Стратегія розвитку Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ
Сучасне ставлення Харківсько-Полтавської єпархії до юрисдикцій, що існують в Україні, базується на ідеях заповітів Патріярха Мстислава і Патріярха Димитрія. Єпархія розглядає себе як складову частину єдиної Помісної Української Церкви, до творення якої повинні бути спрямовані зусилля всіх православних юрисдикцій України. Становлення єдиної Помісної Церкви має відбуватися під омофором Константинопольської Церкви-Матері й під проводом Постійної конференції українських православних єпископів у діяспорі.
“Благословляю”
† Ігор
Архиєпископ Харківський і Полтавський
17 (30) серпня р.Б. 2003
ХАРКІВСЬКО-ПОЛТАВСЬКА ЄПАРХІЯ:
Стратегія розвитку до Всеукраїнського Православного Собору
Преамбула
Харківсько-Полтавська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви утворилася на історичному терені давніх Переяславської та Чернігівської єпархій Київської митрополії під час тимчасового виходу Східної України поза совєтську зону окупації в 1942 р. Її канонічна територія не була обмежена певними географічними рамками й сягала поза границі Харківської та Полтавської областей, включаючи парафії на Донбасі, на півночі та сході Слобідської України, приєднаних 1917 р. до Російської Федерації. Тоді як решта архиєреїв УАПЦ еміґрувала за кордон, рятуючись від большевицьких репресій, митрополит Харківський і Полтавський Феофіл лишився зі своєю паствою й помер у в’язниці 20 січня 1944 р. Єпархіяльні структури були ліквідовані й відновили свою діяльність лише після проголошення державної самостійності України, 4 квітня 1992 р. Єпархію складали громади на терені Харківської, Полтавської, Луганської, Донецької областей.
Харківсько-Полтавська єпархія увійшла до складу УАПЦ 27 липня 1942 р. завдяки посередницькій діяльності єпископа Мстислава Скрипника. Згодом, з поверненням Патріярха Мстислава в Україну та його приїздом навесні 1991 р. до Харкова й Полтави, парафії Харківсько-Полтавської єпархії визнали його канонічну зверхність і перебували під юрисдикцією Патріярха Мстислава та його канонічного наступника Патріярха Димитрія тоді, коли більшість українських православних громад під тиском посткомуністичного уряду перейшла до УПЦ-КП та УПЦ-МП, виділених із Київського екзархату Московського Патріярхату. Під час спроб переведення громад УАПЦ в нові штучні структури (УАПЦ-КП митрополита Василя Боднарчука, УАПЦ митрополита Мефодія Кудрякова) Харківсько-Полтавська єпархія лишилася вірною канонічному керівництву УАПЦ – Патріярхові Димитрію, а після його упокоєння – митрополитові УАПЦ Константинові.
Сучасне ставлення Харківсько-Полтавської єпархії до юрисдикцій, що існують в Україні, базується на ідеях заповітів Патріярха Мстислава і Патріярха Димитрія. Єпархія розглядає себе як складову частину єдиної Помісної Української Церкви, до творення якої повинні бути спрямовані зусилля всіх православних юрисдикцій України. Становлення єдиної Помісної Церкви має відбуватися під омофором Константинопольської Церкви-Матері й під проводом Постійної конференції українських православних єпископів у діяспорі. УАПЦ за ухвалами Помісного Собору 2000 р. увійшла в перехідний період, що має завершитися Всеукраїнським Помісним Собором й інтеґруванням церковних структур до Єдиної Помісної Української Церкви. Спроби відновити канонічну окремішність УАПЦ, протиставити її УПЦ-КП, розірвати стосунки з Українськими Православними Церквами в діяспорі категорично не приймаються Харківсько-Полтавською єпархією, яка не хоче бути знаряддям антиукраїнських політичних сил, що вносять порізнення й ворожнечу в православну спільноту України.
