Сьогодні християни різних конфесій вшановують пророка Єзекиїла

Як і багато інших пророчих книг Старого Завіту, Книга Єзекиїла починається з відомостей про автора, місце та дату походження його видінь, беручи за точку відліку тодішні суспільно-політичні події. Період пророкування Єзекиїла припадає на добу вавилонського переселення юдеїв та зруйнування Єрусалиму царем Навуходоносором.

Вавилонська експансія Юдеї відбувалася в три етапи, під час першого з яких “Єзекиїл, син Бузі, священика”, опинився “в землі Халдейській, над Кевар-річкою” (пор. Єз. 1, 3). Сталося це 593 р. до Христа, бо, як каже пророк, “це був п’ятий рік вигнання царя Йоахина” (Єз. 1, 2). Тоді Навуходоносор депортував до Вавилону лише незначну частину юдейської знаті, а в Єрусалимі наставив царем Седекію.

На початку цього всенародного горя “була рука Господня” (Єз. 1, 3) над Єзекиїлом, себто Бог послав йому видіння, які мали б посприяти наверненню юдеїв. Почалися вони з Божої колісниці, супроводжуваної чотирма крилатими істотами (херувимами), подоба облич кожної з яких була: “спереду людське лице в усіх чотирьох, правобіч — левине лице в усіх чотирьох, ліворуч — бичаче лице в усіх чотирьох, (ззаду) орлине лице в усіх чотирьох” (Єз. 1, 10). “Ти, славний, прояснив сяйво Божества, що на херувимах возсідає і тобі, богомовцю, явилося”, — так відкриває початок місії пророка один із тропарів канону Утрені 21 липня.

Образи, пов’язані з цією колісницею (євр. Меркаба), періодично з’являтимуться і в наступних видіннях Єзекиїла, вказуючи то на присутність Божої слави між утисненим народом задля його підтримки, то на віддалення її від нього через беззаконня. Їх ми також впізнаємо в істотах з Божого двору в Книзі Одкровення Йоана Богослова та в іконографії кожного з чотирьох новозавітних євангелистів.

Від видіння Меркаби починається пророча місія Єзекиїла. З-посеред колісниці Бог промовив до нього: “Я посилаю тебе до синів Ізраїля, до народу бунтівничого, що збунтувався проти мене” (Єз. 2, 3). Як мандат місії Він дав пророкові сувій з “виписаними на ньому жалощами, стогоном і скаргами” (пор. Єз. 2, 10). Єзекиїл “спожив його, і був він устам його солодкий, як мед” (пор. Єз. 3, 3). Стихира Вечірні 21 липня так оспівує цю подію: “Єзекиїле богонатхненний! Священноявлений і боговидний сувій отримавши з руки Вседержителя, справді солодший від меду для уст, богословом і боговидцем став єси, славний, подавши розум від Бога народові, що прогнівляв Його”.

Пророк, привертаючи увагу народу різними чудернацькими діями, виставляє їм перед очі їхні злочини та ідолопоклонство, передрікаючи за це ще більші лиха. Коли помирає Єзекиїлова дружина, пророк отримує від Бога наказ: “Мовчки зітхай, жалоби по мертвих не справляй, обвивай собі голову турбаном, узуй ноги в сандалі, не закривай бороди й звичайного хліба не їж” (Єз. 24, 17). Так робитиме народ, коли Господь “віддасть на опоганення свою святиню, їхню зухвалу гординю, утіху очей їхніх, одраду душі їхньої” (пор. Єз. 24, 21).

Адже незабаром настане цілковите зруйнування вавилонянами Єрусалиму та Храму і друга хвиля депортації значно більшої кількості юдеїв (587 р. до Христа). Це бачить Єзекиїл у видінні, коли йому являється Єрусалимський Храм, повний ідолів та нечестивих культів, а Господня колісниця рухається від святилища до порогу, здіймається і летить геть. Бог виніс вирок Храмові й тим, що негідно поклонялися в ньому, і залишив їх на поталу ворогам.

Єзекиїл за наказом Господнім на очах у людей збере клунки, проб’є у стіні діру й вийде нею у вечірній темряві (пор. Єз. 12, 7). Цим він символічно покаже, як цар Седекія під час вавилонської облоги втікатиме з Єрусалиму, але буде схоплений, осліплений і відведений на чужину.

