Дужих горців Іберійської землі привела до Бога дівчина-мандрівниця, що жила в наметі та володіла однією зброєю і захистом – хрестом з виноградної лози, який вона перев’язала власним волоссям. Ніна розповіла про Христа не майстерністю слова, але силою благодаті.
Неодноразово зустрічаю в біографіях святих, що їх по-особливому просвічували роздуми та молитовне споглядання Страстей Христових. Узяти хоча б усім знані біографії св. Франциска Асизького чи св. Терези з Лізьє, чи св. Ігнатія Лойоли, який відвів у відомих медитаціях цілий тиждень для споглядання Страсного шляху Христа в Єрусалимі. Щось подібне сталося зі святою Ніною, яка на той час, приблизно у 310 році, не була ні святою, ні аскетичною подвижницею, а звичайною дівчиною. Вона часто відкривала сторінки Вічної Книги та молилася разом із пророками, апостолами, мучениками, з Христом… Під час одного з таких розважань над життям Ісуса Христа, її чомусь дуже зацікавила доля багряного хітону Спасителя. Цей хітон виткала Богородиця, на нього ж вояки, що забивали цвяхи в тіло Бога, кидали жереб, щоб дізнатися, кому дістанеться цей дорогий, без єдиного шву, одяг. Кажучи ще більш просто, поки Христос вмирав на хресті за кожного, хто Його розіп’яв і ще буде розпинати наступні тисячі років, брудні та безжальні чолов’яги розігрували одяг приниженої та обпльованої людини, яка стікала кров’ю за їхніми спинами.
Ніну, яка напевно читала цю розповідь не перший раз, чомусь торкнули описані події саме в той час. Вона запитала у своєї наставниці Ніанфори, чи знає стариця, де тепер хітон Христа. Та відповіла, що буцімто святиня знаходиться в Іберійському краї (Іберія – давня назва Грузинської держави), у місті Мцхеті, яке на той час було столицею. Але, на жаль, ця країна живе за поганськими законами, тому напевно хітон можна вважати втраченим.
Складно собі уявити, що відбувається в душах святих та великих людей, що відбувається в їхніх серцях, які думки непокоять, коли вони приймають доленосні кардинальні рішення, котрі повністю переписують не тільки їхнє життя, а й життя оточуючих. Ніна вирішила будь-що віднайти хітон і розповісти горянам про Воплоченого всемогутнього Бога. Їй було шкода тих людей, які досі не пізнали Христа. Вона відчувала в собі прагнення якось зарадити цій ситуації. Але що може зробити двадцятирічна дівчина, та ще й у краю, мови якого не знає, де немає ні родичів, ні знайомих, куди її ніхто не запрошує? Чи таки запрошує?...
Передання каже, що Ніна побачила у сні, як Богородиця дарує їй хрест з виноградної лози та каже: «Візьми цей хрест. Він буде щитом та огородою проти всіх видимих та невидимих ворогів. Силою цього хреста ти утвердиш в тій країні віру в Сина мого і Господа, «який хоче, щоб усі люди спаслися та досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4)».
Коли ж дівчина прокинулася, то справді побачила хрест з виноградної лози у своїх руках. Так Богородиця дивним чином промовила до нерішучої Ніни і дала відвагу наважитися на довгий і небезпечний шлях проповідництва. Дівчина прийшла за благословенням до свого дядька – Єрусалимського Патріарха Ювеналія, який молився з нею в храмі на горі Сіон в Єрусалимі, де Дух Святий зійшов на апостолів, а тепер дивним чином благословив цю дівчину на апостольство. Свята Тереза з Лізьє сказала б, що це був акт довіри до Бога. Щоб зрозуміти корінь цього акту, варто звернутися до дитинства Ніни та до апокрифічного передання про Зішестя Святого Духа на апостолів.
Це був приблизно 280 рік. У Каппадокії, процвітаючій частині Візантійської імперії, у сім’ї воїна Завулона, родича майбутнього святого Юрія Переможця, та Сусанни, сестри тогочасного Єрусалимського патріарха Ювеналія народилася донька Ніна. Коли дівчині виповнилася 12 років, сім’я переїхала до Єрусалиму, після чого рідний батько Ніни пішов аскетом у Йорданську пустелю, а мати стала діаконесою у храмі, де згодом Ніна отримає благословення на місіонерство в Грузії. Дівчину віддали на виховання вже згадуваній стариці Ніанфорі. Далі історія нам відома, але маємо ще сказати про передання, яке допоможе нам об’єднати дві частини в ціле та зрозуміти силу покликання Ніни.
