Смачна музика для наймолодших

Інтерв’ю з лідеркою християнського музичного гурту «Кроки» Юлією Шутенко

Нещодавно випурхнув у світ новий дитячий альбом музичного гурту «Кроки» з веселою назвою «Еники-беники». У ньому живуть і життєрадісний джинсовий слон, і збитошне чорнолапе Мяу, і мрійниці-незабудки, і ще багато-багато чудових героїв.

Ідея створення дитячого диску належить лідерці гурту «Кроки» Юлії Шутенко. Вона є авторкою багатьох текстів і музики, а також виконавицею вокальних і гітарних партій. «Еники-беники» – третій диск гурту. Дебютною «ластівочкою» став однойменний альбом, «Кроки» (2002), а згодом вийшов і «Володар таємниць» (2007). Проте, саме в дитячому проекті музиканти працюють уперше. Воно й не дивно: юні дівчатка, «маленькі соняхи», як співається в одній з їхніх пісень, змужніли, занурилися в щасливий світ материнства й отримали нове джерело натхнення – своїх малюків. До речі, у записі альбому взяли участь троє діток – Даринка Бондаркова (8 років), Мишко Волошин (6 років) і Маргарита Сатенко (12 років).

Незвичайність альбому можна «виправдати» ще й тим, що сама Юля завше бачила світ не таким, яким бачили його інші. Пензлем виводила дивовижних звіряток, казкове мереживо химерних квіток і сплетіння сонячних промінців. І музика в неї завжди була незвичайна: бо ж суміш різних стилів передає значно більше настроїв, почуттів, мрій, і навіть сутностей, якщо хочете, ніж один якийсь музичний напрям.

– Ми творимо – як серце підказує, – розповідає музикантка. – Це вже завдання музичних критиків – дефініціювати стиль нашої музики, вписувати нас в певний контекст. Для мене над усе важлива єдність музики і слів, кожна конкретна пісня диктує певний стиль виконання. Музичні вподобання учасників нашого гурту розмаїті – це бардівська, популярна музика, джаз, блюз, фолк, класика, рок, ґаспл, ф’южн, навіть диско. Легше назвати ті стилі, які для нас чужі, а це хеві метал, психоделічний рок, техно-транс і подібні.

Недарма молода жінка наважалися досліджувати в своїй дисертації нетрі фольклоризму в літературі. Вигадані світи, заселені фантастичними істотами ніколи її не лякали…

– У своїх наукових роботах ти вивчаєш фольклор у літературі. Чи дало те занурення в світ казок якісь цікаві думки для твого материнства й для твоєї музики? Якщо так, то які саме?

– Вивчення українського фольклору глибоко вплинуло на мене і збагатило мій світогляд та сприйняття мистецтва. Я вважаю, що немає геніальнішої поезії, ніж народна, як і геніальнішої музики. Фольклор містить відшліфовані століттями згустки мудрості, тому я переконана, що дитину змалечку треба знайомити з цими народними скарбами. Приклад із власного материнського досвіду – Яринка найшвидше запам’ятовує і відтворює саме народні дитячі віршики, примовки, потішки, пісеньки – хапає на льоту, а вже для авторських віршів чи пісень їй потрібен певний час. Мені здається, що це дуже показово.

Фольклорні ремінісценції є і в моїй музиці, найбільше, напевно, в піснях «Анголе білокрилий» (з альбому «Кроки», 2002) та «Колискова Ярині» («Еники-беники», 2010), - розповідає авторка.

Але все це – і таємниче мальовидло, й вірші, оповідання, казки, музика – усе це було лишень теорією, допоки в Юлі не народилася донечка. З появою Яринки вигадані світи почали матеріалізуватися, переходити в барвисте 3D, набирати нових смислів і відтінків…

– Поява дитини запалила у серці нову любов, раніше незнану, особливе співчуття - як до своєї доні, так і до людей навколо, бо розумієш, що кожен також був колись немічними немовлятком. Сформувалося зовсім інакше, якесь глибше, почуття відповідальності. З любов’ю до донечки прийшло також багато ніжності, світла, добра, веселощів, пустощів, з’явилася можливість частіше позбавлятися насупленості й серйозності й самій трохи ставати дитиною – у цьому величезна свобода й політ душі.

– А як народилася ідея створити дитячий альбом? – запитую.

