Стінка – печерний храм над Дністром

До висіченої колись у гірській породі культової споруди веде стежина густим грабовим лісом. До лісу із села виходимо через галявину біля місцевого старого млина. Млин у Стінці всі місцеві знають і покажуть його туристу. До пам’ятки від млина іти хвилин 15–20. Тут, біля скельного храму, з високої травертинової скелі над ним та біля нього, порослої мохами, двома водоспадами стікає вода. В останні роки вона почала проникати і всередину унікальної церкви. Скеля, у якій вона вирубана, через природні процеси тріснула і поволі з’їжджає до ріки. Тож невідомо, скільки ще поколінь зможуть милуватися цим давнім місцем.

Жителям Стінки храм біля села відомий здавна. Це їхні предки створили колись пам’ятку у відлюдному місці; там, де не ходять чужі люди. А от вчені-археологи зафіксували її наприкінці 1980-х рр. завдяки археологічній групі експедиції «Дністер» Товариства Лева.

«Пам’ятку біля с. Стінка можна віднести до категорії ранньохристиянських печерних храмів. Датування виникнення цього храму поки що визначити важко. Якщо орієнтуватися на підйомний матеріал, зібраний біля входу нижнього ярусу храму, а це фрагменти гончарного посуду з орнаментом у вигляді прямих ліній, характерного для періоду Київської Русі, то можна припустити, що храм функціонував у Х століття. Але як могли співіснувати разом християнська символіка і знаки язичницького походження, залишається загадкою, – пише дослідник скельного храму Вадим Артюх зі Львова у статті «Археологічні роботи експедиції “Дністер” на Тернопільщині». – Однак, не виключна вірогідність того, що печерний храм поблизу с. Стінка виник ще до офіційного прийняття на Русі християнства. Про це свідчать і докириличні письмена».

Загалом біля входу до печери археологи знайшли фрагменти кераміки Х–ХІІІ століть, про що йдеться у збірнику «Скелі й печери в історії та культурі стародавнього населення України». Тож скельний храм біля Стінки приховує багато таємниць і вражає вже своєю формою.

Пам’ятка розміщена на лівому березі Дністра у вапняковій скелі, яку частково вкриває травертин – терасоподібні уступи, утворені відкладами карбонату кальцію з джерельних вод. Висота розташування храму над плесом ріки сягає 15–2- метрів. Скеля тільки частково видніє з масиву лісу, адже рослинність тут, де не бракує вологи і сонячного проміння, надзвичайно буйна.

«Біля підошви скелі існує грот розмірами 3х2х1 м. Крізь отвір у стелі гроту діаметром 1,5 м можна потрапити до штучно утвореного на другому ярусі приміщення, яке має в плані трапецієвидну форму і зорієнтоване за сторонами світу із входом із західного боку. Розміри його 12х9х4 м. У центрі східної стіни розміщена вівтарна частина у вигляді квадратної ніші, яка заглиблена в породу на 3 м. З обох боків від вівтаря є також квадратні ніші. Вхід розташовано навпроти вівтаря із західного боку на висоті більш як 3 м від підошви скелі», — це опис храму авторства Вадима Артюха, який повторюють в інших працях.

Згаданий вхід на висоті 3 метрів є, радше, величезним вікном храму, котре сягає від рівної долівки до стелі на висоті метрів чотирьох. З нього відкривається чудовий краєвид на Дністер і низький правий берег Дністра. Можливо, що колись давно цей вхід був меншим і дійсно служив людям: до храму могли потрапляти, приставивши сюди дерев’яну або спустивши мотузяну драбину. Вхід з гроту справді виглядає пізнішою тріщиною.

Географи Йосиф Свинко та Олена Волік у виданні «Травертинові скелі Середнього Придністров’я. Посібник-путівник» також звернули увагу на цю скельну пам’ятку над Дністром. Вони подають, що трапецієподібна форма храму зумовлена саме особливостями породи, в якому він розташований, тобто карсту:

«В плані храм має неправильну трапецієподібну форму. Це може служити одним з доказів того, що його збудовано у карстовому гроті, специфічні умови якого не дозволили будівельникам надати споруді типової прямокутної форми», — пишуть ці автори.

Отож, особлива трапецієподібна форма скельної церкви біля Стінки стає зрозумілою.

