Про зміни в українському суспільстві, ставлення до усиновлення, про другий шанс, який Україна має після Майдану та про діяльність Асоціації Еммануїл в інтерв'ю зі Стівом ВЕБЕРОМ
Тетяна РУДЕНЬКА
Але, мабуть, найбільшою мрією Стіва, американця з великою любов'ю до України, є наша країна без сиріт. Стів Вебер є співзасновником Альянсу «Україна без сиріт». У нього самого шестеро дітей, троє з яких прийомні. Про зміни в українському суспільстві, ставлення до усиновлення, про другий шанс, який Україна має після Майдану та про діяльність Асоціації Еммануїл в інтерв'ю Стіва Вебера кореспондентові РІСУ.
— Стіве, Ви вже довго живете в Україні, які зміни за ці роки ви бачите в нашому суспільстві?
— Я приїхав в Україну в 1991 році. Я навіть жив тут протягом трьох місяців у 1987-му. Тому я пам'ятаю, як тут була комуністична влада. Найбільша зміна за цей час... Це дуже складне питання, справді. Я просто назву кілька речей, які я вважаю ключовими.
Протягом цих двадцяти років цінність життя окремої людини дуже змінилася в Україні. Чому я кажу про це? Тому що ми дуже багато зробили, щоб поширювати, як ми називаємо, дух усиновлення. 24-25 років тому, навіть у віруючих, коли ми розповідали їм про сирітських дітей, розуміння було іншим. Навіть віруючі, які хотіли усиновити дітей, підкладали подушки, щоб ніхто не дізнався, що вони збираються всиновити дитину. Такою була атмосфера 24-25 років тому. Чому? Важко пояснити... Але ставлення до дітей-сиріт було дуже поганим. Був навіть якийсь сором щодо сирітських дітей. Я бачу зараз цілковиті зміни. Є бажання піклуватися про дітей-сиріт. Що це означає для суспільства? Це означає, що цінність життя збільшується, кожне життя має величезну вартість.
— Чому люди змінили своє ставлення до всиновлення?
— Тут кілька моментів. Завжди, щоб змінити публічну думку, потрібно кілька людей, які сміливо, знаючи, що це має зміниться в суспільстві, ризикнуть і побачать плоди. І потім страх починає зникати. Чому це сталося? Тому що було кілька сімей в Україні, які бачили цю проблему, почали діяти, сміливо говорили, були прикладом, і потім інші почали слідувати за ними.
Протягом останніх десяти років це перетворилося на рух. Вже є міста, де немає сиріт. Тому що є списки батьків, які готові всиновлювати першу дитину-сироту, яка з'являється. Для мене це величезна зміна.
— Які інші зміни ви бачите?
— Є інші речі, які я бачу, але вони не такі важливі саме зараз, коли країна в конфлікті. Є бажання, щоб закон керував країною, але ми ще в процесі. Якщо хтось запитає про мотиви Майдану — це були люди, які втомилися терпіти корупцію. Вони збиралися, і утворилася нова українська ідентичність на Майдані. Це Україна без корупції, Україна, де керує закон, Україна справедлива. За Помаранчевої революції теж було це бажання, але ніхто не зміг це робити. А зараз другий шанс. Дуже рідко країні дається другий шанс. А ми зараз його маємо.
— Якщо говорити про війну...
— Військовий конфлікт — це справді страшно. Це страшно для Росії, це страшно для України і це страшно для цього світу. Але Бог використовує ці конфлікти. Я не кажу, що Він автор цього конфлікту, — це диявольське явище в нашому суспільстві. Але все, що відбувається зараз — це процес, коли Бог чистить нас, єднає, щоб ми знали, ким ми хочемо бути насправді. І Церква об'єдналася.
Те, що відбувається в Росії — дуже дивне, і мені шкода, що все так. Тому що справжні духовні люди в Росії повинні б об'єднатися, але це не відбувається. Навіть протестантські церкви в Росії не можуть знайти спільної мови зі своєю деномінацією в Україні. А чому? Тому що відбуваються диявольські дії.
В Україні, навпаки, вся Церква об'єдналася. Зараз православні, лютерани, адвентисти, п'ятидесятники, баптисти разом. Торік у нас був День молитви за сиріт, були представники всіх Церков. Українські православні і навіть православні Московського патріархату. Бог хоче, щоб це теж було в Росії. Це неосяжне зараз для Росії, але це Його бажання, щоб Церква стала духовним захистом для людей. Я просто бачу, що ми зараз в Україні на кілька кроків попереду.
— Що слід робити, щоб не втратити цей другий шанс, який зараз має український народ?
