25 грудня Церква святкує народження Господа і Спаса нашого Ісуса Христа від Марії Діви у місті Вифлеєм.
Ця подія описана в двох книгах, що увійшли до канону Нового Завіту: Євангелії від Матея та Євангелії від Луки. Кожна з них в свій спосіб розкриває богословське значення Різдва Христового. В Євангелії від Матея підкреслено, що Ісус є новим Царем-Месією – Давидом, котрому поклоняться та принесуть дари всі народи, що уособлено в мудрецях зі Сходу. Також Ісус – новий Мойсей, котрий виведе народ з землі гноблення. Натомість в євангелії від Луки наголошено, що Ісус є Спасителем, котрий прийшов до всіх людей, а особливо до убогих та упосліджених, уособлених в образі пастухів.
Вже від початків бачимо глибоке зосередження на богословському значенні Різдва Христового. Водночас з тим до IV століття ми не маємо свідчень про святкування Різдва як окремого свята. Причина полягає у тому, що Різдво було частиною більшого святкування: «Богоявлінь Господніх» 6 січня. Це свято «Богоявлінь» включало в себе цілий ряд подій: Різдво з поклонінням Волхвів, Хрещення Ісуса в Йордані, перетворення води на вино у Кані Галилейській. Це свято, як зрештою всі християнські свята, стало похідним від свята Пасхи, а тому мало тему відкриття Божої сили вірним та участі вірних в есхатологічному банкеті Божого Царства. Свято народження Ісуса ставало святом народження вірних у Ісусі, тому в цей день було прийнято звершувати хрещення. Новоохрещені називались новопросвіченими, а тому Богоявлення називали ще святом просвічення, або святом світел.
Вірогідно, найважливішою причиною, котра посприяла розділенню цих свят, є христологічні суперечки початку IV століття. Поєднання тематики Різдва та Богоявлення в одному святкуванні могло спонукати до думки, що момент хрещення Ісуса в річці Йордан і був моментом народження Ісуса як Бога, адже ці дві теми глибоко переплітались. Таке трактування було б дуже вигідне аріанам, котрі вважали, що Ісус не є Богом. В зв'язку з цим святкування Різдва могли відділити від дня Богоявлінь 6 січня.
За загально поширеною теорією свято Різдва Христового 25 грудня з'явилося спочатку в першій половині IV століття в Римі, а звідтам розійшлось по християнському світу.
Згідно з популярною теорією «історії релігій» вибір дати 25 грудня пов'язують з Костянтином, котрий був сонцепочитателем і бажав поєднати язичницьке свято «Непереможного Сонця» з Різдвом Христовим, а тому і зроблено акцент на Христі – Сонці, та використано день близький (або навіть тотожний) з днем зимового сонцестояння.
Все ж ця теорія не ґрунтується на твердому фундаменті, адже народження Христа повязувалось з народженням Сонця задовго до встановлення свята Різдва, та й навіть задовго до виникнення в Римі культу “Непереможного Сонця”. Про це почитання язичниками знаємо мало, ба більше, про свято в честь “Непереможного Сонця” 25 грудня відомо нам з часів пізніших, ніж про святкування Різдва Христового. Головне ж свято Сонця у римлян припадало на 22 жовтня, а не на 25 грудня, тому бажаючи замінити язичницьке святкування варто було б обрати цей день. Та й за життя Костянтина свято Різдва Христового було відсутнє в столиці імперії – Константинополі, що важко поєднати з думкою про встановлення свята Костянтином. Зв'язок свята “Непереможного Сонця” з Різдвом Христовим настільки неочевидний, що релігієзнавець та історик Стівен Хайманс припустив: цілком вірогідним сценарієм є встановлення язичниками свята “Непереможного Сонця” 25 грудня внаслідок розвитку святкування в цей день Різдва Христового.
Існують й інші теорії, до прикладу: припущення про те, що через встановлення свята Благовіщення 25 березня Різдво Христове встановили рівно через 9 місяців – 25 грудня. Беззаперечним ж є те, що точна дата народження Ісуса – не відома з Євангелій. Хоч день народження Ісуса вираховували різними способами в ранній Церкві, але одностайної думки ні про день, ні про рік народження Христа не існувало.