З цією метою, а також через неможливість Постійної конференції українських православних єпископів у діяспорі здійснювати безпосереднє очолення Харківсько-Полтавської єпархії, Харківсько-Полтавська єпархія була змушена після проголошення архиєрейськими соборами УАПЦ-КП (митрополита Мефодія Кудрякова) 12 грудня 2002 р. та 9 квітня 2003 р. цілковитої самостійности в управлінні. Вона продовжує апостольське служіння незалежно від самопроголошених церковних юрисдикцій, що існують в Україні, зберігаючи синівську пошану до митрополита УАПЦ Константина як канонічного наступника митрополита Полікарпа на засадах ухвал харківської наради 27 липня 1942 р., київського Помісного Собору 14-15 вересня 2000 р., єпархіяльних соборів 1992-2003 рр. На богослужіннях у громадах Харківсько-Полтавської єпархії поминаються імена Всесвятішого Патріярха Варфоломея та Блаженнішого митрополита Константина на знак їхньої цілковитої прероґативи на очолювання виходу Української Православної Церкви з періоду поділів і криз.
Усвідомлюючи кризове становище Православної Церкви в усіх посттоталітарних країнах, Харківсько-Полтавська єпархія шукає виходу з цієї кризи на шляхах, що визначаються традицією Київської Церкви. Досвід соборного життя українських єпархій Х-XVII ст., що знайшов своє оформлення в концепції соборноправності, покладеній в основу устрою УАПЦ, УПЦ в США та УПЦ в Канаді, є фундаментальною засадою єпархіяльного та парафіяльного життя східноукраїнської спільноти. Випробувана історією форма братств і нині лишається найбільш продуктивним засобом включення мирянського активу Харківсько-Полтавської єпархії до церковного життя, організації творчого потенціялу мирян у виконанні ними своєї частки апостольського служіння Христової Церкви.
Беручи за основу Статут УАПЦ в редакції 1997 р., ХІІ єпархіяльний собор Харківсько-Полтавської єпархії 11 квітня 2003 р. схвалив власний єпархіяльний статут, на основі якого було вироблено нову редакцію статуту консисторії Харківсько-Полтавської єпархії. Згідно з цими канонічними документами на основі помісного канонічного права Української Православної Церкви спільнота Харківсько-Полтавської єпархії здійснюватиме своє служіння до очікуваного часу Всеукраїнського Помісного Православного Собору, що проходитиме під благословенням Константинопольської Церкви-Матері, коли зможе повторити за праведним Симеоном: “Нині відпускаєш у спокої раба Твого, Владико”...
Євангелізація
Істотною місією єпархіяльної спільноти є подолання бар’єру, що виник між повсякденним життям християнина і навчанням Святого Письма. Харківсько-Полтавська єпархія бачить у Слові Божому фундамент духовного оздоровлення сучасного українського суспільство, не використане досі знаряддя боротьби з гріхом як основою суспільних хвороб, джерело і підставу того непохитного виміру правди, якого бракує в сучасному житті. Безпосереднє розповсюдження книг Біблії є важливим чинником у входженні її до повсякденного життя, але не може забезпечити прочитання й правильного розуміння Божого Слова. Благодатні дари Святого Духа, якими наділена Христова Церква, зобов’язують її якнайактивніше використовувати всі способи повідомлення Святого Письма світові, доступні сучасній цивілізації.
Виявляючи вміння слухати та враховувати виклики часу, парафіяльні настоятелі зобов’язані дбати про реґулярне читання кожним парафіянином Нового, а за можливості також Старого Завіту. Для цього видання Біблії завжди повинні бути в продажі в парафіяльній крамниці (“свічній скриньці”) та видаватися читачам у парафіяльній бібліотеці. Священик зобов’язаний виголошуючи проповідь, посилатися насамперед на Слово Боже, пояснювати його місткість і спасительну роль, вчити шукати в Біблії відповіді на актуальні проблеми повсякденного життя.
Сам священик покликаний бути зразком засвоєння Слова Божого й свідчення його в своєму житті. В приватних розмовах із парафіянами священик має заохочувати їх до щоденного читання Біблії, роз’яснює її зміст, навчає шукати тлумачення біблійних текстів самостійно, а під час сповідей він нагадує вірним про необхідність читання Біблії, заохочує до читання окремих книг Святого Письма й роздумів над ними, що допомагають усвідомити й подолати корені гріха.
Вивчення Біблії здійснюється спільно: через парафіяльні школи з уроками Святого Письма Старого та Нового Завіту, через реґулярні зустрічі для спільних роздумів над окремими місцями Святого Письма, через систематичне вивчення книг Святого Письма на щотижневих біблійних годинах, через нереґулярні семінари та конференції з окремих проблем біблеїстики. Для менш освічених парафіян може практикуватися читання й коментування уривків із Біблії.