Утім, від створення наведених описів пам’ятки пройшов значний час, а природа робить свою справу. Так, вхід до храму з нижнього грота уже значно більший від вказаного діаметру 1,5 м. Це тепер велика видовжена тріщина у скелі. Сама скеля тріснула і крізь неї до давнього храму потрапляє вода. Тож усередині мокро. В одному місці із північного боку споруди кам’яна стіна-скеля настільки розкололася, що знадвору проникає світло. Храм незабаром може зникнути через дію природних сил, але наразі він ще безпечний для відвідувачів. І ще кожен може побачити місце, де молилися предки сучасних українців біля Стінки.

Видніють на стінах пам’ятки в наші дні і старовинні символи. До прикладу, на східній — вівтарній — стіні є зображення хреста розмірами 30х30 см. Але цей хрест незвичний: його вертикальна лінія має вгорі і внизу роздвоєні кінці, праве рамено наприкінці заломлене донизу, а ліве — догори. Під хрестом є погано збережений загадковий напис із п’яти знаків висотою від 15 до 20 см. Вадим Артюх описує його так: «Перший знак подібний до цифри 4, другий нагадує петлю, третій решітку. Четвертий і п’ятий знаки мають грибовидну форму».

У ніші, в якій розташований вівтар, але не на східній стіні, як хрест, а північній, є зображення знаку у вигляді «вертикального прямокутника, розсіченого посередині». Але й це — не всі символи.

«На північній стіні храму зображений хрест із розширеними кінцями. Поруч простежується знак у вигляді гілки. У західній частині храму, на північній стінці вхідного отвору, є знак у вигляді православного хреста [хрест із косим нижнім раменом]. Поряд з ним простежується група з чотирьох знаків: грецький хрест, віддзеркалена латинська літера “F”, Х-подібне зображення хреста і геометрична фігура у вигляді стріли (вістря вниз), яка утворена з квадрата і правильного трикутника, — подає Вадим Артюх. — На південній стінці вхідного отвору зображені два тамгоподібні знаки. На західній стіні розміщено 6 знаків висотою 8–10 см. Перший і четвертий знаки нагадують цифру 4, другий і п’ятий мають форму петлі, третій і шостий знаки нагадують букви кирилиці “К”, “Н”. Під написом проглядаються латинські або кириличні літери “К” і “Р”. На південній стінці храму збереглося барельєфне зображення невизначеного звіра, який стрибає».

Львівський дослідник наводить аналогії до зображення гепарда, який стрибає, з фресок собору св. Софії у Києві. Певні аналогії, як от у знаку в вигляді петлі, за словами археолога, віднайдені на посуді у поселенні Черняхівської культури біля Бакоти Хмельницької області. Таким чином, відштовхуючись особливостей віднайдених у скельному храмі символів, Вадим Артюх робить припущення, що принаймні частина їх, можливо, була нанесена на стіни ще в язичницькі часи. Також він згадує про храм у селі Монастирок Тернопільської області, який постав на місці язичницького. До слова, згадана Бакота також відома своїми печерними храмами – на їх стінах віднаходили навіть зображення часів Трипільської культури. Показово і те, що археолог Леонід Мацкевий поставив пам’ятку у Стінці в один ряд з іншими храмами у печерах природного та штучного походження на теренах Західної України, як от Одаїв — Грот монаха та Манява — Блаженний Камінь на Івано-Франківщині, а також Мельниця-Подільська на Тернопільщині.

Скельний храм біля Стінки — надзвичайно привабливе місце як для наукових досліджень, так і для простих відвідин, але воно потребує догляду і захисту. Зокрема, у наші дні від підмочування водою потічка страждають написи та зображення на північній і частині західної стіни пам’ятки. Унікальне місце може бути втраченим ще до того, як про нього дізнаються і спопуляризують.

Що прочитати:

• Вадим Артюх. Археологічні роботи експедиції «Дністер» на Тернопільщині // Археологія Тернопільщини. Тернопіль 2003, с. 251–259.
• Вадим Артюх. Нові печерні пам’ятки Середнього Подністров’я // Скелі й печери в історії та культурі стародавнього населення України. Збірник тез та доповідей наукової конференції. Львів 1995, с. 3–7.
• Вадим Артюх, Наталія Сиряміна. Ранньохристиянський печерний храм в с. Стінка Тернопільської області // Матеріали наукової конференції «Медобори і духовна культура середньовічних слов’ян». Львів 1998, с. 111–112.
• Леонід Мацкевий. Печерні пам’ятки заходу України // Скелі й печери в історії та культурі стародавнього населення України. Збірник тез та доповідей наукової конференції. Львів 1995, с. 62–66.
• Йосип Свинко, Олена Волік. Травертинові скелі Середнього Придністров’я. Посібник-путівник. Тернопіль 2004.

науковий співробітник Інституту історії Церкви УКУ