Сухе, червоне, біле, кагор та виноградний сік: що виробляють на Закарпатті для Причастя
Закарпаття і виноробство – це поняття з однієї пари. Це як «Бог і Любов», «лоза і сонце»... Вином у краї просякнуто все: фольклор, традиції, жарти, ба навіть топоніміка не минулася без нього: одне з найбільших міст Закарпаття має назву Виноградів.
Трохи з історії
Вино, як напій, згадується у Біблії 212 раз. І хоча дискусії про те, вживати в таїнстві Причастя вино чи виноградний сік, тривають і досі, Біблія говорить саме про переброджений сік, тобто вино.
Як розповів соціолог, релігієзнавець Федір Шандор, «сьогоднішні основні традиції в питанні літургійного вина – це традиції Сходу: нинішньої Палестини, Ізраїлю, Йорданії, Ліван. Там вживають для Причастя суто сухе червоне вино».
В Римі, за словами фахівця, червоне вино використовувалося як оцет і в походах – як тонізуючий напій, теж сухе, яке розчиняли водою, аби зменшити хмільність напою...
Зі зміною християнської традиції змінювалися і правила та вимоги щодо напою для Причастя (протестантська зона, католицька тощо). Чим далі на північ, тим вино ставало солодшим з однієї простої причини. В тих локаціях виноград не ріс і аби довезти напій у північні країни, його необхідно було законсервувати. «Основними консервантами, – розповідає Федір Шандор, – були сіль та мед. Звісно, солити вино не будуть, тому додавали до нього мед. Аби вино доправити ще далі на північ, його обробляли термічно в місті Кагор у Франції. Це місто стало основним постачальником вина в країни півночі: Швецію, Норвегію, Фінляндію, Шотландію, Ірландію».
Виноградне Закарпаття
За деякими згадками, на Закарпатті перше вино виготовляли ще у ІІІ ст. Історичним центром закарпатського виноробства можна вважати Чорну гору під Виноградовом, де з давніх-давен вирощують виноград. Саме про Севлюш, що в перекладі з угорської «Виноградне», йде річ у першому документі, в якому конкретно згадується виноградарство на території Закарпаття. Це державна грамота угорського короля Ладислава І, датована 1093 роком. Згідно з цим указом, село Севлюш з людьми і землею, всім нерухомим та рухомим майном переходило в повну власність монахів. Були враховані сприятливі ґрунтово-кліматичні умови низинної зони, а також те, що схили Чорної гори майже увесь день – під сонячними променями. Тому в часи короля Гейзи II (1141-1162 р.р.), на місці сучасного Виноградова була закладена перша виноградна плантація.
На кінець ХІІІ століття виноградні насадження були не тільки в Севлюші та Мукачево, а і в інших населених пунктах Закарпаття (Берегово, Мужієво, Косино, Вари, Береги). Основна частина виноградників в цей час належала монастирям. Починаючи з XIV століття виноградники культивувалися середньовічними ченцями, а монастирі ставали свого роду центрами виноробної промисловості, що приносило їм прибуток, а також забезпечувало постійний запас вина для бенкетів з нагоди різних свят, релігійних служб (того самого Причастя), прийому важливих гостей, паломників тощо.
Без цукру, хімії та без води!
Нині ситуація, зрозуміло, змінилася. Час вніс свої неминучі корективи, виноградних плантацій при монастирях практично нема. Однак вино, все ж, як ніщо інше, актуальне при проведенні таїнств Церкви. Прагнучи дізнатися, наскільки змінилася картина, ми поспілкувалися з отцями різних конфесій на рахунок того, яке вино вони використовують у своїх громадах-парафіях для таїнства Причастя і були вражені різноманітністю відповідей.
• Отець Владислав Ігнатишин (ГКЦ) розповів, що вони категорично не використовують та просять вірників не приносити священикам кагор, оскільки Церква дотримується в цьому питанні вкрай строгих рамок: вино для таїнства повинно бути без штучного цукру, без хімічних домішок та без води. Церква надає перевагу лінії літургійного вина від «Котнару», а ще купує вина у винороба Михайла Шелемби, який, знаючи специфіку, в разі низької цукристості вина підвищує її родзинками.
• У місцевій прес-службі УПЦ (МП) нам розповіли, що в питанні вина для таїнств у них немає настільки строгих правил. Кожен прихід бере вино з різних джерел, переважно те, що люди приносять на Парастас. Кагор – так.
