Святого Йосифа, обручника Діви Марії, сьогодні вшановує Римо-Католицька Церква
Святий Йосиф, обручник Пресвятої Діви Марії, був опікуном Ісуса та його вихователем. В Євангеліях мовиться, що Йосиф, нащадок царя Давида, був теслею й праведною людиною. Релігійне шанування св. Йосифа виникло після 13 ст. та розвивалося аж до середини 20 ст. Католицька церква шанує його як "покровителя вселенської церкви", а також покровителя сім`ї, незайманих і вмираючих.
Євангелія не зберегли для нас жодного його слова, лише кілька споминів про нього. Зокрема, що св.Йосиф Обручник був праведний.
Апокрифи кажуть, що він був удівцем похилого віку й погодився на «призначення» місцевої юдейської спільноти – стати чоловіком (опікуном) дівчині-сироті, чиї батьки давно померли.
Не всі біблеїсти погоджуються з легендою про похилий вік Йосифа. Вона може бути лише «людським відгуком», своєрідним приквелом, що постав заради підкріплення ідеї про відсутність їхнього подружнього співжиття та, відповідно, чистоти Марії. Євангелія виводять його родовід від царя Давида, але у Матея і Луки по-різному, тож «біографії» як такої ми не знайдемо. Це лише загальний доказ його походження з роду Давида.
Професію Йосифа також визначають по-різному: від теслі до землеміра. Востаннє ми зустрічаємо спомин про нього, коли Ісусові було 12, батьки взяли Його з собою на свято, а потім шукали серед родичів. Після цього, загально вважається, Йосиф відійшов з цього світу.
Для новозавітнього, християнського мислення важливо те, що він був «праведний, справедливий, хороший» – dikaios. У чому ж полягала праведність Йосифа? – він не захотів… бути праведним.
За юдейським законом, він був зобов’язаний оголосити вагітність зарученої з ним Марії, що виникла ще до їхнього подружнього життя, щоби громада її забила камінням на смерть. Така бо є праведність того, хто дотримується Закону. Йосиф же задумав потайки відпустити свою Наречену. Праведність відповідно до духа Христового – це «милосердя хочу більше, ніж жертви». Про історію спасіння складно говорити, що «було би» так чи інакше; але, можливо, якби Йосиф був праведний у старозавітньому сенсі, то Бог знайшов би як урятувати Сина і Діву, але ангел би до Йосифа не прийшов. День урочистості св.Йосифа, імовірно, пов’язаний з давньоримським святом богині Мінерви – покровительки ремесел. Його відзначали 19 березня разом зі святом Юпітера і Юнони – покровителів столиці й держави. Мірою того, як християнство навертало людей, «навертався» і календар.
Розвиткові літургійного культу св.Йосифа сприяла активна діяльність францисканців, зокрема, сам Папа Сикст IV (колишній францисканець) ввів це свято 1479 року в церковний календар. Папа Григорій XV оголосив його 1621 року літургійно встановленим днем спомину, Бенедикт ХІІІ включив 1726 року ім’я Йосифа в Літанію до Всіх Святих, а Пій ІХ встановив 1847 року свято св.Йосифа – Покровителя Церкви.
В іконографії св.Йосиф представлений з Дитятком Ісусом на руках, лілією в руці. Його атрибути – теслярське знаряддя, міх з водою, палиця мандрівника, розквітлий пагін (Єссеїв), світильник, виноград.