За переданням святого Стефана Святогорця, після Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа, апостоли були на горі Сіон поблизу Єрусалиму та очікували Зішестя Святого Духа. Стали вони кидати жереб, щоб дізнатися, хто в який край піде проповідувати. Богородиця була з ними і теж захотіла кинути жереб, на який випав Іберійський край (тобто сучасна Грузія). Марія вже хотіла йти в Іберію після Зішестя Утішителя, але ангел сказав їй залишатися в Єрусалимі, а край цей за її покровительством та молитвами буде просвічений у свій час.
І ось цей час настав – Ніна, яка мала трохи більше 20 років, вирушає в дорогу з фантастичним і твердим бажанням просвітити Грузію, не маючи ні диплома катехита, ні науковий ступінь з богослов’я. Мала вона тільки хрест з виноградної лози та неймовірної сили прагнення, яке годі пояснити людською мовою. Далі передання все більше плутає стежки цієї святої: то вона чудом врятувалася від воїнів, які переслідували і замучили Ріпсімію та 50 дівиць; то вона просто деякий час жила в одному з монастирів, в який потрапила на шляху до Іберії.
Є ще одна незвична історія, яка інколи знаходить своє відображення в іконографії святої Ніни. Якось на своєму довгому шляху до грузинської столиці Мцхеті Ніна зупинилася відпочити і почала роздумувати, сумніваючись, чи справді вона робить те, що від неї хоче Бог, чи будуть плоди з її зусиль і взагалі чи це все не є на даремно? Після таких роздумів, уже за звичним сценарієм, Ніна заснула (дуже вже любила поспати ця свята))). У сні вона бачила чоловіка, який передав їй розкритий сувій, на якому грецькою були написані такі цитати зі Святого Письма: «Поправді кажу вам: де тільки оця Євангелія проповідувана буде в цілому світі, на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!» (Мт 26:13), «Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі!» (Гал. 3:28), «Промовляє тоді їм Ісус: Не лякайтесь! Ідіть, повідомте братів Моїх, нехай вони йдуть у Галілею, там побачать Мене!» (Мт. 28:10), «Хто вас приймає, приймає Мене, хто ж приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене» (Мт. 10:40), «дам Я вам мову та мудрість, що не зможуть противитись чи суперечити їй всі противники ваші» (Лк. 21:15), «А коли вас водитимуть до синагог, і до урядів, і до влад, не турбуйтеся, як або що відповідати чи що говорити, Дух бо Святий вас навчить тієї години, що потрібно казати!» (Лк. 12:11-12), «І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні» (Мт. 10:28), «тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь» (Мт. 28:19-20).
Тепер, коли ми побачимо на іконі Ніну зі сувоєм, то знаємо, що там написано. Отримавши таку потіху та зміцнення від Бога, мандрівна проповідниця продовжила свій шлях на Іберію. У скорому часі вона дісталася до давнього міста Урбнісе, де близько місяця залишалася в одній єврейській сім’ї та вивчала грузинську мову та звичаї цього народу. Коли ж вона дізналася, що місцеві збираються йти на свято до Мцхеті, то подалася з ними. У Мцхеті всі збиралися вшановувати язичницьких богів, туди також приїхали іберійський цар Міріан та цариця Нана. Почали язичницькі жертвоприношення та дійства, пов’язані з ними. Ніна спостерігала і благала Бога просвітити цих людей та повергнути ідолів, щоб усі побачили їхнє безсилля перед Єдиним істинним Богом. Тоді здійнялася буря з громовицею, що знищила божків. Після вирування стихій настала спокійна погідна погода, світло заливало попелище. Передання каже, що ці події сталися якраз на свято Преображення Господнього, тому подібно, як Господь об’явив свою силу учням на Таворі, таке ж чудо сталося і для грузинів. Щоправда, горці відразу не прийняли це як чудо, але як прокляття від чужинки, яка прийшла з ними.