• Брати-францисканці також у цьому питанні демократичні: використовують біле і червоне не міцне і в жодному разі не кагор. Нерідко паламар купує вино у монахів трапістів, які самі виготовляють вина. Трапляється, що купують вино елементарно в магазині, може бути токайське, напівсолодке. Зрештою, беруть таке, яке до вподоби священику.
• Римо-католицька громада з м. Хуст використовує вино, виготовлене строго без домішок та цукру. Отець Олександр Сулінчак розповідає, що немає припису стосовно того, чи це має бути біле вино чи червоне, він часто використовує саме біле вино з виключно практичних цілей (оскільки серветка, якою протирається чаша, біла, то краплі білого вина не залишають видимих слідів на ній). Вино церква купує у винороба з с. Бене (Берегівський район) Ондраша Варги, який спеціально для таїнства виготовляє окреме вино з відбірних грон та сортів. За словами отця Олександра, винороб робить спеціальне вино – vinum liturgikum, яке в нього закуповують греко-католицькі єпископи з-за Карпат, з Галичини.
• Харизматична «Церква Живого Богу» використовує для Причастя виноградний сік. На цей напій громада перейшла років 20 тому.
• Євангельські християни баптисти послуговуються вином, також чистим, без домішок цукру, і ставляться до цього дуже вимогливо та трепетно, оскільки це є видимий знак крові Ісуса. Напій для таїнств виготовляє для Церкви також окремий винороб, який знає тонкощі виробництва літургійного вина.
Вино за особливими рецептами
Така різноманітність пояснюється дуже просто: на Закарпатті перетинаються не тільки різні культури, а й різні релігії. Це прикордонна зона, зона зустрічі, де перетинаються торгові шляхи і різні, діаметрально протилежні люди. «Протягом історії, – каже релігієзнавець Федір Шандор, – через територію Закарпаття пройшло 22 держави, і не тільки християнські, а й мусульманські. Тут залишили свій слід римо- і греко-католицькі, протестантські держави і церкви. Моно-культури тут ніколи не було. Це завжди була дуже активна зона. Вона змінюється і далі в залежності від того, як змінюватиметься суспільство».
Тому там, де більший вплив православних, там для причастя використовують кагор. Сухе вино використовують у Берегівському та Виноградівському районах, там, де греко- та римо-католики дотримуються більш західних традицій.
«Серед усіх закарпатських виноробів десь 20 % вирощують також виноград і для т.зв. літургійного вина. З нього виробляють Мерло, Цвайгель та інші подібні сорти, актуальні для таїнства Причастя», – каже науковець.
Юрій Параска із села Бене (Берегівський район) вирощує близько 250 сортів винограду. «Честь мого підвалу, – розповідає майстер, – церковний кагор». Звернулися до Юрія Параски якось православні монахи з питанням: чи міг би він виготовляти вино для причастя? Однак строго по старовинній рецептурі – натуральне, без домішок. Винороб і погодився. Тепер майже 1000 літрів вина йде на церковні потреби. Каберне, мерло, голубок – найкращі сорти. Десь 800 літрів розливає у діжки, а решту – у казан, де виварює як леквар. Потім додає цю карамелізовану масу до молодого вина.
«Монахи просили витримувати вино не менше трьох років, аби алкоголь випарувався, – каже винороб. – Тепер у мене замовляють кагор 12 православних церков, приїздили навіть із Печерської лаври...»
А що пив Ісус?
Спеціаліст із Музею археології та антропології Пенсільванського університету Патрик Макгаверн спробував дослідити, яке саме вино міг пити Ісус Христос під час Таємної вечері... Вчений з’ясував, що це був концентрований напій зі спеціями і яскраво вираженими фруктовими нотками.
Виходячи з відомостей про культуру землеробства того періоду, Макгаверн припустив, що вино, яке пили апостоли на чолі з Ісусом, робилося за особливою рецептурою. Напій включав в себе різноманітні фрукти, корінь мандрагори і безліч спецій. У деяких церковних писаннях говорилося про те, що вино мало аромат шафрану і кориці. Смак напою був насиченим і терпким, через що під час Таємної вечері не всі могли його випити залпом. Рубіновий колір вина, завдяки чималому вмісту граната, був згодом визнаний, як кров Христа, оскільки мав ідентичний з нею колір.
Близько 2 тисяч років тому було лише кілька видів вина, через що визначити напій, обраний Ісусом, було легко. Варто зазначити, що саме цей напій у давнину привезли на захід римські легіонери, які в той час були на Близькому Сході.
