3 вересня Римо-Католицька Церква святкує пам’ять Папи Григорія І Великого (на християнському Сході більш відомого як Двоєслова), оскільки в цей день він був обраний Римським архиєреєм. Церкви візантійської традиції, англікани та лютерани різних деномінацій відзначають натомість день його переставлення — 12 березня.
Народився майбутній понтифік 540 року у Римі в родині сенатора. Здобув класичну освіту. Був певний час префектом Риму. Вів активну просвітницьку й благодійну діяльність. Заснував в Італії багато монастирів (в одному з них — св. Андрія у Римі — сам прийняв монаший постриг).
Від 579 року служив при Папі Пелагію ІІ спершу секретарем, а згодом амбасадором до Константинополя. Перебуваючи при імператорському дворі та спонукаючи його до вирішення справи з нашестям лангобардів на Італію, Григорій разом із шістьма братами монастиря св. Андрія провадив монаше життя.
585 р. повернувся до свого монастиря, де був обраний ігуменом. На той час Італію охопила пошесть чуми, від якої помер Папа Пелагій ІІ, а на його місце обрали Григорія. Перше, що він зробив, посівши Апостольський престіл, — провів у Римі молитовну ходу, просячи, щоб Бог за заступництвом Діви Марії відвернув пошесть. Передання розповідає, що коли процесія досягла Мавзолею імператора Адріана (тепер — Замок св. Ангела), святитель у видінні побачив над ним архистратига Михаїла, що вкладав меч у піхви. Пошесть в результаті припинилася.
Оскільки Папа Григорій бачив страждання народу від чуми, бідності, голоду, ворожої експансії та сам страждав з раннього віку від різних хвороб, у своїх догматичних творах, проповідях та коментарях на Святе Письмо, розвинув вчення про щастя.
Найвідомішим є його Коментар на книгу Йова, який вийшов у формі листа до іспанського єпископа Леонарда. На довгі століття він став для Католицької Церкви підручником етики та моралі. У ньому Папа Григорій розглядає три види щастя: земне (яке зазвичай є нетривалим), земне правдиве (через здобуття чеснот — 4 кардинальних, 3 богословських, 7 дарів Святого Духа, над якими першість належить покорі) та небесне (через споглядання Бога у Небесному Царстві). Також відзначав душеспасительну користь від страждань, підкреслював їхню минущість та потребу переносити їх з покорою.
Коментуючи Святе Письмо, Папа Григорій менше вдається до філософії, а пояснює його фрагменти за допомогою інших біблійних фрагментів. Можливо, через це він у майбутньому здобув пошану серед представників Реформації так, що Жан Кальвін називав його “останнім хорошим папою”.
Через ще один свій відомий твір “Діалоги про життя італійських отців” Папа Григорій здобув титул Двоєслова (з гр. “Діа-логос”). Складав літургійні тексти та піснеспіви (відомому “Григоріанському хоралу” він 595 р. надав остаточної форми), однак укладання Літургії Передосвячених Дарів йому приписують недоречно. Її він лише переклав латиною, дещо відредагував та популяризовував на християнському Заході під час Великого посту. Установив римський канон Месси.
Оскільки класичні семінарії для підготовки священнослужителів з’явилися аж у XVI ст., то в часи Папи Григорія відповідальність за це лежала безпосередньо на єпископах. Задля ефективного її здійснення він пише “Книгу пастирського права”, яка стала фундаментом для формування духовенства у наступні періоди.
Займався Григорій Двоєслов місійною діяльністю. Найвідомішою є організована ним місія до Британії на чолі з Августином, настоятелем монастиря св. Андрія. Поштовхом до неї, як розповідає Передання, стала зустріч Григорія Великого з білявими людьми, котрих продавали на невільницькому ринку. Він поцікавився, хто вони, і отримав відповідь: “Англійці”. “Не англійці, а ангели, котрі можуть співати хвалу Господню перед престолом Всевишнього”, — відповів на це понтифік. Пізніше він привселюдно відзначить успіх британської місії та згадуватиме про велику кількість новонавернених під час неї. Організовував також місії серед варварських племен, які вели наступ по усій Європі.
Григорій Великий умів налагоджувати зв’язки з людьми різних станів та суспільного становища. Серед них були і правителі варварських племен, що допомагало відвертати небезпеки їхніх завоювань від християнського світу та навіть насаджувати віру в Христа серед них.
Піренейський півострів окупували вестготи. Вони сповідували здебільшого арінство. Папа Григорій зумів відвернути короля Реккареда від єресі, і з часом усі вестготи перейшли під духовну опіку Риму.
592 і 593 р. Рим взяли в облогу племена лангобардів. Папа Григорій уклав з ними мирну угоду, завдяки чому вдалося уникнути людських жертв та руйнувань. Він також налагодив зв’язки з Теоделіндою, котра сповідувала католицизм і була королевою лангобардів. В результаті її син Адалоальд прийняв Хрещення, а християнство поширилось серед їхніх племен.
В організації церковного життя віддавав перевагу соборності. Поборював надужиття серед духовенства. Закликав священиків та єпископів цілковито віддавати себе на служіння вірним. А себе називав “слугою слуг Божих”, що пізніше став титулом усіх Римських архиєреїв.
Прославився активним соціальним служінням. Щоб зарадити проблемі бідності та голоду, реорганізував господарське використання церковних земель. Розвинув соціальне забезпечення бідних. Священики за його наказом обходили райони міста і безкоштовно роздавали потребуючим продукцію, вирощену в церковних господарствах. Багатьох бідних приймав за своїм столом та розділяв з ними трапезу. Знаючи про сім’ї збіднілих вельмож, які голодували, але соромилися просити милостиню, він надсилав їм харчі під виглядом дарунків від Папи. За понтифікату Григорія Великого зріс добробут населення. Папа також обстоював права юдеїв, котрі в ті часи в Європі становили верству упосліджену та незахищену.
Виснажений численними хворобами та переживаннями через спустошені варварами європейські землі, помер 604 р. і похований у базиліці св. Петра у Римі.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##