Святого Юстина Філософа у перший день літа вшановують християни різних конфесій

Народився Юстин близько 100 р. в Палестині, в місті, знаному у Біблії як Сихем, і після римського завоювання імператором Флавієм Веспасіаном перейменованого на Неаполь Флавія. Батьки його були греками. З юних літ Юстин заглибився у вивчення філософії. Знайомився із вченнями стоїків, перипатетиків, пітагорейців тощо. Однак жодний із напрямків не зміг показати йому Бога, що допитливий юнак вважав ціллю філософії. Певний час захопився вченням Платона про світ ідей, але й це його не задовольнило.

Цікавився також Священними Писаннями юдеїв та християн. Переломною точкою його навернення до Христової віри стала зустріч зі старцем-християнином на березі моря під час усамітнених роздумів Юстина про Бога. Той показав філософові зв’язок між пророцтвами Старого Завіту та їхнім сповненням в Ісусі Христі. Невдовзі після цього, близько 130 р. в Ефесі Юстин охрестився.

Прийнявши християнство, він не відмовився від занять філософією, що згодом дало йому можливість переконливо свідчити про Христа освіченим верствам язичників у Римській імперії. Юстин зберіг спеціальний плащ філософів, який давав йому право бути вчителем філософії (в ньому іконографія часто зображає святого). Подавшись до Риму, він відкрив там філософську школу, у якій проголошував поганам вчення Ісуса Христа.

Близько 150 р. написав “Апологію до Антоніна Благочестивого на захист християн” (“І Апологія”). На той час громадська думка Римської імперії рясніла міфами про християн, звинувачуючи їх у безбожництві, канібалізмі, підривній діяльності щодо держави. З огляду на неї імператор Тит Елій Адріан Антонін розпочав переслідування християн.

Юстин звернувся своєю “Апологією” до нього як філософ до філософа (імператор Антонін теж очолював одну із філософських шкіл у Римі). Її метою було показати справжній спосіб життя християнської громади, у що вона вірить, як молиться, як слухняно дотримується справедливих законів, чим приносить державі лише користь. Юстин у своєму творі, який зберігся і до наших днів, спростовує всі звинувачення та розвіює міфи щодо послідовників Ісуса Христа.

Крім власне апологетичного призначення (завдяки такому способу риторики у творах Юстина зарахували до групи Отців Церкви, названих апологетами), “І Апологія” зберегла багато цінних вказівок стосовно догматичних та літургійних аспектів життя християнської громади у Римі ІІ ст.

У цьому творі Юстин подає доволі детальний спосіб звершення Євхаристії та її розуміння. Тому “І Апологія” виступає цінним літургійним джерелом.

Сам Юстин не був священиком, але активно долучався до життя християнської спільноти. Євхаристія у ній звершувалася або з нагоди Хрещення нових її членів, або з нагоди неділі. У першому випадку Євхаристія виступала підтвердженням того, що відбулося в Хрещенні. Новоохрещеного одразу вели на євхаристійне зібрання і так він долучався до спільноти братів.

Євхаристія включала в себе читання Святого Письма, молитви за новоохрещених та всіх християн по цілому світі, поцілунок миру, роздачу Освячених Дарів, які розумілися як Тіло і Кров Ісуса Христа. Спільнота в Римі усвідомлювала себе частиною християнського світу. За всю Церкву предстоятель зібрання виголошував молитви, а вірні, чуючи їхній зміст, потверджували словом “Амінь”.

Під Євхаристією в Римі християни часів Юстина розуміли як подячну молитву, так і Дари, які внаслідок цієї молитви стають новою дійсністю і покликані перемінювати тих, хто їх приймає. Перемінені під час слухання слова Божого, молитви та прийняття Причастя, християни ішли до свого щоденного життя, щоб через діла любові та дотримання законів впроваджувати Євангеліє в життя.

Євхаристійна молитва в Юстина має тринітарний вимір. Тому у своїй “Апології” він пояснює віру християн у Пресвяту Трійцю. “Бо ті, які говорять, що Син є Отець, показують себе як такі, що ні Отця не знають, ні що в Отця всього є Син. Він же, будучи Словом і Первородним Бога, також є Богом” (LXIII, 15). Пояснює і значення Марії у ділі відкуплення та воплочення: “Отож, слова “Ось Діва зачне в утробі” означають, що Діва зачала без статевих зносин. Бо якби мала ці зносини, вже не була б дівою. Але сила Божа, зійшовши на Діву, осінила її, і вчинила те, що будучи Дівою, вона зачала” (ХХХІІІ, 4).

Схожі догматичні питання Юстин обстоює в іншому своєму збереженому творі — “Діалозі з юдеєм Трифоном”. Тут він вже обстоює християнську віру перед закидами юдеїв в особі еллінізованого юдея Трифона, котрий вважає дотримання Мойсеєвого Закону достатньою умовою для спасіння.

“ІІ Апологію” Юстин адресує ще одному римському імператору-філософу Марку Аврелію, котрий також переслідував християн. Під час цієї хвилі гонінь мученицькою смертю загине і сам Юстин. Саме тоді виник конфлікт між ним та філософом-кініком Крискентом. Останній, не бажаючи навіть поверхово ознайомитись з християнським вченням, гнівно його засуджував. Юстин за такий підхід відмовляв йому у праві називатися справжнім філософом. Заручившись підтримкою впливових осіб, Крикент подав на нього позов, за що Юстина та шістьох його послідовників засудили до страти. Смерть від меча мученики прийняли близько 167 р.

Як вже зазначалося, Церква зарахувала Юстина до лику Святих Отців. Крім збережених двох “Апологій” та “Діалогу з юдеєм Трифоном”, він розкрив різні аспекти християнського вчення в багатьох інших творах, які є втраченими і на уривки з яких посилаються Іриней Ліонський, Євсевій Кесарійський та й сам Юстин. Лише їхні назви “Проти усіх єресей”, “Проти Маркіона”, “До еллінів”, “Викриття”, “Про Божественне єдиноначало”, “Лірник” (присвячений темі людської душі) свідчать про широту світогляду Юстина Філософа, різноманіття зацікавлень, його ревність в обстоюванні чистоти євангельського вчення та намагання донести його якомога ширшій аудиторії.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.