Єпархіяльний архиєрей і єпархіяльні установи мусять налагодити постійне навчання Біблії священиків, допомогу їм у повному й ефективному використанні пастирського потенціялу Святого Письма. Колеґія Патріярха Мстислава здійснює цю місію через проведення щорічних конференцій, зустрічей священства, лекції богословів-біблеїстів. Парафіяльні священики, єпархіяльні та парафіяльні організації мирян повинні допомагати налагодити індивідуальне читання й вивчення Біблії мирянами. Знаряддями цього мають бути єпархіяльні й парафіяльні друковані видання та веб-сторінки, поширювана в церковних громадах література з біблеїстики, методичні рекомендації та духовні поради священиків.
Плекання східного благочестя
Духовна віднова сучасного українського суспільства шукається Харківсько-Полтавською єпархією на шляху нового прочитання духовного досвіду Святих Отців, засвоєння церковною спільнотою та кожним вірним молитовних практик, моральних норм і науки суспільного життя, що склалися в традиціях східного благочестя. Знаряддями цього стають церковне богослужіння, приватна молитва, аскетичне самовдосконалення, вчинки діяльної любови до ближнього, мужнє подолання давніх спокус, зведених у норму життя ліберальної цивілізації.
Основою духовного життя православної парафії є Свята Літургія та інші уставні богослужіння. Першочерговий обов’язок парафії – забезпечити відправу Служби Божої в недільні та святкові дні, свідому участь у богослужінні парафіян, поглиблення їхнього розуміння таїнственного сенсу Літургії. В Харківсько-Полтавській єпархії заохочується якомога частіше прийняття мирянами Святих Таїн. За умови щомісячної сповіді й гідного повсякденного життя настоятелі наділені правом благословляти окремим мирянам щотижневе прийняття Святих Таїн без обов’язкової сповіді. Умовою причастя Святих Таїн є літургійний піст від півночі, присутність цього дня на богослужіннях добового кола, іспит совісти та примирення з Богом і ближніми.
Пастирським обов’язком священиків є роз’яснення спасительного сенсу церковної молитви, пріоритетности уставних богослужінь у молитовному житті. Перед Літургією в парафіях повинні правитися вечірня, утреня, часи. Порядок і значення цих богослужінь, а також повечір’я та полуношниці неодмінно слід роз’яснювати мирянам, дбаючи про їхню свідому участь у богослужіннях. Водночас священик допомагає вірним звільнитися від забобонного ставлення до церковної молитви, навчає прагнути до гармонійного поєднання повсякденного побожного життя, посту, спільнотної та приватної молитви. Для цього використовуються недільні школи, зустрічі священика з парафіянами.
Священнослужитель повинен дбати про неухильну відправу церковного правила, і, якщо обставини не дозволяють здійснити його в храмі, мусить відчитати богослужіння добового кола приватно, особливо в день відправи Святої Літургії. В разі відсутності в нього повного комплекту богослужбових книг благословляється використання “Молитвослова” (1990) з відповідними корективами.
Основою приватної молитви священнослужителів і мирян Харківсько-Полтавської єпархії є молитовник “З вірою і любов’ю” (1997; 2000; 2003). Мінімальне правило щоденної молитви обмежується вечірніми й ранковими молитвами, а також молитвами при трапезі, перед початком і після закінчення кожної справи. Додаткові молитовні вправи благословляються в міру духовного зростання християнина. Ними можуть бути читання Псалтиря, правила прп. Пахомія, акафістів і канонів. Миряни впроваджуються в традиційну дисципліну східного посту на його різних рівнях. Благословляючи полегшення посту для хворих, малих дітей, літніх людей, мандрівників і військовослужбовців, священнослужителі повинні привчати дотримуватися посту, хай і в гранично полегшеній формі, за будь-яких обставин.
Спадщина Святих Отців усвідомлюється як реальний вияв благодатної присутності Святого Духа у Христовій Церкві. Молитва до Отців, ікони Отців у храмі, посилання на їхні твори, студіювання спадщини Отців на семінарах, конференціях та інших формах парафіяльних зустрічей повинні забезпечити постійну присутність Отців у духовному житті громади. Парафіяльні бібліотеки й церковні крамниці повинні бути забезпечуються українськими перекладами творів Отців Церкви, “Добротолюбія”, виданнями житій святих.