Книга Єзекиїла показує, що через страждання, які спіткали народ, Бог намагається їх перемінити. Він обіцяє через пророка: “Я дам їм одне серце й вкладу в них новий дух, я вийму з їхнього тіла камінне серце й дам їм серце тілесне, щоб вони за моїми заповідями ходили та моїх законів пильнували і їх виконували” (Єз. 11, 19-20). Вже не записана на кам’яних таблицях буква Закону керуватиме Божим народом, а голос Господній з глибини серця.

Так Єзекиїл поволі готує вибраний народ до прийняття Нового Завіту. Через нього Бог каже: “Чому ви все говорите в Ізраїльській землі цю приповідку: Батьки їли недоспілі грона, а на зубах дітей оскома? Клянусь моїм життям, - слово Господа Бога, - не будуть уже більше тієї приповідки в Ізраїлі повторювати” (Єз. 18, 2-3). Вже не діятиме на дітях відплата за гріхи батьків і навпаки, а кожен відповідатиме за свій гріх.

Однак відкинення народу Богом - дочасне. Він у видінні показує Єзекиїлу долину, повну мертвих кісток, і велить промовити до них: “Ось я введу в вас дух, і ви знов оживете. Я обкладу вас жилами, ви поростете тілом, я вкрию вас шкірою, вкладу в вас дух, і знову оживете, і зрозумієте, що я — Господь” (Єз. 37, 5-6). Єзекиїл це проголошує, й усе так і стається. Мертві кості воскресають. На той момент це послання однозначне і вказує на повернення Ізраїля з полону. А в дальшій, християнській, перспективі це не що інше, як прообраз загального воскресіння.

Слава Господня у вигляді херувимської колісниці покинула Єрусалимський Храм, але Бог у видіннях Єзекиїла услід за внутрішнім оновленням народу обіцяє оновлення й Храму. Кілька останніх розділів Книги, присвячені особливостям його облаштування, порядку священнодійства, свят, розподілу Святої Землі.

Християнська традиція у їхньому прочитанні йде ще далі. По-особливому вона виділяє звідти фрагмент про браму святині, що звернена на схід, що не буде відчинятися, і “лише князь — як князь — у ній сяде, щоб їсти хліб перед Господом; він увійде сіньми тієї брами і нею з вийде” (Єз. 44, 3). Услід за цим слава Господня повенеться до оновленого Храму. Цей уривок на візантійській Вечірні читають напередодні Богородичних свят. Богородиця - та, через котру приходить Господь, щоб царювати над своїм народом.

Звідси й літургійне почитання пророка Єзекиїла як того, хто не лише передбачив відновлення Ізраїля, яке через повторні його гріхопадіння виявилося нетривалим, а й багатьма способами вказав на прихід Ісуса Христа. “Пророче Божий Єзекиїле, ти прозрів замкнені Духом ворота і на Вітленого, на виході їх, єдиного вказав Бога, Його моли, молимось, щоб відкрив двері милості Своєї і спас душі тих, які благочесно оспівують пам’ять твою”, - пояснює кінцеву місію його послань та просить про заступництво для Нового Ізраїля - Церкви - тропар свята.

Помер Єзекиїл там, де і жив протягом майже двадцятилітнього терміну свого пророкування. Передання каже, що самі ж його земляки, будучи не в силах слухати правду про себе, умертвили пророка. Вони прив’язали Єзекиїла до диких коней, а ті розірвали його. Рештки похоронили у Вавилонії. У другому столітті юдеї на місці поховання пророка Єзекиїла звели храм.

Коли ці землі потрапили під владу арабів, юдейську святиню зруйнували і побудували мусульманську шиїтську мечеть Аль-Нухайли. Вона розміщена біля іракського міста Кіфл. Після повалення режиму Саддама Хусейна у 2003 р. комплекс почали активно вивчати археологи. Вони віднайшли рештки юдейської святині та відновили могилу пророка Єзекиїла. Тепер вона стала місцем паломництва, як для юдеїв, так і для мусульман.

Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.