Табір, де змінюється історія життя
«Боже, будь над нашою країною. Давай мудрості людям, яким Ти дав владу. Нехай наша країна залишається молодою, сильною, а головне – з Тобою…»
«Дякую, Господь, що дав нам цей день. Батько Діми зараз на війні. Благослови його і оберігай…»
Молитви 12-річних хлопців і дівчат з найстаршого загону лунали в актовій залі. Останній день табору, останній вечір. Вже завтра автобус відвезе всіх назад – кого куди. 9 днів. Від незнайомих, сторонніх, чужих до своїх, близьких, рідних…
Скільки нетерпіння було в очах усієї команди в день заїзду першої зміни дитячого християнського табору «Коло друзів» Східно-Європейської місії. З хвилини на хвилину мали приїхати ті, заради кого все готувалося протягом не одного місяця. Діти 7–12 років їхали з різних місць, з різних інтернатів, з різних сімей. Кожен віз свою історію, свої глави тільки початої книги життя. Не завжди радісного та безхмарного.
Дітьми з малозабезпечених, багатодітних, фостерних сімей, з дитячих будинків та інтернатів дев’яти областей України Східно-Європейська місія опікується вже друге десятиріччя. Тепер це ще й діти з сімей вимушених переселенців і родин загиблих в АТО. В проведенні таборів місії допомагає багаторічний партнер – організація Mercy Project. Щороку християнський табір «Коло друзів» зустрічає дітлахів. Кожне літо за дві зміни його відвідують біля 200 дітей від 7 до 16 років. Серед них є як віруючі, так і ті, хто ніколи не чув Благу звістку.
«З самого початку я подумала, що наш загін – це випробування від Бога, – зізнається Аня Ященко, вожата 12-річок. – Але через день зрозуміла, що це найпрекрасніші маленькі люди в світі! Я бачила, як вони потребували уваги, підбадьорення, хороших слів і просто обіймів». І вожаті щедро роздавали дітям свою любов. А діти відгукувалися на їхню щирість. «Коли я приходила в їдальню, то ніколи не наливала собі суп або чай, не брала ложку сама, бо мої хлопчата так доглядали за мною, що я була як королева», – згадує Аня.
А ще великою несподіванкою для неї було, коли підійшов Сашко, не дуже говірливий, але занадто самостійний хлопець, і попросив помолитися за нього. «Настільки відкритого і щирого за весь табір я не бачила. Сльози рікою текли з наших очей. Це був найбільший подарунок і нагорода», – додає дівчина.
«Для меня особливим було ставлення вожатих до дітей. Як вони з любов'ю піклувалися про нас, бо в інших таборах зовсім інакше, – ділиться 11-річна дівчинка Саша. – І ще кльово було те, що ми в ігровій формі дуже багато дізналися про нашогоТворця».
Програма табору була побудована так, аби дітям було цікаво, весело та зрозуміло вивчати Біблію. Кожного дня головні герої Царського саду, Садівник Патісон і Сємка, розказували невеличкі історії, показували сценки, давали загонам цікаві завдання. А ще було багато ігор, інтерактиву, музики, різноманітних майстер-класів і, головне, спілкування та нових друзів.
«Я у захваті, бо це було круто, – каже 11-річний Данік. – Я не хотів їхати, бо думав, що буде скучнувато. Моє життя змінилося».
«Ми намагаємось хоча б трошки впевнити дітей в тому, що, насправді, вони чогось варті, щось вміють і щось можуть. І коли вдається побачити в кінці табору якийсь результат – це підіймає дух продовжувати це робити», – говорить програмний директор табору «Коло друзів» Яна Глушко. Для вожатих тут теж служать, бо кожен приїжджає зі своїми проблемами, зі своїми переживаннями. «Я радію, що кожен тут зцілюється серцем та душею. Коли відповідаєш за табір і тебе оточує така команда – відчуваєш турботу Бога», – зізнається Яна.
Юля Хорошилова, адміністративний директор табору, дуже задоволена: перша зміна пройшла добре, мета табору – євангелізація – була досягнута. А ще Юля тішиться з того, що ті, хто колись їздив в цей табір ще дитиною, тепер тут вожаті й у них є головне – любов до Бога і бажання служити дітям.
Аня Гамурар багато років їздить в «Коло друзів», і кожен табір залишає в неї чудові враження. Знайомство з табором відбулося, коли вона сама ще була дитиною. Тепер Аня вже вожата. «Цей табір був особливий: нові ігри, цікаві та зрозумілі ранкові зібрання, щодня позитивні та яскраві вечірні «фани», а головне – домашня, дружня атмосфера. З нетерпінням чекаю наступного табору!» – ділиться своїми враженнями дівчина.
«Ми хочемо всіх їх всиновити! – щиро посміхаються Сашко та Віта Ліванцови, вожаті 5-го загону. – Улюблені, найдорожчі, дорогоцінні. Таких слів вони взагалі ніколи не чули. Для них це незвично і так приємно».
…І знову повний автобус малечі. Вони посміхаються, плачуть і вигукують твоє ім’я та слова прощання. Вожата Аня зайшла до автобусу попрощатися з дітьми. Сашко підбіг до неї і міцно обійняв. З автобусу Аня вийшла заплакана. Малувато слів аби все описати. Хочеться розревітися разом з ними. А ще краще – залишитися всім в таборі і нікуди не їхати, нікуди не повертатися. Ми стали однією родиною.
Невгамовні вожаті почали танцювати під вікнами аби підбадьорити дітей. Двері зачинилися. Ціла глава дійшла свого кінця, але сторінок ще багато і сама книга життя немаленька. Історія продовжується. І вона вже буде іншою. Бо багато хто зміцнився у вірі, дехто тільки-но познайомився з люблячим Небесним Батьком…
Ну що ж, відпочивайте та засмагайте собі за комп’ютерами, а ми погнали зустрічати наступну зміну. Нові історії, нові пригоди. З Богом!
Софія МАТВІЄНКО
