Сурожія
Володимир ЛЕЩЕНКО. — "Кримська світлиця", 8 травня 2009 року
Сурожці були сонцепоклонниками. Звідси і їхнє найменування. Адже і тепер Крим називають сонячним, бо денне небесне світило досить щедре тут. Тому стародавні мешканці півострова, радіючи новому дню, молили Бога, «щоб підняв у небо воєводу сурожієвого і щоб на нього вийшла віща зоря, золоті кола вертячи» (д. 3 А) і знаменуючи добру погоду. «То бо сонце наше, що освітлює домівки наші, й перед його лицем блідне обличчя вогнищ домашніх» (д. 3 А). Вже тоді, як бачимо, наші пращури мали не примітивне, а поетичне, космологічне мислення. Їхні волхви закликали одноплемінників: «Оспівуймо славу сурожію (сонцю). Хай скаче золоте сурозьке військо в небесах» (д. 3 А), що свідчить про усвідомлення ролі та значення оборонців рідної землі й пошанування їх.
Священний напій (тепер у християн – причастя) сурожці теж називали на честь сонця – суриця або сур’я. Готувалася вона так: «Залишимо на суру (настоюватись, освячуючись) молоко наше в травах на ніч. Додамо до нього щавлю та іншого зілля, як радили пращури, і даймо йому суритись. І пиймо тричі (по три ковтки), славлячи богів п’ятиразово щодня» (д. 4 Г).
Сурожці в основному були вихідцями з кіммерійців і таврів і належали до русинських племен. «І заснували Сурожград біля (Чорного) моря, що належало грекам. Там зміцнював Сурожію білояр Криворіг» (д. 4 В). Білоярами сурожці називали своїх володарів, князів. «Криворіг утримався в Сурожі», одержавши від греків «золоте руно і кінську зброю» (д. 4 В), тобто цей подарунок стримував сурожців у боротьбі з пришельцями–греками.
Свій півострів сурожці називали не Таврією, як греки, а Сурожією. Тож, будучи сонцепоклонниками та обожнюючи природу взагалі, а рідний край зокрема, сурожці молилися: «Сурожію, світи на них (на християнських пришельців, яких на півострові ставало все більше), хай бачать усі! Перша бо слава Сурожія силою Діду (язичницького божества) є, що із тіні виганяє зло» (д. 4 Г). «Сурожу бо (місту) святому бути над нами» (д. 4 Г), – раділи і новоприбуваючі на півострів кіммерійці, які звикли до степових умов, про що свідчить їхня лексика: «А йдемо куди, бачимо – землі гірські й луги морські» (д. 4 Г). Насторожувала їх інша обставина: «Се гонить Сурож і б’є ворогів наших, які в темній ямі (в печерах) повзають (навколішки моляться) і погрожують нам хворобами, мором і кінцем життя всякого» (д. 4 Г). Малися на увазі грецькі ченці, що проповідували неймовірний «кінець світу».
Володіння сурожців «звалися Сурозькою Руссю» (д. 6 В), що є свідченням про те, що Русь у Криму і в стародавності мала досить значний вплив. Цьому противилися тут присутні греки. «Сильна і неугавна війна тривала безупинно, поки в Сурожії не стало князів сильних, аби греки давали зброю не ворогам, а тільки нам» (д. 6 В), сурожцям. Їх інколи охоплював і відчай, бо «Сурожія – огречена і не буде вже своя, руська» (д. 6 Д). Однак духовно на зразок християнської Божої Матері сонцепоклонників підтримувала небесна мати «Суря (сонячна зоря), та була з нами» (д. 7 В), – казали сурожці після чергової перемоги над ворогами, що постійно змінювалися все новими.
А починалася Сурозька Русь так: «Коли наші пращури Сурож творити починали, греки приходили до торжищ наших, прибутків шукаючи і землю нашу розглядаючи. Посилали до нас багато свого юнацтва, будинки споруджували і гради для обміну й торгівлі. Аж якось побачили воїв їхніх, мечами озброєних. І незабаром вони нашу землю прибрали до своїх рук» (д. 8/3). «За чотири віки до Сурожу хозари взяли в полон рід наш, бо не боронилися з князями. І стали ми хозарськими» (д. 16 Б). «А були ті руси (сурожці) на півдні, творячі град сильний Сурож, який не збудувати грекам (за трипільською традицією – колом). Але ті зруйнували і русів побити хотіли» (д. 22). «А ліворуч були готи» (д. 34). Нашестя йшло з усіх сторін. Найруйнівнішим виявилося монголо-татарське, котре завершилося виникненням відомого Кримського ханства.
Нині до Криму приїздить, крім курортників, багато «уболівальників і радників», які повчають кримчан, як їм жити і робити, щоб півострів став… чий? Кому як хочеться? А тут, якщо брати за етнічною ознакою, то і в сотню не вбереш усіх. Та справжні, розсудливі кримчани, логічно міркуючи, вважають, як колись і сурожці: «Сурож наш був і буде нашим, і ніхто не повинен слухати балачок» (д. 8/3) провокаторів. «Земля наша, союзу антів (а не комуністів, пенсіонерська братія яких й досі доживає тут свого віку), щедро кров’ю полита, русів буде» (д. 24 Г), русів, а не росіян, турків чи ще когось, з чиїх загребущих рук доводилося вириватись нашим пращурам. Україна – не Росія, Крим – не розмінна монета для спекулянтів від політики. Його сама природа приєднала до України-Руси.
