Світильник віри з Бороняви
У видавництві УКУ вийшла фундаментальна монографія про сторію василіянського Боронявського монастиря, що на Закарпатті. Праця присвячена 300-літтю заснування цієї обителі і 400-літтю самого Чину святого Василія Великого.
Автор — Володимир Мороз — віддавна займається дослідженням історії ЧСВВ (співавтор видання «Василіянські обителі Західної України»), а також історії Закарпаття. Це відчувається у нововиданій праці «Світильник віри: історія Боронявського монастиря на тлі епох». Вже від початку автор детально розповідає про історію краю — Мараморощину, про русинсько-українську історію цілого Закарпаття. Вже з VII ст. Галичину і Закарпаття єднало те, що обидві підкарпатські землі заселяло плем’я хорватів. Щойно у ІХ ст. сюди прийшла навала угрів. Перша письмова згадка про Бороняву датується 1389 роком.
Перед тим, як розповісти про початки монастиря, В.Мороз описує складні і тривалі унійні процеси в краю у XVII ст. У цьому контексті виникає Боронявська обитель у 1716 р. Автор представляє інформацію про контакти новоствореної обителі з Київською лаврою, зокрема, що перші монахи у Бороняві також жили в печерах.
Загалом історія монастиря у Бороняві детально представлена у 5-ти хронологічних розділах. У першому розповідається про перші 70 років, у другому — про закриття монастиря внаслідок Йосифінської реформи і його віднову у сер. ХІХ ст. Третій розділ описує міжвоєнний період, починаючи з 1914 р. У четвертому йдеться про найважчий період — угорської та радянської окупації, про повторну ліквідацію монастиря і долю боронявських монахів. В останньому розділі розповідається про відродження обителі у кінці 1980-х років.
Що цікаво, ці розділи займають лише половину книжки. Друга її частина містить додатки: описи монастиря з XVIII ст., шематизм монастиря і місцевої парафії, список настоятелів та вибрані біограми осіб, згаданих у тексті. Особливо цікавими є 4 додатки, присвячені періоду переслідувань в часи СССР. Зокрема, доповідна православного священика Василя Токача уповноваженому у справах РПЦ про відпуст 2 серпня 1960 р. в Бороняві, дві статті о. Павла Мадяра з 1988 р. Також тут є окрема стаття В. Мороза про о. Севастіяна Сабола-Зореслава, первісна версія якої була опублікована в РІСУ.
Про фундаментальність дослідження свідчить понад 300 позицій джерел та літератури. Зокрема, це чисельні архівні матеріали (всього з 9 архівів), а ще 30 позицій опублікованих джерел різними мовами та 30 позицій публікацій з періодики міжвоєнного періоду.
Монографія збагачена багаточисельними архівними зображеннями, фотографіями, копіями документів, іконок.
Таким чином, як пише сам автор, «на сторінках книжки відкривається широка панорама душпастирської праці отців-василіян на Закарпатті, релігійного й національного життя вірних Мукачівської єпархії, їх намагань уберегти власну культурно-релігійну ідентичність у мінливих політичних обставинах: під чужинецькими окупаціями, усупереч наполегливим спробам асимілювати Церкву та народ Закарпаття й ізолювати їх від решти русинів-українців».
З питань придбання книжки звертатися у видавництво УКУ.
