонд святого Йосифа. Завдяки тому, що було створено Фонд зі стабільною системою фінансування, у нас є кошти на безпосередню допомогу постраждалим, і на підтримку програм превенції, і на підтримку людей, які працюють у сфері захисту неповнолітніх і вразливих осіб. Система фінансування Фонду полягає у тому, що усі дієцезії, усі чоловічі монаші ордени у Польщі щорічно сплачують внески, перераховуючи 150 злотих з кожного священника і 2 тисячі злотих з єпископа на рік. Це дає нам приблизно 3,5 млн злотих на рік. Завдяки цьому ми можемо надавати допомогу постраждалим особам, найчастіше це психологічна допомога, а також медична, юридична, освітня, а ще у нас є гранти, в межах яких люди, що надають допомогу, можуть розраховувати на підтримку, зокрема психологічну, а також можуть проходити різноманітні навчання.
– На рівні дієцезії є людина, відповідальна за превенцію. Як це виглядає і як вдається мотивувати людей до роботи над превенцією? Одна страва, коли є звернення і ми мусимо на нього дати відповідь, а у випадку превенції не завжди зрозуміло, навіщо вона потрібна.
– о. Пьотр Студніцкі. Першою важливою річчю є те, що є особа, яка відповідає за превенцію. І Центр захисту дитини, і єпископи кілька років тому подбали про це, просячи, щоб дієцезії і монаші органи призначили таку людину. Бо коли немає людини, яка за щось відповідальна, то ця відповідальність розмивається і невідомо, хто має це робити. Друга річ, через яку Фонд хотів підтримати превентивний процес, це гранти на можливість проводити семінари у дієцезіях, монастирях, католицьких школах, або на створення програм превенції. Це певною мірою вдалося, бо завдяки фінансовій підтримці від Фонду святого Йосифа Центр захисту дитини зміг розробити професійні програми превенції для усіх католицьких шкіл Польщі. Проте слід щиро зізнатися, що коли ми дивимось на реагування, допомогу і превенцію, то донедавна превенція отримувала найменше розуміння і систематичної діяльності. Кілька місяців тому у Польщі вступив у дію державний закон, який зобов’язав усі установи, які займаються освітою, вихованням чи доглядом за дітьми, розробити програму превенції насилля та стандарти захисту неповнолітніх, тому у цьому напрямку держава нам допомогла. І сьогодні вже ніхто не дискутує про те, чи це робити, на якому рівні це робити у Польщі, а дискутують, як це робити. Згаданий Центр захисту дитини є відповідальним за розробку стандартів захисту неповнолітніх і робить це у співпраці, наприклад, з випускниками програм післядипломної освіти, для окремих видів установ. Було визначено десять таких видів установ. І зараз ці роботи тривають, зокрема, завдяки тому, що у нас є Фонд святого Йосифа і ніхто не переймається тим, як це буде профінансовано, чи запрошувати експертів для допомоги. Це дозволяє комфортно працювати.
– Про статистику щодо зловживань. 800 священників, які виявилися кривдниками, і 1200 постраждалих осіб. Від загальної кількості – це 2% священників. Більше проблем щодо зловживань є в інших сферах. Чому Церква на слуху через ці теми у мас-медіа?
– о. Пьотр Студніцкі. Ми зустрічаємося із такими критичними позиціями у Польщі. Вони для нас не є новими. Я скажу так: статистика нам потрібна, проведення статистичних досліджень допомагає, але з цього не можна починати. Бо тоді ми втрачаємо з поля зору конкретну людину. Бо ми говоримо про якісь 2%, а для постраждалої особи – це все її життя. Для дитини, яку ми маємо захистити, – це усе її майбутнє, яке ми можемо врятувати або яким ми можемо ризикнути. Тобто перспектива повинна починатися тут. І якщо ми хочемо знайти відповідь у Євангелії, бо такі голоси звучать переважно від представників Церкви, то я дуже рекомендую притчу про доброго пастиря. Можна сказати: ризикни дев’яноста дев’ятьма, у яких все добре, і йди шукай ту одну, яка загубилася, була поранена. З погляду статистики це нерентабельно, вибачте, це 1%. Але Ісус каже, що його треба врятувати, знайти. Подібною є притча про милосердного самаритянина, якою ми надихаємось у діяльності Фонду. Хтось йшов і мав зустрітися із сотнею людей, тут і первосвященик, і левіт, і якісь великі завдання. Ісус же говорить: тут лежить конкретна людина, треба зупинитися, обробити його рани і забезпечити йому логістику, щоб він міг стояти на своїх ногах. І це те, що ми намагаємося робити, якщо йдеться про діяльність Фонду. Пошук мотивації у Євангелії, на мою думку, дає правильну перспективу. Це по-перше. По-друге, колись папа Бенедикт сказав, що скандал навколо сексуального насильства над неповнолітніми і неправильної реакції вищих священнослужителів – а це взаємопов’язаній речі – так сильно поставив під сумнів репутацію Церкви, так їй нашкодив, що це навіть гірше, ніж переслідування у перші віки. Він порівняв це з вулканом, який вивергнувся і накрив усе. І у нас є інші різноманітні виклики, є багато позитивної роботи, але якщо у цьому питанні ми не станемо тими, кому можна довіряти, у базовому питанні поваги до дитини, турботу про постраждалу людину, то нам не можна довіряти і в інших питаннях. Це настільки підриває довіру до церкви, що щоб ми не намагалися робити, як би ми не сповіщали благу вість і не проголошували Євангеліє, нез’ясована і незрозуміла позиція щодо цього питання призведе до того, що нас запитають: ви проголошуєте Євангеліє, але маєте такі історії, так легковажно до цього ставитесь? Це справді питання «бути чи не бути» для церкви, воно настільки фундаментальне для нашої достовірності.
