Свято відзначається 12 жовтня, у день пам'яті святителя Мартина Милостивого, єпископа Турського, який вважається засновником та покровителем військових капеланів.
Мартин Турський або «Мартин з Тур» народився 317 року, у римській провінції Паннонія в місті Сабарія (нині Сомбатхей (Szombathely) в Угорщині).
Його батько був легіонером армії Римської імперії, який дослужився до посади військового трибуна (ранг сучасного полковника) і залишався переконаним прихильником римського язичництва. Тому і назвав свого сина на честь Марса (римского бога війни).
Дитячі роки Мартина минали у місті Тіціна, куди перевели служити батька. Мартин познайомився з тамтешніми християнами і став катехуменом (таким, кого приготували до прийняття християнства). Однак, до самого хрещення не дійшло, бо тамтешній єпископ просто побоявся хрестити десятирічного хлопчика, щоб не наразитися на гнів впливового батька. Відтак, відповідно до імперського наказу щодо синів ветеранів, Мартин у 15 років прийняв присягу римського легіонера і незабаром вже був офіцером кінноти. Але вже тоді Мартин вподобав взірець життя свого сучасника, представника Східної Церкви, преподобного Антонія Великого. Своїх слуг і друзів по війську Мартин дивував тим, що маючи можливість спробувати усіх спокус, натомість вів моральне життя, допомагав тим, хто опинився у нестатку.
У 338 р., під час перебування в гарнізоні Ам'єн, він у люту зимову холоднечу зустрів жебрака і віддав йому відірвану половину від свого плаща, відомого під назвою «капа». Після цього випадку вночі уві сні Мартин побачив Христа, одягненого в його плащ «капу», який говорив ангелам: «Дивіться, як мене Мартин-катехумен одягнув!». Пізніше друга половина капи святого Мартина стала предметом вшанування у французькій армії. Для неї був створений похідний храм, який назвали «капелою», а священика, який служив у цьому храмі, почали називати «капеланом», лат. capellanus. В кожному легіоні Римської армії була похідна церква (окремий намет) із християнським священиком.
Таким чином св. Мартин став покровителем військових капеланів. В історії України військові священнослужителі мають давню традиції. Вони були в козацькому війську, служили Січовим стрільцям, воїнам УПА. Після проголошення незалежності України перший священик, який був покликаний служити військовим та вперше був капеланом на посаді у війську, став отець Володимир Сичак. Він був прийнятий в штат Збройних сил України в грудні 1992 року (при штабі ПрикВО).
З початком російсько-української війни священики українських конфесій пішли капеланами в різні підрозділи як волонтери, щоб бути разом із бійцями на передовій. Ці події розпочали новий етап історії українського військового душпастирства. 2 липня 2014 року з’явився перший офіційний документ (розпорядження Кабінету Міністрів України) щодо служіння військового духовенства у Збройних Силах України. У 2016 році в українському війську було введено перші штатні посади військових священників.
А з 1 липня 2022 року набрав чинності Закон України "Про Службу військового капеланства", який регулює відносини у сфері реалізації конституційного права на свободу світогляду та віросповідання військовослужбовців Збройних Сил України, Національної гвардії України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також визначає правові та організаційні засади і принципи діяльності Служби військового капеланства.
Згідно з ухваленим Законом, військовим капеланом може бути громадянин України, який є священнослужителем зареєстрованої в Україні релігійної організації та отримав від керівного центру (управління) відповідної релігійної організації мандат на право здійснення військової капеланської діяльності.
Нагадаємо, Головнокомандувач Збройних Сил України генерал Олександр Сирський 22 вересня 2025 року призначив полковника Олександра Миколайовича Вовкотечу начальником Служби військового капеланства ЗСУ. До того він очолював Центр підготовки військових капеланів факультету післядипломної освіти Військового інституту КНУ ім. Шевченка.