Духовне формування й церковна освіта
Система церковної освіти в Харківсько-Полтавській єпархії складає три рівні. Нижчим є рівень парафіяльних (недільних) шкіл, призначених для впровадження вірних у церковне життя. Кожна парафія повинна мати щотижневі катехитичні заняття для початківців, окремо для дітей і для дорослих, які відбуваються на основі загальноєпархіяльної програми. На них учні знайомляться з джерелами Богопізнання, з заповідями Божими та заповідями блаженств, Символом віри.
Другий рівень систематичної церковної освіти становлять парафіяльні школи (ліцеї) середнього типу, в яких на щотижневих заняттях відбувається поглиблене вивчення Святого Письма, основ літургіки, базових понять православного богослов’я.
Вищий рівень єпархіяльної освітньої мережі репрезентує Колеґія Патріярха Мстислава, яка здійснює підготовку бакалаврів богослов’я на основі засвоєння традиційних загальноосвітніх та богословських предметів. До викладання в Колеґії Патріярха Мстислава залучаються богослови й світські науковці з інших навчальних закладів і академічних установ. Кращі випускники можуть направлятися для завершення богословської освіти й здобуття вчених ступенів до зарубіжних навчальних закладів.
З метою допомоги вірним у самостійному навчанні та християнському формуванні діють єпархіяльна бібліотека прп. Венедикта Нурсійського в Харкові та парафіяльні бібліотеки. Видаються інформаційний бюлетень “Єпархіяльні новини” та богословсько-просвітницький журнал. Кожен парафіяльний храм повинен мати в притворі або біля входу інформаційний стенд, де розміщуються офіційні матеріяли та інформація про життя Харківсько-Полтавської єпархії та вселенського православ’я, корисні поради для вірних.
Предметом особливої турботи є священичі й монаші покликання. Юнаки, покликані Богом до ієрейського служіння, та кандидати до богопосвяченого життя дістають у парафіях допомогу й підтримку в їхніх пошуках. Оголошення про набір до Колеґії Патріярха Мстислава й місцевих церковних шкіл вміщуються в реґіональній пресі, на веб-сторінках, на парафіяльних стендах. Священики надають допомогу абітурієнтам при підготовці до вступних іспитів і несуть пастирську відповідальність за рекомендованих ними кандидатів.
Кожен священнослужитель являє взірець постійної праці над власним формуванням і продовження самостійної освіти. Консисторія щороку під час багатоденного посту проводить зустрічі священнослужителів для спільної молитви, слухання духовної науки, проведення пастирських конференцій, сповіді й причастя. Постійним місцем консультативної допомоги священнослужителям є Свято-Дмитрівський катехитично-пастирський центр у Харкові.
Єпархіяльні установи шукають нові, відповідні часові форми сповіщення Євангелія світові, духовної допомоги народові Божому. Веб-сторінки Харківсько-Полтавської єпархії (www.uaoc.ua), архиєпископа Ігоря (www.bishop.kharkov.ua), Свято-Юріївської парафії в Полтаві (www.church.poltava.ua) орієнтуються насамперед на відображення апостольського служіння Церкви в Україні, надання допомоги в осягненні основ Православної віри. Рекомендується парафіям мати власні веб-сторінки та електронні адреси.
Південноукраїнські парафії мають за свою місію проведення літнього табору відпочинку та християнського формування для молоді. Заохочується здійснення парафіяльними громадами та мирянськими організаціями паломництв до церковних святинь.
Душпастирське очолення
Центральною постаттю в духовному житті Харківсько-Полтавської єпархії є священик. Здобуття ним морального авторитету, необхідного для духовного очолювання пастви, має здійснюватися через невпинне власне християнське формування, повсякденне свідчення Євангелія його власним життям, належну богословську освіту, загальну ерудицію й особисту інтеліґентність. Як правило, єпархіяльний клир формується з випускників Колеґії Патріярха Мстислава. У виняткових випадках допускається прийняття клириків з інших юрисдикцій у відповідності до православних канонів.
