Виборчі реєстри кампанії-2010 багаті на прізвища кандидатів у священничих рясах. Церковні служителі займають перші позиції у партійних списках, готують агітаційні програми та проголошують обіцянки.
Сергій Ткачук – священик Української Православної Церкви Київського Патріархату. Щоб залучити електорат та потрапити у депутати Київської облради розпочав виборчу кампанію із турне парафіями. На Київщині УПЦ КП мають 300 парафій. Переважно в селах. Отець Сергій зустрічається із колегами-настоятелями та розповідає, навіщо йому мандат. Каже, що йде у Київраду не для політики. Його мета – відстоювати права громади, про які не дбають невіруючі депутати: «Сьогодні виявилося так, що ті депутати, які є на всіх рівнях влади, самі по собі не мають права називатися духовними, культурними, тому що в їхній основі, на жаль, ми не бачимо ні духовних, ні християнських, ні інших цінностей. Тому десь я і бачу в такому ключі свою місію – бути першим помічником наших людей на терені Київської області».
За 19 років пастирської служби отець Сергій кандидатом у депутати був уже тричі. Проте під час попередніх виборів набрати достатньо голосів священику не вдавалося. Під час цьогорічної кампанії його електорат побільшав. Прихильники Ткачука – прихожани Стрітенської церкви. 5 років тому священик попросив діючого тоді президента допомогти у відбудові зруйнованого більшовиками храму. На кошти Київської адміністрації відбудував церкву та заснував парафію Серафима Саровського. Про неї й говоритиме під час агітації.
«Справа в тім, що священику сьогодні, який власними руками рив катлаван, закладав фундаменти храму, клав кладку, цеглу, будував руками храм – йому сьогодні не треба ходити агітувати і клеїти на стінку або когось переконувати». Та додає: «Нас, українських священиків, знає українська паства».
Отець Сергій запевняє, що під час виборчої кампанії у регіоні проголошувати з амвон храмів політичні спічі та лозунги не стане. Однак своїх парафіян аполітичними не вважає. Про історію, патріотизм та владу настоятель читає лекції у недільній школі, яка діє з часу заснування храму.
Агітацією серед потенційних виборців священик не займається. Як і зазвичай, виступає із проповідями у пресі та зустрічається із державною владою.
Перекваліфікуватися із соціального робітника у депутати Каспрова змусили негативні суспільні явища. Кандидат каже, що втомився від неякісної медицини, хабарництва в освіті та насилля серед працівників силових відомств. Тому вирішив нести в політику християнські цінності.
«Це проблеми нашої батьківщини. Тому християни, люди котрі пронесли та зберегли віру, мораль, духовність через усі випробування минулого не повинні стояти осторонь цих проблем. Я вважаю, що сьогодні нам потрібно бути прикладом та «двигуном» у всіх сферах суспільного життя», – говорить Валерій.
Не обтяжений рясою наставник застосовує усі можливі способи агітації. Зустрічається з виборцями та роздає рекламу. Валерій каже, що його «агітація» розпочалась у 2007 році з реалізації різних соціальних програм, коли проводив оздоровчі табори для дітей з інтернатів та допомагав малозабезпеченим. «Тоді я не знав, що піду в політику, але аналізуючи зроблену роботу за останніх кілька років, я чітко бачу, що Бог веде, благословляє і дає мудрості діяти в цій сфері нашого життя», – говорить кандидат.
Навчаючи своїх прихожан, настоятель нерідко цитує енцикліки Католицької Церкви, які навчають християн ангажуватися в політику. Натомість займати депутатські крісла радить людям світським, а не духовенству. На його думку, основне покликання священика – бути духовними наставниками: «Справ, які пов’язані з євангелізацією, з витягуванням людини з різного роду залежностей і гріхів є настільки багато, що у священика не залишається часу для політичної діяльності. Як у Ісуса. Пришестя Сина Божого до нас здійснилося в досить несприятливі політичних обставинах, які на той час були в Ізраїлі. Але Ісус перш за все виходить до конкретної людини, спасає конкретну особу. А не вирішує політичні проблеми.»
Висування священнослужителів у депутати – явище для України не нове. Як стверджує політолог Віктор Єленський, подібний інтерес до виборів українське духовенство проявляло на початку дев’яностих. Тоді, подібно, як і цього року, у списках кандидатів можна було побачити сотні прізвищ священиків різних конфесій. Чимало з них отримали потрібну кількість голосів, аби займати депутатські крісла у радах різних рівнів.