«Спомини» Йосифа Сліпого: «Він завжди кудись поспішав»
«Спомини» Йосифа Сліпого – книга не лише про людину й епоху, вона проектується на сьогодення. «Ми втомлені від подій останніх місяців і шукаємо опору, стати якою може Йосиф Сліпий, — говорить владика Борис. — Патріарх завжди писав бадьоро і служив прикладом надії для людей.»
«Вперше я зустрів Йосифа Сліпого, коли мені було сім років. Він приїжджав до США, і я — маленький хлопчик в гуцульському кептарику — вітав його від імені діаспори. Тоді я ще не розумів, хто це. Але та перша зустріч змінила траєкторію мого життя», — так згадує Йосифа Сліпого єпископ УГКЦ Борис Ґудзяк на презентації книжки спогадів Патріарха. Робота під назвою «Спомини» надрукована Видавництвом Українського Католицького Університету. Праця з’явилася тридцять років по смерті Сліпого, який протягом довгого і складного життя пережив багато страждань, відстоюючи віру і Церкву.
Книга – це, перш за все, розшифрування спогадів Патріарха, які він надиктував своєму секретареві у другій половині минулого століття. Як зазначає одна із упорядників книги, доктор Марія Горяча, Патріарх багато чого недоговорив, особливо це стосується періоду заслань. «Спомини» не були літературним твором, Патріарх їх диктував, а не писав, — говорить Горяча. – Тому там багато неточностей і перескакувань з теми, так як Йосиф Сліпий не хотів говорити більше чи роз’яснювати». На думку упорядниці, через це книжку потрібно читати поміж рядків. Для неї робота над «Споминами» була викликом — так, як вона не знала Патріарха особисто, то мала сумніви, чи братися за працю взагалі. Утім, це дозволило їй аналізувати спогади на відстані і без сентиментів. Упорядник отець Іван Дацько додає: «Оскільки ми публікуємо «Спомини» через багато років після їхнього написання, ми мали змогу бути більш об’єктивними, дивлячись на Патріарха з історичної перспективи».
За словами історика Ігоря Скочиляса, складно було віднайти істину, так як існувало кілька версій і копій оригінальних спогадів. «Спомини» — це розповідь про життя Патріарха, яка поклала велику відповідальність на упорядників, — пояснює він. — Вони мали вибрати істину із багатьох правд, адже було багато різних списків і копій, і було важко знайти автентичне джерело». Зі Скочилясом погоджується рецензент «Споминів», професор Гданського університету Ігор Галагіда: «Я завжди дуже критично ставився до книг спогадів, але тут упорядники дали собі раду із багатьма правдами і можливими версіями. У роботі – величезний науковий апарат, і це ще один аргумент за її прочитання». Найбільше рецензента вразили високі вимоги, які Патріарх мав до себе та інших. «Він міг бути дуже критичним, багато вимагав, але це показувало глибину його людського виміру, — переконаний Галагіда. — Ця книжка – гарна можливість для читачів пізнати, якою людиною був Йосиф Сліпий».
Особистість Йосифа Сліпого – важливий елемент «Споминів». На думку Марії Горячої, «Спомини» показують його як просту людину. «Ми звикли дивитися на Патріарха із позиції величі і сили, але це була жива людина, муж волі і молитви» — говорить вона. І додає: «Із книги можна зрозуміти, що молитва давала йому сили, рятуючи навіть від смертельних небезпек». У часи заслань його постійно перекидали із тюрми в тюрму, він часто хворів, але кожного разу хтось або щось рятувало його від смерті. «У «Споминах» Патріарх зізнався, що був момент, коли він почав розуміти людей, які морально зламалися, але молитва дала йому силу та змогу опиратися» — ділиться Горяча.
На думку ректора Українського католицького університету о. д-ра Богдана Праха, «Спомини» — це доповнення усього, що написав Патріарх. «Візьміть цю книгу у руки і подивіться, ким був Йосиф Сліпий, і ким є ми завдяки йому, — говорить він. – У книжці він такий, яким був, бо читачі бачать, із ким він зустрічався, розмовляв та будував майбутнє».
«Спомини» — це ще й віддзеркалення епохи, у якій жив Патріарх, переконана рецензентка, історик і дослідник УГКЦ, Ліліяна Гентош: «Спомини» — автентичне джерело для істориків про події тієї епохи. Нема спогадів Шептицького, тому розповідь його наступника — Патріарха Сліпого – дає відповіді на багато запитань про церкву того часу». Наприклад, цінними є відгуки Сліпого про багатьох отців епохи 20-30 років. Дослідниця акцентує на тому, що хоч і існує багато спогадів про тоталітарні тортури, дуже мало серед них історій власне священиків, які пережили репресивну систему. Вона переконана, що ця книжка важлива не лише для української, але й світової історії: «Спомини» також дозволяють по-іншому подивитися на лідерів Радянського Союзу того часу. Досі багато архівів засекречені, тому думки Патріарха про політичну верхівку дуже важливі для розвінчання багатьох міфів». Втім, історик Ігор Скочиляс нагадує, що«Спомини» — суб’єктивне історичне джерело: «У книжці – те, як дивився на світ Йосиф Сліпий, — говорить історик. – Тому все, описане у «Споминах», треба розкодовувати крізь призму мовця й епохи, в якій він жив».
Аби передати цю епоху, мову Патріарха подали без змін, ділиться о. Іван Дацько: «У книзі Патріарх говорить такою українською, якою зараз говорять старші люди, і якою говорили колись». Упорядник книги – один із небагатьох живих очевидців, які працювали із Патріархом. «Тих, хто знав Сліпого, залишилося небагато, тому я відчув велику відповідальність перед історією зберегти спогади Патріарха», — розповідає він. І згадує історію написання «Споминів»: «До 1971 Йосиф Сліпий нічого не говорив про надиктовані спогади. Я думаю, що це папа порадив йому їх написати, але не хотів публікувати через напружені стосунки із СРСР». Отець Іван наголошує на тому, що важливим героєм книжки є Українська Греко-Католицька Церква, символом якої і є Патріарх.
«Спомини» Йосифа Сліпого – книга не лише про людину й епоху, вона проектується на сьогодення. «Ми втомлені від подій останніх місяців і шукаємо опору, стати якою може Йосиф Сліпий, — говорить владика Борис. — Патріарх завжди писав бадьоро і служив прикладом надії для людей.» Він згадує — Йосиф Сліпий всім випромінював певність у Божій правді і гідності і підсумовує: «Подумаймо про те, як змінилася Україна за останній рік. Патріарх вірив, що ключ всіляких змін – це жертовність. Він не мав жодних гарантій, що його справа переможе. І ми не маємо. Але мусимо вірити».
Йосиф Сліпий вірив, що життя потрібно прожити, а не пройти, і залишити слід після себе в історії. Згадуючи Патріарха, Іван Дацько сказав: «Коли ми працювали в Римі, я запримітив, що він завжди кудись поспішав. Так, наче хотів надолужити час, страчений у таборах». Книга «Спомини» стане доброю можливістю Патріарха заговорити із кожним із нас, адже сучасним українцям як нікому потрібні настанови Йосифа Сліпого.
Анна Романдаш