Пізніше Ніна прибула до Мцхеті та увійшла до царського саду. Там її перестріла дружина садівника Анастасія, яка просила мандрівницю залишитися в їхньому з чоловіком домі і бути сестрою, бо довго вони не мають дітей і втомилися від самотності. За проханням Ніни чоловік Анастасії спорудив на подвір’ї невеличкий намет (деякі джерела кажуть, що свята сама побудувала намет), який був для сім’ї капличкою і де Ніна поставила хрест від Богородиці та молилася. Сьогодні це місце в Грузії теж шановане – тут стоїть невеличка церковця св. Ніни на території Самтравського жіночого монастиря.
Власне, саме з цього маленького намету почалися чуда, які творила Ніна за допомогою Святого Духа та на славу Божу. Анастасія, яка так радо прийняла святу, була зцілена від безпліддя. Збереглася також історія про матір, яка ходила вулицями Мцхеті та голосила над вмираючою дитиною. Ніна поклала це дитятко на своє ложе з листя на поставила на нього свій виноградний хрест. Дитя повернули матері живим та здоровим. Цікаво спостерігати, що першими свідками діянь Ніни були жінки.
Ніна стала відкрито проповідувати на іберійських землях, до неї приходили також єврейські жінки, які там проживали. Свята пояснювала їм, як старозавітні пророцтва сповнилися у житті Христа. Але не забуваймо, що Ніна також прийшла до Грузії, бо сильно бажала відшукати хітон Ісуса Христа. У Мцхеті вона зустріла єврея Авіафара, який розповів історію про свого прадіда Еліоза, котрий отримав від первосвященика Анни «запрошення» на страту Христа. Еліоз зібрався в дорогу, але мати попередила його, щоб не брав участі в цій страті, бо чоловік той праведний. Саме Еліоз викупив у римського воїна хітон Христа, який дістався йому за жеребом. Коли ж чоловік привіз цей хітон додому у Мцхеті, то дізнався, що його мати упокоїлася, кажучи, що Ізраїль стратив свого Бога і Творця. Еліоз показав хітон Христа своїй сестрі Сідонії, а та, взявши одяг і слізно цілувавши його, відразу померла. Ніхто не міг добути хітон з рук мертвої, після марних зусиль дівчину вирішили поховати разом зі святинею. Еліоз зробив усе настільки таємно, що ніхто навіть не знав про місце поховання Сідонії. Тільки згодом оповідали, що на тому місці виріс великий кедр, ймовірно, це був кедр в центрі царського саду, бо навіть сам грузинський цар намагався вирвати з рук мертвої хітон.
Почувши таку неймовірну розповідь, Ніна поспішила віднайти цей кедр та молилася біля нього. І знову ця свята почала сумніватися, чи справді це місце захоронення Сідонії та хітону Христового. Тоді Господь подарував їй ласку побачити у видінні чорних птахів, які зліталися до царського саду, а потім летіли до річки Арагве, вмивалися і сідали на гілки кедру вже зовсім білими, співаючи райських пісень. У цьому знаменні Ніна побачила просвічення грузинського народу та його сусідів, вона була певна, що на місці цього кедра постане храм. Ніна з новими силами продовжила проповідувати в Іберії.
Невдовзі сталося нове чудо, Ніна зцілила від довгої хвороби царицю Нану, яка противилася християнству та сповідувала язичництво. Але цікаво, що не Ніна прийшла рятувати царицю, а сама багрянородна прийшла до святої. Нана наказала відомій проповідниці та цілительниці прийти до царського двору та оздоровити її, проте свята, випробовуючи пихату володарку, переказала, що краще цариці самостійно прийти за зціленням до її маленького намету. Тоді Нану принесли до намету святої та поклала хвору на її ложе і Ніна зробила над нею хресне знамення від голови до ніг та на плечах. Цариця одужала та розповіла своєму чоловіку царю Міріану, що Христос й справді істинний Бог. Та Міріан ще не був готовий пристати до християн. Але чудо не забарилося й тут.
Якось до Міріана навідався близький родич персидського царя, але його вразила невідома хвороба. Цар знову послав за Ніною, щоб та вилікувала гостя. Свята сказала стати чужинцю біля великого кедра в царському саду обличчям на схід і, піднявши руки догори, тричі мовити: «Відрікаюся від тебе, сатано, і вручаю себе Христу, Сину Божому!». Тоді з гостя вийшов біс, а чоловік почав прославляти Бога, ставши від того часу християнином. Цар Міріан злякався чудесного здоровлення більше, ніж смерті гостя, адже таке преображення могло накликати гнів персидського царя. Тоді Міріан вирішив переслідувати християн у своїй країні, а з ними і святу Ніну. Та тільки він промовив гнівливі слова, хмари насунулися і стала така ж негода, як і тоді під час язичницького свята. Цар злякався і благав Бога, який йому ще був невідомий, але в якого вірила Ніна, розсіяти хмари та дарувати світло. Так і сталося. Міріан увірував і поспішив разом із царицею Наною до намету, де Ніна якраз складала вечірні молитви Богу. Обидва припали до ніг святої та благали навчити їх молитви. У відповідь Ніна заплакала від радості.
