"Ситуація непроста, однак душпастирська діяльність ніколи не припинялася!", - Екзарх Одеський УГКЦ про життя у війні

«Нам вдалося налагодити співпрацю з різними організаціями та гуманітарними центрами, – підкреслює Екзарх Одеський, – і мірою наших можливостей ми стараємося забезпечити потребуючих людей, які переселилися з різних регіонів, особливо, з Миколаївщини, Херсонщини, а також з Харківщини та Донеччини», - розповів він Радіо Ватикану.

Він додав, що допомогу вони отримують як від іноземних благодійних організацій, так і від греко-католицьких парафій у Західній Україні.

До діяльності цих гуманітарних центрів залучені багато священиків та вірних греко-католицького екзархату, хоча багато людей, переважно жінок з дітьми, виїхали на початку російської агресії. Деякі повертаються, тому що життя в Одесі поволі повертається до свого звичного ритму.

«Від початку війни душпастирська діяльність ніколи не припинялася, – вів далі владика Михайло. – Мої священики залишалися на своїх парафіях, навіть якщо в перші дні війни вони старалися вивезти своїх дружин з дітьми в безпечніші західні регіони, і потім повернулися до своїх парафій і продовжували, як звичайно, насамперед, молитися в парафіях, в церквах».

Війна поставила всю Церкву в Україні перед новими випробуваннями: як і в багатьох інших місцях країни, також і в парафіях Одеського екзархату не припиняється молитва про закінчення війни та про мир. Крім того, священики намагаються допомагати потребуючим та внутрішньо переміщеним особам через створені на парафіях гуманітарні центри.

«Два наші деканати з п’яти – Хенсонський і Скадовський – тепер перебувають під окупацією», – пояснив єпископ, додаючи, що там є п’ять священиків, які не виїжджали і від початку війни були на своїх парафіях. Натомість, деякі одружені священики у перші дні війни вивезли свої сім’ї і потім не змогли повернутися до своїх громад внаслідок загострення воєнних дій. Однак, вони все ж таки намагаються допомагати своїм громадам на віддалі: організовують перевезення гуманітарної допомоги, збирають і надсилають гроші на допомогу потребуючим.

Особливою принадою Одеси завжди було її багатонаціональне населення та наявність різних релігій. «У цей період усі релігійні організації дуже активно надають гуманітарну допомогу потребуючим», – каже єпископ, додаючи, що під час війни, як і в інших частинах країни, місцеве населення стало більш об’єднаним, також і в засудженні агресії Російської Федерації проти України.

Ділячись особистим досвідом того, як йому вдається долати труднощі, пов’язані з управлінням екзархатом під час війни, владика Михайло, якому у вересні виповниться 52 роки, каже: «Я завжди довіряю Господеві і намагаюся спілкуватися з Ним щиро, відкрито і надіятися на Нього. Усі труднощі поручаю в Божі руки».

Для єпископа травматичний досвід, пережитий на початку широкомасштабної війни, не був новим: ще у лютому 2014 року тодішнього Настоятеля монастиря отців редемпротиристів о. Михайла Бубнія призначили Екзархом Одеським та Адміністратором Кримського екзархату. У той же період відбулася окупація та анексія Криму. Отже, вже на початку свого єпископського служіння йому довелося зіткнутися із серйозними викликами, на які потрібно було реагувати. «При співпраці Апостольської Столиці, Апостольської Нунціатури та Блаженнішого Святослава, – наголосив владика Михайло, – нам вдалося зберегти структури в Кримському екзархаті, де продовжують служити священики та функціонують наші парафії».

Незважаючи на цей досвід, єпископ стверджує, що війна 2022 року «набагато жорстокіша» і він хвилюється за своїх священиків та вірних. «Але ми будемо надалі молитися до Бога, щоб Він допоміг нам і дарував благодать зберегти внутрішню любов, повагу і людяність в тих обставинах, коли бачимо жорстокі дії загарбників». – додав владика.

Екзарх Одеський вдячний Папі за молитву на вервиці за мир в Україні та в світі: «Ця молитва є дуже гарним жестом Святішого Отця на підтримку України», і незважаючи на те, що були непорозуміння деяких висловів та дій Папи Франциска, «він є великим моральним авторитетом світового рівня, і тому його молитва та підтримка, як духовна, так і словесна, дуже важливі для нас, які страждають від несправедливості та жорстокості війни тут, в Україні, у XXI столітті».