Тому роздумуючи про дату святкування Різдва Христового, варто врахувати богословські акценти самого свята, в котрому вже від найдавніших джерел прослідковуємо тему Христа як світла і Сонця. Тому дата 25 грудня, пов'язана з зимовим Сонцестоянням, була безперечно осмислена в цьому богословському ключі. Як було зазначено вище: зв'язок народження Ісуса з Сонцем існував до встановлення дати Різдва, а саме свято Богоявлень мало виразну тематику світла.
Явлення світла в ранній Церкві повязувалось з присутністю Божою, а тому хоч в Євангеліях Нового Завіту і відсутня згадка про світло в момент народження чи хрещення Ісуса, натомість присутнє воно повсюдно в традиції ранньої Церкви. Явління великого світла під час народження Ісуса описано в Протоєвангелії Якова, а явління світла під час хрещення Ісуса згадується в “Діатессароні”, зведеній книзі з чотирьох Євангелій, котрою користувались в Сирії до V століття. Це призвело до того, що в сирійській церкві свято Богоявлення, котре включало в себе і Різдво, носило назву «Світанок Світла».
Вагомість тематики світла для свята Різдва Христового дуже вдало богословськи пов'язується з датою зимового сонцестояння. Зимове сонцестояння припадає на 21-22 грудня, а не на 25, тому є два можливих пояснення, чому була обрана дата 25 грудня:
Враховуючи богословські акценти свята, вірогіднішою є друга теорія.
З найдавніших свідень про особливості богослужбового святкування Різдва, котрі сягають, щонайменше, VIII століття, дізнаємось про Христа, який є Істинним Сонцем, котре не знає заходження та упадку. Літургійні тексти Різдва укладені таким чином, що наслідують богослужіння періоду Великого Тижня, котрий включає в себе страсті Христові і Воскресіння.
Коли в момент розп'яття Христового – сонце затьмарилось, це, як зауважує М.Тимо, «слід розглядати в ширшому біблійному контексті і трактувати як знамення започаткування ери нового творіння, нового світу, у якому земні світила вже будуть непотрібними, оскільки все буде просвічуватись славою Божою, а світилом буде сам Христос» (Одкр. 21, 23). Тому найтемніший і найкоротший день року є днем, в котрому сяє для нас справжнє світло і сонце – Ісус Христос. Він сповнення пророцтва з книги Малахії: «Для вас же, що боїтеся імени мого, зійде сонце правди, і в його промінні буде спасіння» (Мал. 3, 20). Ця думка яскраво висловлена в тропарі свята: «Різдво Твоє, Христе Боже наш, возсіяло світові світлом знання, в ньому бо ті, що звіздам служили, од звізди навчилися поклонятися Тобі – Сонцю правди і пізнавати Тебе – Схід з висоти».
На Христа – Сонце вказує вся вселенна, включно з природніми світилами, котрі провадять до нього. Тому й найтемніший день в році та сонце, котре є зіркою, мало би вказати на джерело незахідного світла – Ісуса Христа.
Зірка, що вказує на Ісуса присутня вже на найдавніших зображеннях Різдва Христового, що походять з IV століття, хоч сама іконографія Різдва усталюється лиш до кінця першого тисячоліття.
Свято Різдва Христового поступово поширюється та приймається у Вселенській Церкві. Ще в V столітті в Єрусалимі різдвяним святкуванням було 6 січня, а тому й святкуванян Обрізання Господнього, котре відбулось на 8 день після народження, було поставлене на 13 січня. З часом усі Церкви, крім Вірменської Церкви, прийняли дату святкування Різдва 25 грудня, в зв'язку з чим і Обрізання Господнє було перенесене на 1 січня.
На загал, усталеним з точки зору богослужбового та іконографічного канону прийшло це свято на Русь. Водночас з тим, це свято, як одне з найважливіших та найулюбленіших, в народі здобуло безліч позауставних українських традицій та особливостей. Про ці традиції та звичаї можна дізнатись детальніше з:
Джерела для подальшого вивчення про свято Різдва Христового:
##DONATE_TEXT_BLOCK##