Після навернення Міріан послав до Греції послів з проханням призначити для Іберійської землі єпископа, щоб хрестити народ та служити йому. У святої Ніни цар запитав, де краще побудувати храм для Господа нашого Ісуса Христа. Ніна без коливань вказала на кедр в царському саду зі словами: «Нехай цей тлінний та скороминучий сад перетвориться в нетлінний духовний сад, який даватиме плоди для вічного життя».
Кедр зрубали і витесали з його гілок шість стовпів, які мали б стати основою храму. Як взялися за сьомий стовп, що витесали із самого стовбура, то дивувалися, бо ніхто не міг рушити його з місця. Тоді будівничі пішли на спочинок, а Ніна з ученицями залишилися ніч чувати поруч того місця. Під ранок жінки та всі жителі міста разом із царською родиною бачити, як цей стовбур здійняв вгору ангел на поставив на місце. Зі стовбура почало витікати цілюще міро, і кожен, хто намащувався ним з вірою, отримував оздоровлення. Тому стовбур вирішили огородити, а храм побудувати поруч. У тому ж часі до країни прибув Антіохійський архиєпископ Євстахій, який освятив перший іберійський храм на честь дванадцятьох апостолів та продовжив проповідництво разом із Ніною. Багато ще було звершено справ і чуд, багато людей в Іберійському краї увірувало.
Та прийшов час, коли Ніна відчула наближення кінця її земного життя. Це було в Кахетії, де вона проповідувала останнім часом. Тоді свята написала до свого доброго друга царя Міріана, благословляючи його на довге та праведне правління, та просила прислати до неї тогочасного єпископа Йоанна, щоб той приготував її до смерті. До святої з’їхалася сила силенна людей, прибув і сам цар. Тоді вона розказала про себе і своє життя. Цю розповідь записала Саломія Уджармська, чия оповідь лягла в основу численних та різносюжетних агіографічних нарисів про свята та рівноапостольну Ніну.
Упокоїлася Ніна у 335 році (за іншими джерелами – у 347 р.) на місці її останнього служіння, де знову стояв маленький вбогий намет святої. Це було місто Бодбі. Цар хотів перенести тіло покійної до Мцхеті та поховати там, але ніхто не зміг зрушити з місця гріб святої. Тоді вирішили, що Ніна сама обрала місце для поховання. Невдовзі тут заклали церкву святому Юрію Переможцю, який, як ми вже згадували, був родичем Ніни. Цей храм зберігся до наших днів.
Спочатку чудотворний хрест Ніни зберігали в першому храмі у Мцхеті, але ця святиня теж виявилася мандрівною, як і його власниця. Відтак, хрест неодноразово викрадали чи переховували в часи війн. Певний час його зберігали у Вірменії, потім у різних храмах Грузії, аж поки у 1749 році грузинський митрополит Роман таємно взяв зі собою хрест до Москви, де він передав його царевичу Бакару Вахтанговичу. Майже півстоліття святиня знаходилася в помісті грузинських царів у с. Лискове, Нижньогородської губернії. Тоді у 1808 році внук Бакара Георгій вирішив подарувати хрест імператору Олександру Павловичу, який все ж вирішив повернути хрест Грузинській Церкві. Від того часу святиню зберігають в Тбіліському кафедральному храмі в північному кивоті.
Цікаве спостереження, що в давніх грецьких джерелах святу Ніну називають Ноною, що в перекладі означає монахиня, пустельниця. Пустеля чи гора для монаха – це зустріч з Богом. Зрештою, і у Святому Письмі ми часто знаходимо приклади, коли зустрічі з Богом чи отримання одкровень відбуваються саме у віддалених безлюдних місцевостях. Але Ніна не була пустельницею у прямому значенні цього слова, навпаки – вона активно проповідувала своїм життям і численними чудами. Для зустрічі з Богом не обов’язково шукати особливих місць ззовні, якщо ти вже спілкуєшся з Богом у пустелі свого серця.