Безпосереднім об’єктом душпастирської опіки священика є його парафіяльна громада. Її духовний провід здійснюється через відправу богослужінь і подання Святих Таїн, проповідь, навчання в недільній школі та інших парафіяльних навчальних осередках, працю з братством, сестрицтвом, індивідуальні бесіди. Священики мають реґулярні години для приватних бесід з вірними, розклад яких вміщується на парафіяльному стенді. Кожен священик має список парафіян і дбає про реґулярну духовну опіку кожного, відвідує їхні оселі в разі можливості. Предметом особливої опіки священика є родинне життя парафіян, цінності якого він роз’яснює при підготовці молодих до вінчання, нагадує їх на проповідях, при сповіданні вірних. Настоятелі громад дбають про перетворення родин на домашні церкви, де панує дух миру, любови, прощення, взаємної допомоги й відкритости.
При здійсненні душпастирського служіння поза храмом священики діють компетентно, наполегливо, систематично й коректно, вивчаючи різні суспільні середовища, долаючи атеїстичні й ліберальні стереотипи, шукаючи в межах чинного законодавства та сформованих суспільних відносин можливостей для воцерковлення народу Божого, для проповіді Євангелія й навернення людей до Христової Церкви. Одноразові суспільні акції, до яких залучаються священнослужителі, неодмінно мусять набувати місійного навантаження. Навіть проста присутність священика в духовному вбранні є закликом, зверненим до кожного. Тому священик неодмінно носить підрясник чи колоратку при появі на всіх громадських заходах, а за можливістю – повсякденно.
Своєю поведінкою, добрими звичками, уважністю до співбесідника, відкритістю до сприйняття його турбот священик має засвідчувати свою надійність як духовного супутника, здатного вислухати, зрозуміти, дати добру пораду. Неприпустимо вносити в духовний провід елементи менторства й директивного нав’язування своєї волі. Християнський священик не є подібним до східного “гуру”; він не є джерелом духовного авторитету, а лише репрезентує це джерело – Господа Ісуса Христа, допомагаючи вірним почути Його Слово й усвідомити причини власного конфлікту з Богом і зі своїм ближнім.
Спільнота Харківсько-Полтавської єпархії очолюється архиєреєм, котрий обирається повноправними делеґатами громад на єпархіяльному соборі й діє у відповідності до канонів Святої Соборної Апостольської Церкви, статуту Харківсько-Полтавської єпархії та канонічних документів УАПЦ 1989-2000 рр. Єпархіяльний архиєрей визнає особливий духовний авторитет предстоятеля УАПЦ в діаспорі та вищу канонічну владу Константинопольського Вселенського Патріярха як глави Церкви-Матері. Їхні імена поминаються на богослужіннях, їхні настанови мають беззастережний канонічний авторитет для єпархіяльної спільноти.
Міжцерковні стосунки
Трагічний поділ Христової Церкви спільнота Харківсько-Полтавської єпархії переживає як відповідальний іспит щирости християнської любови. Але вона виходить з того, що суспільні причини поділів не можуть бути подолані силою суспільних інституцій. Єдність Христової Церкви зростає на духовній основі, через подолання людських амбіцій, політичної заанґажованости, кримінальних впливів, майнових претензій. Перспектива подолання церковних поділів – у поверненні до апостольської традиції, в плеканні духу прощення й братньої солідарності, в співпричасті благодатних дарів Святого Духа. Володарі цього світу не можуть дати Церкві нічого, крім нових поділів і ворожнечі.
Не бажаючи брати участи в міжцерковних конфліктах і протистояннях, Харківсько-Полтавська єпархія усвідомлює себе як складова частина майбутньої єдиної Української Помісної Церкви. Вона готова до найдіяльнішого співробітництва з поділеними Церквами східного обряду у сфері вивчення й поширення Святого Письма, спадщини Отців Церкви, академічного богослов’я, духовної освіти, протидії аморальності, пияцтву, наркоманії, іншим суспільним патологіям. Істотну роль у цій перспективі відіграють Українське Біблійне Товариство, Український центр візантиністики і патрології, доброчинні організації. У канонічно дозволених ситуаціях з благословення єпархіяльного архиєрея допускається спільна відправа богослужінь, спільне благословення громадських акцій, освячення приміщень.
Готова до оборони своїх юридичних прав, Харківсько-Полтавська єпархія уникає втручання у внутрішнє життя інших релігійних організацій і спільнот. В її офіційних документах і єпархіяльних та парафіяльних виданнях неприпустима образа гідности християн інших конфесій. Прилюдні виступи представників єпархії на теми міжцерковних стосунків спрямовуються не на критику опонентів, а на доказ існування фундаментальних засад для церковної єдності.
