Сьогодні служать Великий покаянний канон преп. Андрея Критського

Великий покаянний канон преподобний Андрей Критський склав у VII ст. і він був представлений на VI Вселенському Соборі у Константинополі (681 р.) разом з “Житієм Марії Єгипетської” авторства св. Софронія Єрусалимського. Спершу він функціонував як окрема літургійна одиниця. Грецька Тріодь Х ст. ставить його на четвер п’ятої седмиці Великого посту, не прив’язуючи до жодного із богослужінь добового кола.

Джерела наступного століття доводять, що прив’язка Великого канону до четверга п’ятого тижня Великого посту не була сталою. Наприклад, Ватопедська Тріодь ділить його на п’ять частин і приписує служити з понеділка по п’ятницю цього ж тижня, а Ватиканська Тріодь — у п’яту неділю.

Сьогодні Великий канон у святу Чотиридесятницю служиться двічі: у перший тиждень, поділений на чотири частини (з понеділка по четвер), поєднується з Великим Повечір’ям та у четвер п’ятого тижня повністю береться на Утрені.

Преподобного Андрея Критського узагалі прийнято вважати засновником такого жанру літургійної поезії, як канон, однак схожі структури знаходять і в раніших джерелах. Великий покаянний канон Андрея Критського став радше зразком для творів цього жанру у наступних століттях, з часом витіснивши з ужитку іншу літургійну поему — кондак і звівши його до короткого піснеспіву. До речі, після 6-ї пісні Великого покаянного канону у четвер п’ятої седмиці звучить кондак “Душе моя, душе моя, встань, чого спиш ти…”, який датують V століттям і приписують св. Роману Солодкопівцю.

Сам Великий канон складається з дев’яти пісень, в основі яких лежать пісні, якими прославляли Бога ті чи інші персонажі зі сторінок Святого Письма (Мойсея, Анна, мати Самуїла, Авакум, Ісая, Йона, отроки у вавилонській печі тощо). Алюзії на них знаходимо у зав’язках кожної пісні (ірмосах), які у храмах розспівують на особливу мелодію.

Далі в кожній пісні ідуть тропарі покаянного змісту, які переповідають історії праведників та грішників зі Старого й Нового Завіту. На кожному із цих тропарів, яких разом налічується 250, вірні роблять доземний поклін (колись робили по три на кожному тропарі). Через значну кількість поклонів на цьому богослужінні й пішла простонародна його назва “поклони”, яка дещо спотворює призначення канону. Воно полягає не стільки у цих зовнішніх проявах покаяння, як у їхній внутрішній передумові — переосмисленні свого життя крізь призму прикладів, наведених у текстах богослужіння.

Після третьої пісні Великого покаянного канону у четвер п’ятого тижня читають вже згадане “Житіє Марії Єгипетської”, пам’ять котрої окрім того відзначають 1 квітня та у п’яту неділю святої Чотиридесятниці. Тропарі, звернені до цієї святої, як і до самого автора канону, є вкінці кожної його пісні, хоча ці додатки є доволі пізніми.

На четвертій, восьмій та дев’ятій піснях до текстів Великого покаянного канону додаються ще тропарі трипіснця, присвяченого апостолам (оскільки це — служба четверга). Після шостої пісні та кондака “Душе моя, душе моя, встань, чого спиш ти…” читають Синаксар, в якому коротко розповідається про життя св. Андрея Критського та призначення канону. Він пояснює розміщення цієї служби у п’ятий четвер Великого посту не стільки історично, скільки педагогічно: “Прийнято співати Канон і читати житіє [Марії] у цей день з такої причини: наближається до кінця Свята Велика Чотиридесятниця, і щоб люди не стали лінивими до духовної праці та подвигів і не перестали зовсім жити у всьому розсудливо і скромно”.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.