Спецоперація «Українська церква у Європі». Що задумала Москва?
Розуміючи свою поразку як на полі бою, так і на релігійному фронті, Росія намагається використати релігійний фактор для дискредитації України на міжнародній арені і створити в країнах ЄС нові осередки впливу на європейське суспільство.
Джерела «Главкома» в українських спецслужбах повідомляють, що в останні місяці під приводом демонстрації «утисків Української православної церкви Московського патріархату», Кремль створює в країнах ЄС закордонні парафії цієї релігійної організації. При цьому процес йде саме «під українським прапором».
«Справа в тому, що з початком повномасштабної війни до країн Європейського Союзу виїхало декілька мільйонів громадян України. Велика кількість з них є вихідцями зі східних регіонів України, які зазнали критичних руйнувань інфраструктури та залишились без даху над головою. На жаль, слід констатувати той факт, що мешканці цих регіонів за часи Незалежності в своїй більшості ніколи не бачили Європи і більшість інформації про неї отримували з російських пропагандистських ЗМІ. Тому для того, щоб українські вимушені переселенці, не дай Бог не дізналися, що таке справжнє вільне європейське життя без російських наративів, спеціальні служби країни-агресора створюють в ЄС осередки «русского мира», – пояснює джерело у силових органах.
Яскравим прикладом цьому, за його даними, є проведення на початку лютого в Італії духовенством УПЦ МП зустрічі своїх представників закордоном та оголошення про створення Західноукраїнського представництва церкви.
Найбільш показовим у вказаних процесах, представники спецслужб вважають те, що головним організатором представництв є «довірена особа проросійського екснардепа Вадима Новинського», заступник керівника синодального відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП протоієрей Микола Данилевич. Цей діяч Московської церкви в Україні з юних років пов’язав своє життя з Росією, навчався у Московській духовній академії
За даними «Главкома», Данилевич у зв’язку з його активністю може опинитися у наступній групі представників Московського патріархату, на яких будуть накладені санкції українською державою. Як пояснюють джерела видання, однією з підстав для цього є інформація з російських відкритих баз є про Данилевича Миколу Миколайовича, 22 травня 1977 року народження щонайпізніше з 2007 року. Тоді він, як і вся верхівка Московського патріархату, був прописаний в Сергієво-Посадському районі Московської області.
У базі за 2010 рік адресою прописки Данилевича в Москві зазначена Карамишевська набережна, 15, за якою знаходиться Храм Животворної Трійці в Хорошеві. У цей час Микола Данилевич має т.зв. СНІЛС, страховий поліс російської федерації №128-678-026-93.
У базі «Жители Москвы 2012» вказано, що Данилевич Микола Миколайович 22.05.1977 року народження є громадянином Росії, вказано адресу вул. Данилівський Вал, б.22. До слова, за цією адресою розташований Духовно-адміністративний центр Російської православної церкви і резиденція патріарха Московського.
З 2015 року адресою Данилевича зазначається та ж таки Карамишевська набережна, 15. Незмінним залишається номер його страхового поліса.
Отримавши ці дані, «Главком» звернувся до протоієрея Данилевича за коментарем. Він категорично спростував те, що є російським громадянином. «Я – громадянин України. Громадянства РФ не маю, не мав і ніколи не звертався за отриманням. А також реєстрації в РФ зараз не маю, ні в 2011, ані в 2012 році я не мав», – запевнив він.
При цьому заступник керівника синодального відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП все ж пояснив, як у даних реєстрів могла опинитися його московська прописка. «Припускаю, що це може бути пов’язано з тим, що з 2004 по 2007 рік я працював у Відділі зовнішніх церковних зв’язків МП, разом з отцем Кирилом Говоруном. Цей відділ якраз і знаходиться за адресою: Данилівський вал, 22, яка вказана у надісланому вами файлі. У зв’язку з тим, що я іноземець, то для мого законного перебування в цій країні на той час потрібно було оформляти реєстрацію, як громадянину іншої країни. Допускаю, що за адресу реєстрації могла бути вказана адреса моєї роботи», – зазначив Данилевич.
Також протоієрей зауважив, що номер нібито його російського паспорта насправді є номером його українського паспорта, яким він користувався на той час. Данилевич висловив нерозуміння, як так сталося. «У 2007 році я повернувся до України, до Києва, де і постійно живу до цих пір», – переконує він.
Та судячи з даних, отриманих «Главкомом», у вину Данилевичу ставлять не тільки його російське минуле, а й нинішню діяльність в Україні. Зокрема, силовики переконані, що Данилевич проводить активну роботу з популяризації серед вірян московського патріархату ідей «русского мира», «единой православной Руси», «единого русского народа» і виступає у числі головних організаторів міжцерковного діалогу між РПЦ та УПЦ МП. До війни частими були його зустрічі з представниками російського дипломатичного корпусу в Україні, зокрема послом РФ Михайлом Зурабовим. Тоді ж «зав’язалась дружба» з першим секретарем посольства РФ в Україні Максимом Полєтаєвим.
Джерела «Главкома» у Московській церкві в Україні також підтверджують, що Данилевич досі підтримує тісні стосунки і сьогодні із заступником керівника відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ Миколою Балашовим та митрополитом Будапештським і Угорським Іларіоном (Григорієм Алфеєвим), яких пов’язують з російськими спецслужбами.
Очевидно, що в умовах війни з Росією публічно «світити» такі контакти невигідно Московській церкві. Проте в інформаційній площині верхівка УМЦ МП досі поширює вигідні Росії наративи. Зокрема силовики дорікають Данилевичу тим, що розв’язуванні російської збройної агресії він звинувачує Православну церкву України, залякує українську владу і суспільство «чорногорським сценарієм» і мільйонами протестувальників, то взагалі закликає «не брати до (української) армії хлопців з УПЦ», оскільки там нібито немає капеланів від вказаної деномінації.
Для чого московським батюшкам потрібні нові закордонні парафії в ЄС і які функції вони будуть виконувати, можна лише здогадуватися.
У цій ситуації залишається вірити у свідомість наших громадян в Європі, які, попри релігійні погляди, не допомагатимуть створювати осередки «русского мира» за рахунок українців.