Можна виокремити декілька типів іконічного зображення святої Ніни: з житієм, з Юрієм Переможцем, з царями Міріаном та Наною, з батьками Завулоном та Сусанною. Важливими елементами, що вказують на особливості проповідницького шляху святої є хрест з виноградної лози із опущеними вниз раменами та перев’язаний волоссям, сувій, в якому були написані цитати зі Святого Письма, та кодекс, який є майже невід’ємним атрибутом в іконографії апостолів та проповідників і який зазвичай тримають покритою полотном рукою. Рідше можна зустріти зразки, де свята тримає в руці перший християнський храм Мцхеті.
Зазвичай храми та монастирі зображають позаду св. Ніни. Один з декількох – храмовий комплекс у Мцхеті, адже саме в цьому місті Ніна почала проповідати і провела більшість часу; інший – може бути церква святої, для якої намальована ікона.
Цікавою і дуже рідкісною деталлю є кущ ожини, на якому або біля якого стоїть свята. У різних варіантах агіографічного опису життя Ніни відомості про цей кущ зустрічаються доволі рідко, проте одне з передань каже, що відразу після першого чуда (зцілення від безпліддя дружини царського садівника Анастасії) свята вирішила усамітнитися. Вона пішла з дому садівника та спорудила намет біля куща ожини. Саме сюди стали приходити учні Ніни та люди, які потребували допомоги. Пізніше тут постала капличка, зараз це невеличкий храм на території Самтравського монастиря.
Ніна, як і всі святі жінки на іконах має мафорій або хустку, яка покриває її голову. Поширеними є варіанти, коли покрив на голові має білий колір, а сукня – синій. Інколи на одязі святої можна побачити елементи етнічних грузинських візерунків чи орнаментів вишивки.
Цікаво зауважити, що обличчя святої в іконі набуває грузинських рис (виразні збільшені очі та брови, продовгастий ніс), хоч сама вона була грецького походження. Втім, греки та грузини мають щось спільного в зовнішності. Інколи з-під хустки святої вибивається декілька пасм волосся, або волосся взагалі розпущене.
Унікальними є зображення святої, виконані у техніці кольорової емалі. Такі зразки мають яскраво виражений характер дитячого мистецтва та мініатюри і пропонують молільнику найбільш повну інформацію про святу, яка лаконічно розміщена в життєвих клеймах ікони. На представленому нижче зразку сучасної грузинської ікони (матеріал, ймовірно, — дошка, ґрунт, акрил) бачимо такі клейма: зверху – Прихід родини Ніни до Єрусалиму, дівчину віддають на виховання стариці Ніанфори, Явління Богородиці у сні та вручення хреста Ніні, Благословення Ніни на проповідництво в Іберії від Єрусалимського Патріарха; клейма праворуч – Молитва Ніни в пустелі дорогою до Іберії, Молитва Ніни про повергнення язичницьких ідолів, Оздоровлення цариці Нони; нижні клейма – Засліплення царя Міріана та його оздоровлення, Прохання Міріана до Ніни про науку молитви, Чудесне підняття стовпа зі стовбура кедру, під яким був заборонений хітон Христа; клейма ліворуч – ймовірно, Ніна та Ріпісімія з 50-ма дівами, Сон Ніни та отримання сувою, Молитва Ніни.
Цей опис іконографії святої Ніни є неповним та, безперечно, не претендує на вичерпність. Значно цікавішим було б дослідити цю тему, працюючи зі зразками сучасної грузинської іконографії та храмових стінописів і порівнюючи їх зі знахідками у фондах національних музеїв Грузії. Проте ця замальовка швидше покликана сформувати базові знання про життя рівноапостольної Ніни, котру в Україні знають одиниці, та її присутність в сакральному мистецтві. Особисто мене вражає в цій постаті сила волі, про яку можна тільки здогадуватися, читаючи різні життєві уривки про самостійну подорож, майже божевільне бажання навертати зовсім незнайомий язичницький край, принципове ставлення до «царських забаганок» і так далі за агіографією.
Тільки задуматися: характерних та дужих горців Іберійської землі привела до Бога дівчина-мандрівниця, що жила в наметі та володіла однією зброєю і захистом – хрестом з виноградної лози, який вона перев’язала власним волоссям. Ніна розповіла про Христа не майстерністю слова, але силою благодаті.
Додатково використані матеріали: