Сьогодні вшановують святих мучеників Адріана і Наталію

Адріан жив в кінці ІІІ — на початку IV ст. в Нікомидії, був поганином та виконував службу судового урядника. В імперії тривало переслідування християн, розпочате Максиміаном. Близько 304 р. імператор привів до Адріана групу з двадцяти трьох чоловіків, котрі сповідували віру в Христа, щоб той вніс їх до списку призначених на страту.

Допитуючи їх, Адріан цікавився, звідки ж вони черпають силу, щоб отак безстрашно поводитися перед лицем смерті. Він все більше заглиблювався у питання віри, а мученики свідчили йому про Христа. Врешті Адріан наказав і себе внести двадцять четвертим до списку.

“Споглядаючи, славний, прецінне страждання і доблесні боріння мучеників, власновільно пішов ти на подвиги мужнім розумом, не пощадивши плоті заради Божественної любові”, — так оспівує початок подвигу Адріана стихира Вечірні 26 серпня. А канон Утрені відображає рішучість, з якою чоловік перейшов від старого до нового життя: “Солодкістю, що уста божественного розуму виточують, ти насолодився, Адріане, і отруту попереднього нерозуму виригнув, богоблаженний”.

Хоч це і не заперечує поступового переосмислення Адріаном свого життя. Зустріч з двадцятьма трьома мучениками та їхнє свідчення стали поштовхом до навернення, благодатний ґрунт якого підготувала молода дружина Адріана Наталія, котра таємно сповідувала християнство. Вона молилася за свого чоловіка-язичника і, цілком можливо, ділилася з ним вірою в Христа, бо кондак 26 серпня так поєднує їхні заслуги у мучеництві: “Жінки богомудрої слова божественні в серце вложивши, Адріане, мученику Христовий, на муки швидко пішов єси, із дружиною вінець прийнявши”.

Дізнавшись, що Адріан опинився у в’язниці за сповідування християнства, Наталія прославила Бога і вирушила туди утверджувати мучеників у витривалості до кінця. Літургійні тексти пару святих мучеників протиставляють парі впалих у гріх Прародичів: “Адама супружниця з Раю вигнала зміїною порадою; Наталія ж Адріана до Раю всемудро ввела священними бесідами, повчаннями врозумляючи його терпіти тяжкі страждання, що виєднують небесні воздаяння і вічну славу” (стихира Вечірні).

Дуже розчарувалася жінка, коли через кілька днів її чоловік повернувся додому. Гадаючи, що він зрікся Христа, вона відмовилася його впускати. Однак виявилося, що Адріан під запорукою повернення прийшов лише попрощатися з дружиною. Звикнувши віддавати хвалу Богові в усіх життєвих обставинах, Наталія і тут прославила Творця та провела чоловіка до в’язниці. Вона перебувала поряд протягом семи наступних днів.

Коли мучеників виставили на суд, двадцять троє виявилися вкрай знесиленими, і їх уже не піддавали тортурам. Усі катування впали на Адріана, а Наталія в цей час молилася, щоб він витривло пройшов подвиг. Вона відмовилася покидати чоловіка, коли його знову вкинули до в’язниці. Обстригши волосся і надівши чоловічий одяг, вона залишилася з ним. Врешті усіх двадцятьох чотирьох стратили.

Тіла мучеників християни, аби уникнути їхнього спалення, викупили, перевезли до Візантію і поховали. Дізнавшись, що її хоче посватати багатий язичницький урядовець, Наталія подалася услід за тілом чоловіка. Вона перебувала в молитві на його могилі і одного разу, заснувши, отримала видіння, в якому Адріан сказав, що вона скоро відійде до Бога по вічну нагороду. За кілька днів так і сталося. Наталія в мирі покинула земне життя, ставши співучасницею мученицького подвигу свого чоловіка через словесну та молитовну підтримку.

Небагато є в церковному календарі святих подруж. Та й ті, які є, ще недостатньо прославлені, щоб ставати взірцями для сучасних людей, більшість з котрих обирають таки шлях до святості через подружжя. Про тих же Адріана й Наталію літургійні тексти говорять, що вони зненавиділи земну любов. Вчення Церкви про Таїнство Подружжя в наступних століттях дійде розуміння, що й без неї нікуди. Даруючи себе в любові одне одному на землі, чоловік і жінка здобувають небесні вінці (недаремно вони виступають невід’ємним атрибутом Чину Вінчання).

Цей дар проявився і в подружжі Адріана й Наталії. Попри всі недооцінюваня цього стану, продиктовані епохою, канон Утрені 26 серпня таки визнає: “Помічницею єдинодушною Адріану Наталія від Бога дарувалася, витягнувши його, зануреного в глибину омани, і утвердивши викликувати: Благословенний Бог отців наших”. Єдинодушність та взаємна підтримка у прославленні Бога — ось та правда про подружжя, яку розкривають пам’ять Адріана та Наталії і літургійні тексти на їхню честь.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.