У перший день літа в Україні вшановують пам'ять преподобного отця Агапіта Печерського «лікаря безкорисливого».
У перший день літа в Україні вшановують пам'ять преподобного отця Агапіта Печерського «лікаря безкорисливого»
Блаженний Агапіт увійшов в історію українського монашества, як чернець, який молитвою зцілював тілесні і душевні хвороби. Він вважається засновником лікарської справи у Києво-Печерському монастирі.
Як пише літописець у «Києво-Печерському Патерику», за свою працю він ніколи не брав платні. На схилі літ він прийшов у монастир, взявши собі ім’я Агапіт, що в перекладі з грецької означає «божественна любов», яку він дарував усім знедоленим, калікам, нужденним. Секрет лікарського подвигу Агапіта – молитва і зілля, яке сам варив і ним жив. Після декількох чудесних зцілень чутка про монаха-цілителя розійшлася про нього по всьому Києву.
В цей час у місті жив лікар-вірменин, який став опонентом Агапіта у лікарській справі. Його лікарський метод не хитрий: поглянувши на хворого, він одразу називав його час і місце смерті, що зазвичай збувалося. Одного разу привели до Агапіта хворого, якому той присудив смерть за вісім днів, але і того монах врятував цілющим зіллям. Юнак виявився першим боярином великого князя Всеволода Ярославовича. Тож врятувавши його, Агапіт зажив честі у князівському дворі, але разом з тим отримав найзапеклішого ворога – лікаря-вірменина. Було й таке: вірменин надіслав в монастир смертельне зілля, але і те, випивши, Агапіт залишився неушкодженим.
Лікар-монах врятував від смерті князя Володимира Монамаха, який в той час захворів у Чернігові і лікувався у того самого лікаря, але хвороба не минала. Помираючи, князь звернувся до Агапіта, аби той навідав його в Чернігові. Проте печерський монах відмовився, кажучи, що як став монахом ще ніколи не виходив за межі монастиря, хіба за травами. Як описує цю ситуацію житіє святого, Агапіт зі смиренням відповів ігумену «Якщо до князя в такому ділі піду, то й до всіх піду. Прошу тебе, отче, не вели мені за монастирські ворота виходити – через славу людську, від неї ж обіцяв я перед Богом до останнього подиху втікати». Агапіт обмежився тим, що дав посланцеві зілля. Молитвою монаха-лікаря до Володимира Мономаха повернулись його сили та здоров’я.
Коли ж князь прибув у монастир, аби подякувати лікарю, Агапіт і цього разу сховався, аби не піддаватися спокусі слави. Через деякий час князь знову прислав своїх бояр до монаха, аби передати йому золото.
Після цих слів Агапіт з радістю прийняв дарунок, і переказав князю усі свої багатства роздати убогим. Тоді взяв пакунок і викинув його подалі з монастиря. Почувши це, Володимир Монамах зрозумів, що Агапіт – справжній син Божий, тому від Нього одного потребує винагороди.
Одного разу захворів і сам старець Агапіт, тож лікар-вірменин навідав його і почав змагатися з ним у лікарській справі. «Маєш померти через три дні, а якщо мої слова не справдяться, то обіцяю служити Богові у чернецтві», — впевнено заявив той. Після цієї розмови блаженний Агапіт прожив ще три місяці, а 1 червня помер. Приблизний рік смерті печерського святого —1095 рік.
Його послідовником став найбільший опонент — лікар-вірменин, який після смерті старця навернувся у православ’я і служив ченцем у Печерському монастирі.
Мощі святого Агапіта зберігаються у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври.
У кінці минулого століття судмедексперт С.Нікітін створив скульптурний портрет Агапіта, а також встановив, що на зріст Агапіт був — 166 см, а помер у віці 60 років.
Під опіку блаженного Агапіта свою працю віддають лікарі, а також до святого моляться ті, хто потребує зцілення душі і тіла. Найчастіше храми на честь преподобного Агапіта встановлюють на подвір’ї лікарських закладів. Українська Православна Церква також нагороджує орденом преподобного Агапіта Печерського лікарів, які сьогодні є найбільш вірними його послідовниками.