– Мені до рук потрапила книжка дитячих віршиків «Кольоровинки» Романа Скиби (видавництво «Грані-Т»). Ми з Яринкою насолоджувалися і розкошували, читаючи ці веселі, дотепні, ніжні та світлі поезії одного з моїх улюблених поетів, розглядаючи кумедні, незвичайні малюнки. Спочатку я читала, а потім ці віршики, один за одним, почала наспівувати для донечки, бо помітила, що пісеньки вона ще з більшим захопленням сприймає. Потім підібрала акорди на гітарі. Так народилися «Затишна пісенька», «Чорнолапе, чорнохвосте», «Джинсовий слон», «Незабудкова пісенька». Також заспівалися вірші «Ліниві вареники» Анатолія Качана, «Пісенька про груші» Лідії Повх, «Колискова» Лесі Медик-Яремчук. Згадала, що маю кілька власних пісень, а моя подруга Оля (учасниця нашого гурту), написала пісню своїй донечці.

Узагалі, життя «Кроків» перепливло в материнство: Оля Дмитренко, що співає зі мною, тепер має сина Андрійка й донечку Марійку, скипалька Анна Ляміна – донечку Лізу, флейтистка Оксана Кривцова – очікує на появу малечі. А отже, дитячий альбом - доречний і природній вияв наших материнських почуттів.

Найдивовижніше те, що в листопаді 2009 р. народилася сама ідея дитячого альбому, а в грудні ми вже працювали на студії звукозапису з аранжувальником Леоном Кенні. Я взялася за втілення задуму дуже стрімко, бо мала внутрішнє відчуття неповторності моменту, здавалося, що якщо не тепер, то вже ніколи.

– А що було найскладнішим у реалізації задуму?

– Тут варто процитувати Уінстона Черчілля, що так висловився про працю над книжкою: "Писати книжку – справжня пригода. Спочатку це іграшка і розвага, потім коханка, потім пан, а ще пізніше – тиран.

На останній стадії, коли ви вже готові примиритися зі своїм рабством, ви вбиваєте монстра і кидаєте його публіці". Те саме можна сказати й про запис нашого альбому. Ми пройшли всі ці стадії.

Незвичним і не завжди простим було й те, що я вперше займалася студійним записом не сама, а разом із донею Яринкою, якій на початку запису був 1 рік і 2 місяці, а коли ми закінчили – 1 рік і 8 місяців. Перешкоджали нам також хвороби.

Так, ми зустрілася зі скептицизмом, але і, на противагу йому, з реальною підтримкою. Почали запис, хоча грошей вистачало тільки на дві пісні, деякі люди мені казали, що тільки хворий на голову починає реалізацію такого серйозного проекту без грошей. Можливо, ми хворі на голову, але в нас удалося! У процесі запису інші люди повірили в нашу справу і підтримали її фінансово.

– У такому випадку лише первинним, ідейним, так би мовити, натхненням, не обійтися. Що надихало вас у важкі періоди?

– Віра в успіх цієї справи і розуміння її користі, актуальності для суспільства, оскільки україномовних високоякісних музичних дитячих альбомів, які несуть християнські цінності, дуже мало.

– Зазвичай за усіма великими задумами стоїть якась «таємниця», щось таке, що автор хотів донести до реципієнта, у вашому випадку – слухача, але не міг сказати йому про це прямо. Яка «таємниця» заховалася поміж ваших «лінивих вареників»?

– Ми нічого не ховали, довелося лише приховати імена кількох благодійників, які дали нам кошти на запис альбому (за бажанням цих людей). Хто вже знайомий із творчістю нашого гурту «Кроки», для того не таїна, що усі ми християни і щиро віримо у Володаря усіх таємниць на світі. Саме Він дарував натхнення, вміння, допоміг почати і завершити запис альбому.

– Знаєш, ваші пісні не просто приємно слухати. Їх наспівуєш «до дір», від них просто не можна відірватися. Їх запам’ятовуєш якось... серцем... Шанувальники вашої творчості чекають на появу нових витворів із великим нетерпінням. Ви плануєте творити новий дитячий альбом?

– Про це ще не знає ніхто з нас. Творчість – загадкова і часом непередбачувана штука. Поки що я вважаю, що альбом «Еники-беники» – особливий, ексклюзивний в нашому творчому доробку.

– А які у вас творчі плани загалом?

– На осінь хочемо зробити концерти-презентації «Еників-беників» у різних місцях (а, може, й містах), для дітей і дорослих.