— Дуже часто люди плутають кроки, які слід робити, щоб країна процвітала. І перший, просто необхідний для фундаменту, це закон. Закон повинен керувати країною. Це означає, що найслабша людина, коли відчуває несправедливість, може розраховувати на закон. Навіть в Америці, якщо є свідчення, що президент країни зробив незаконні речі, закон захищає слабшого.
Я зараз наведу приклад, — ні в Росії, ні в Україні в культурі такого явища немає. В Америці журналіст у прямому ефірі сказав, що він знаходився у вертольоті, і його обстрілювали, вони впали, але врятувалися, і таке інше. І потім хтось, хто знав цю ситуацію, сказав: «Це брехня, ти не був, ти не падав, це просто брехня». Наступного ж дня цей журналіст втратив роботу, і зараз він пожинає плоди. Тому що він у прямому ефірі сказав неправду. А в Україні і Росії люди можуть брехати без наслідків. Тому, коли я кажу, що закон повинен захищати нас, навіть найслабших, то це одна цеглина, фундамент суспільства, що процвітає.
Чому ми живемо краще в Америці? Америка — це теж експеримент. Коли закон захищає найслабшого, тоді кожен інвестор хоче інвестувати. Тому що закон буде захищати його інвестиції, активи і так далі. Закон — це фундаментальний крок для процвітання країни.
— Які ще потрібні кроки?
— Наступний крок, який потрібен — англійською це називається «protestant work ethic». Що це означає? Це означає, що коли протестанти з'явилися в Європі, у них була етика, яка змусила їх працювати. Людина розуміла: якщо я не буду працювати, то я не буду їсти. Люди взяли відповідальність за самого себе і свою сім'ю. І коли є закон, коли в тебе таке розуміння, тоді країна починає процвітати. І потім, коли країна процвітає, економіка стабільна. Коли економіка стабільна, тоді в сім'ї народжуються діти, тоді є економічне процвітання.
Росія далека від цього, Україна в процесі. Я знаю, що є нові люди в державі, є добрі люди, які не мають зіпсованого минулого і хочуть змін. І тому, може, нам вдасться не втратити другий шанс.
— Як Ви звикали до змін, до української ментальності, до способу життя, до цінностей, коли приїхали в Україну?
— Для мене це процес. Коли я був молодим чоловіком, я бачив в часи Радянського Союзу, що молодь була в пошуку. Молоді люди хотіли знати Бога, але через комуністичний режим вони боялися читати Біблію. Тому в мене давно-давно було бажання приїхати сюди і допомагати людям знайти Ісуса Христа. Ісус — це Спаситель. Це не релігія. Релігія руйнує стосунки з Богом. Спасіння з Ісусом Христом — це життя. І це моя найголовніша мета.
Я маю цю мету для України, я маю цю мету для Росії, для всіх країн колишнього Союзу. Це мій мотив, бажання, метод. Я просто використовую телебачення як один з інструментів, щоб люди знайшли Ісуса Христа. І я не боюся говорити про це. Я щороку глибше і глибше переконуюся, що ВІН наш Князь світу, Він наш цілитель, Він наш Утішитель.
— Як Асоціація змінила свою діяльність у зв'язку з останніми подіями в Україні та новими потребами людей? Маю на увазі біженців, переселенців та інших...
— Я хочу сказати, що ми й раніше займалися благодійністю двадцять з гаком років. Наша організація розмитнила більше 250 контейнерів допомоги та роздала бідним, дітям-сиротам, якщо медичне обладнання — то в лікарні. Ми завжди займалися цим. Ми завжди хотіли, щоб було більше пожертв звідси, більше волонтерів, більше бажання допомагати нужденним. Ми завжди робили це і намагалися підключити людей. Зараз зовсім інше. Нам телефонують і запитують: як ми можемо допомогти, ми бачимо, що ви робите щось. І це дуже приємно, це означає, що ми досягли ще однієї мети. Щоб тут було багато людей, багато пожертв.
Розумієте, бідність людини відбувається в голові, в менталітеті людини. Навіть коли у нас мало, але коли ми бачимо, що здатні віддавати, ми вже не бідні. Все змінюється в голові і потім ти вже стаєш каналом. І Бог любить це, і Він буде користуватися цим каналом, щоб ми далі давали, більше давали, і буде нас благословляти, щоб ми могли допомагати іншим. Це повертається. І я бачу це зараз в Україні. Зараз ми робимо це в АТО, на сході, тому що там люди потребують нашої допомоги. Ми купуємо хліб, навіть зараз ми замовили 50 печей, які можна встановлювати в квартирах, щоб люди не замерзли. Робимо все, що можливо.