Вищим канонічним авторитетом для Харківсько-Полтавської єпархії є Константинопольський та інші стародавні Східні Патріярхати. З жалем сприймаючи неконструктивну позицію Московського Патріярхату, узалежненого від імперської політики російського уряду, Харківсько-Полтавська єпархія молиться за визволення Православної Церкви Росії від політичного втручання до її життя, від хвороб етнофілетизму. Але навіть вороже ставлення Російської Церкви до православних спільнот України не може визначати стосунків єпархіяльної спільноти з мільйонами громадян України, які досі лишаються під омофором Московського Патріярха. У кожному з них ми вчимося бачити братів і сестер, які неодмінно мають прийти до єдиного Христового престолу і котрі потребують допомоги.
Церковні структури, що склалися після розколу УАПЦ та УПЦ-МП (УПЦ-КП патріярха Філарета, УАПЦ-КП митрополита Мефодія, “апостольська Церква”, “соборноправна Церква”), а також єпархії Російської Православної Церкви за рубежем та Українська Істино-Православна Церква, приймаються за партнерів у творенні єдиної Помісної Церкви остільки, оскільки вони діють задля церковної єдности, у межах власного канонічного поля, визнаючи вищий авторитет Вселенського Константинопольського Патріярха, не припускаючи ворожих випадів стосовно Харківсько-Полтавської єпархії.
Суспільне служіння
Визначальним для суспільної місії Харківсько-Полтавської єпархії є поєднання двох однаково істотних завдань. З одного боку – творення справжньої християнської спільноти, яка б могла давати взірець гармонійного сполучення особистостей на ґрунті непроминущих цінностей Євангелія та була здатна протистояти деструктивному впливу індивідуалістично зорієнтованої цивілізації. З іншого боку – виховання пошани до людської особистости, свідомости її унікального призначення в світі, протистояння нівеляційному впливові масової посттоталітарної психології.
Вирішальним для майбутнього Христової Церкви в Україні є її захист від суспільних і державних інституцій, котрі прагнуть взяти Церкву під свій контроль, деформувати її відповідно до власних політичних програм. Харківсько-Полтавська єпархія послідовно протистоїть будь-яким спробам підпорядкувати її суспільним замовленням. Вона бачить свою головну суспільну місію у відстоюванні ідентичности Церкви, в обороні вільного служіння Христові задля спасіння Божого люду.
Опіка різних суспільних середовищ здійснюється єпархіяльним клиром незалежно від матеріяльних зацікавлень і політичної кон’юнктури. Єпархіяльні храми та інші церковні установи не можуть використовуватися з метою партійної аґітації, ведення передвиборчої боротьби. Священики не мають права бути членами якоїсь партії або без благословення церковної влади висуватися кандидатами до місцевих органів влади чи до Верховної Ради України. Як клирики, так і мирянський актив зобов’язані надавати вірним єпархії допомогу в визначенні ними суспільних позицій, виховуючи в них почуття суспільної відповідальности, патріотизму, готовности до жертовного служіння ближньому. Священики й церковні братства застерігають вірних від підтримки антихристиянських суспільних сил, знайомлять вірних із тими складниками політичних програм, які мають безпосереднє відношення до релігійного життя.
Інтереси Харківсько-Полтавської єпархії в суспільному житті захищають Всеукраїнське братство апостола Андрія Первозваного та миряни, що з благословення єпархіяльного архиєрея та парафіяльних священиків беруть участь у виборних органах влади, є членами політичних партій та суспільних організацій.
Допомога соціяльно незахищеним, хворим, неповносправним людям, злидарям і безпритульним здійснюється або безпосередньо парафіями, або ж парафіяльними сестрицтвами. Заохочення доброчинного служіння парафіян є важливим напрямком душпастирської праці священика. Перевага надається незалежним доброчинним проектам, які б дозволяли зробити допомогу цілеспрямованою й мотивованою (церковні притулки, шпиталі, їдальні тощо). Пріоритетний характер має діяльність єпархіяльної амбулаторії. Усі доброчинні проекти, сприяючи реалізації потенціялу любови жертводавців та осіб, які самовіддано працюють для добра ближнього, не повинні плекати небезпечної психології утриманства. Вони збагачують суспільство відчуттям вищої цінности християнської жертви – єдиної реальної сили, здатної бути основою суспільного проґресу.