– Ви працюєте з 2012 року, у вас вже є історія роботи у Католицькій церкві. Центр гідності дитини працює на разі тільки з Українською Греко-Католицькою Церквою три-чотири роки. Чи можете поділитися якимись порадами, на що, з вашого досвіду, важливо звертати увагу у роботі нам, але разом з тим я думаю і про контекст Східної Європи.
– Марта Титанєц. Дивлячись на чотири роки моєї роботи у Фонді, гадаю, що непохитність і покора, у такій послідовності. Ми стикаємось із великим опором і він дуже сильний, деінде теж, мабуть. Цей опір наростав багато десятиліть. Постраждалі мовчали, тепер вони говорять, починають говорити, і пам’ятають. Пригадую жінку, якій було 75 років, коли вона зателефонувала до нас, а стала жертвою насильства, коли йшла до першого причастя, тобто у віці 8 років. Понад 60 років вона носила цю кривду в собі. І коли нещодавно трапилась нагода, вона розповіла. Тож є великий опір, і тим більшою має бути непохитність у пошуку способів: якщо не таке рішення, то інше. Якщо до нас не дзвонять, незважаючи на те, що у нас є система, це не означає що постраждалих немає. Вони є, і найімовірніше, як ми можемо припускати, дивлячись на історію Польщі, Європи чи навіть світу, ще будуть. Тому непохитність у пошуку способів достукатись до них, надати допомогу, діяти. І покора у такому розумінні… Пам’ятаю, як чотири роки тому ми починали пропонувати таку допомогу, як супервізії, і я думала: чому попри те, що ми даємо гроші, шанс, можливості, заохочуємо, показуємо, загалом так мало людей відгукується. Потрібно було дозріти, побачити, тобто, має бути непохитність у тому, щоб пропонувати, запрошувати, розмовляти, отримувати. Зараз у мене є враження, що щось зрушилося. Тобто покора дозволяє побачити, що кожен має свій час, що ми боремося з різним супротивом, з різною історією, з різним контекстом.
– о. Пьотр Студніцкі. Я б додав ще одну річ, яка, на мою думку, є дуже важливою і для вас, і для нас. Це пошук союзників і підтримка стосунків з ними. Ми розуміємо, що без підтримки академічної спільноти і експертів ми не зробили б багато. Інститут статистики католицької церкви, який проводить дослідження, про які ми згадували, програми післядипломної освіти, які діють в різних академічних навчальних закладах, чи згаданий Ігнатіанум, чи Папський університет Івана Павла ІІ, який надає післядипломну освіту з питань канонічного права щодо цієї теми, чи Університет кардинала Стефана Вишинського, це наші партнери, без яких ми не змогли б існувати. Але є ще наші партнери з-поза Церкви, ми співпрацюємо з фондом «Даємо дітям силу», це дуже важлива організація у Польщі, піонерська у цій сфері, якщо йдеться про суспільство, вони мають 30-річний досвід. Також ми радіємо, що маємо партнерство з вами, співпрацюємо. Таку співпрацю потрібно шукати свідомо і дбати про ці стосунки, і це великий виклик, де дуже легко опинитися насамоті, а отже у стані пригнічення, а людей, які це розуміють, є дедалі більше, на щастя. Потрібно шукати одне одного, знаходити і співпрацювати.