— Розкажіть, будь ласка, докладніше про роботу на сході.
— Наша база знаходиться в Слов'янську, там наші друзі з церкви «Добра вість» Сергій та Олексій Демидовичі, Петро і Тамара Дудники та інші. Ми самі з нашими чоловіками також кожного другого тижня їздимо з продуктами, купуємо, ремонтуємо будинки, ремонтуємо дахи, навіть ставили електричні насоси, щоб відновлювати систему подачі води в різних будинках. Робимо все що можемо, відповідно до коштів, які отримуємо. Моя донька сьогодні поїхала в Слов'янськ.
У нас немає місця, де ми могли б поселяти людей. Але ми координуємо. У мене було кілька співробітників, які сиділи в офісі і тільки відповідали на дзвінки біженців, координували, куди скерувати їх і так далі.
— Як далі розвиватиметься Асоціація Еммануїл?
— Всі проекти, які ми робимо зараз, ми просто збільшуємо. Нещодавно кілька тижнів я перебував в Америці, зустрівся з різними церквами, різними служіннями, щоб вони теж зрозуміли, що зараз цей час, зараз треба жертвувати, щоб бачити зміни. Зараз наше бажання — більше працювати для молодих людей, які будуть майбутніми лідерами цієї країни. У нас в Америці є домовленості, щоб більше професорів приїжджало сюди, щоб допомагати людям за допомогою біблійного світогляду, як побороти корупцію, як закон панує в країні, просто практичні речі. Це спільно з Regent University у Вірджинії. Професор звідти вже два рази приїжджав. Ці семінари триватимуть кілька днів. Це те, куди я інвестуватиму час.
— Повернемося до всиновлення. Як ви думаєте, у зв'язку з останніми подіями, люди перестануть всиновлювати дітей?
— Якщо дивитися фізичними очима — то так, духовними — ні. Україна вже просякнута цим духом усиновлення. Тому я вірю, що Україна буде без сиріт. Це моя мрія. Це мрія Бога. Зараз через війну з'являється більше сиріт. А я попереджаю, Бог попереджав у книзі Вихід: «Ні вдові, ні сироті не чини утиску. А якщо ти пригноблюєш їх, то, коли вони заволають до Мене, Я почую лемент їхній. І запалає гнів Мій, і уб'ю вас мечем, і будуть дружини ваші вдовами, і діти ваші сиротами. (Книга Вихід 22: 22-24). А зараз ми в цьому процесі. Бо держава зловживала сирітськими дітьми. Це дуже серйозні попередження.
— Я повинна уточнити, щоб правильно зрозуміти. Ви говорите про те, що держава погано ставилася до сиріт, і це одна з причин, чому в нас їх багато зараз?
— Є вірш із Біблії, який пояснює, чому в нас багато сиріт. Це одна з причин. Це не просто держава зловживає, це люди в цій країні зловживали сирітськими дітьми. Тому Бог дав попередження. Ніхто не буде говорити про це, це страшно.
— Те, що відбувається в Україні, на вашу думку, чому Бог це допускає?
— Бог любить Україну. Бог любить Росію. Давайте змінимо — Бог любить українців і Бог любить росіян. Проблеми є завжди, це диявол, який ненавидить людину, дуже ненавидить дітей, дуже ненавидить сім'ї. Тому у нас є проблеми в державі, в містах, у домівках, у суспільстві. Йому все одно, як він зруйнує — повільно чи швидко.
Ворог є скрізь. Не можу сказати, що українці більше страждають. Напевно, зараз більше страждають люди в Сирії. Але в Україні, на жаль, дуже багато разів проливалася невинна кров. Це аборти, це вбивства євреїв, це голодомор, а зараз конфлікт з Росією. І це має наслідки. А якщо ми заглянемо далі в історію, то вона у нас теж не дуже добра. Є і зрада, і теж проливалася невинна кров. Якщо дивитися загалом — не було покаяння в цьому. Особливо на рівні держави не було покаяння. Радянський Союз був першою країною в світі, де дозволили аборти. Законно можна було вбивати дітей в утробі матері. Хто з цих 15 держав взяв на себе відповідальність і покаявся за це? Тому віднова суспільства і зцілення ще попереду. Тому що ми ще не покаялися навіть у цих речах. І це має величезний наслідок. Це моя думка. Довкола цього буде багато суперечок. Якщо буде покаяння держави, тоді будуть зміни. Уявіть Німеччину. Німеччина зараз тримає Європу, у неї найсильніша економіка. Вони покаялися за все, що зробили проти євреїв. А в нас не краще було. А де держава Україна з вибаченнями? І це має бути на державному рівні. Але це дуже складно.