Так починається ранок: cпільноті «Лярш» в Україні 5 років

Спільнота «Ляршу» є свідомою того, що вона не може об’єднати у собі всіх людей з розумовою неповносправністю. Але, як твердить її засновник Жан Ваньє, вона є знаком для всіх людей, своєрідним запрошенням до дружби без кордонів, до дружби з тими людьми, які є в дечому іншими від нас.

Мій друг Павло прокидається зранку. Ще добре не очунявши зі сну, він береться до читання Святого Письма. Час від часу він відводить очі від книги, на мить застановляється і вголос промовляє: «Господи, дай нам великої багатої мудрості». Після цього Павло прочиняє двері своєї кімнати і прямує до кухні. Побачивши там мене та інших дівчат, посміхається, підходить і кожній каже комплімент: «Ти сьогодні дуже красива». «Ти цвітеш, як червона троянда. Тобі треба у це вірити». «Ти сьогодні божественна». А ще настановляє: «А хмуритися тобі не можна, і сутулитися теж не можна». Кожна із нас після таких приємних слів на свою адресу розквітає у посмішці. Нам справді пощастило. Багато хто, мабуть, мріє про такого гарного друга. Та Павло не лицар зі середньовіччя, який дивовижним чином потрапив в наш час. Він – хлопець з розумовою неповносправністю. І нагодою для компліментів не було свято 8 березня. Так починається звичний ранок в будиночку спільноти «Лярш-Ковчег».

Перші кроки

Перенесімося ж у час двадцятирічної давності, коли із міжнародного «Ляршу» в Україну приїхала канадійка українського походження Зеня Кушпета. Мури і колючі дроти Радянського Союзу були розірвані. Та довкола все ще залишалася велика темрява страху і неприйняття. Особливо це стосувалося людей з розумовою неповносправністю. Вони або перебували закритими від людського ока в спеціалізованих закладах або залишалися у чотирьох стінах своїх домівок, які часто ставали для них своєрідною в’язницею. Поза нею світ не існував і вони не існували для світу. Адже, коли в батьків народжувалося малятко з розумовою неповносправністю, ще в пологовому будинку рекомендували віддати його в сиротинець, а народити собі іншу, «нормальну» дитину. Коли в батьків таки ставало мужності прийняти дитину, то часто вони її ховали від друзів, рідних, сусідів. Адже нерідко вона ставала об’єктом глузувань та зверхнього ставлення оточуючих. У цьому суспільстві не було місця ані для Павла, ані для інших людей з розумовою неповносправністю. На той час у світі «Лярш» вже існував майже тридцять років.

Побачивши таку ситуацію в Україні, Зеня взялася «вишукувати» при церковних парафіях сім’ї, в яких були люди з особливими потребами, а також молодь, яка б хотіла дружити із ними. Так були створені осередки «Віри і світла», при яких і відкривалися перші майстерні. Тут друзі з асистентами виготовляли різні вироби з бісеру, іконки, листівки, свічки, а також молилися, святкували дні народження та іменини. І найголовніше –дружили.З кожним роком кількість людей у спільноті зростала. І 2008 року ці майстерні та координуючий їх центр були прийняті в міжнародну спільноту «Ляршу». А 2011 року був відкритий будиночок «Ляршу», де разом дружать і живуть друзі (так називають у «Лярші» людей з розумовою неповносправністю) та асистенти.

Назустріч мрії

«Я собі назбираю гроші, куплю акордеон і буду музикантом, буду грати», — усміхаючись каже Мирон, проводячи у повітрі пальцями так, наче він уже бачить той акордеон у своїх руках і наче чує його перші звуки. «А я вмію гарно танцювати вальс і хочу ще щось навчитися танцювати», — каже Василь. «А ти про що мрієш?» — питаю Оленку. «Я б хотіла бути кухарем і працювати в якомусь кафе». «А я...я хочу женитися», — впевнено каже Віталік, відразу звертаючись до мене із діловою пропозицією: «Зробіть мені вісілє». У кожного з наших друзів із «Ляршу» є свої мрії. І ці мрії дуже людські та звичайні, подібні до мрій кожного з нас: реалізувати свої таланти, займатися улюбленою справою, мати сім’ю, гарно проводити час із друзями. Це все те, що дозволяє людині відчувати власну гідність, почуватися щасливою. Й цьогорічне святкування п’ятирічного ювілею «Ляршу» в Україні є святкуванням однієї із мрій, що здійснилася. Адже саме в цій спільноті як друзі, так і асистенти, волонтери знайшли справжню дружбу. Кордони нерозуміння, неприйняття та самотності стерлися. І кожен відкрив для себе, якою прекрасною та багатою на різні дари є інша людина.

Запрошення до дружби

Спільнота «Ляршу» є свідомою того, що вона не може об’єднати у собі всіх людей з розумовою неповносправністю. Бо їх є дуже багато як в Україні, так і у світі. Але, як твердить її засновник Жан Ваньє, вона є знаком для всіх людей, своєрідним запрошенням до дружби без кордонів, до дружби з тими людьми, які є в дечому іншими від нас. Але саме у цьому іншому і криється їхня неповторність та дари: дар відкритості, прийняття, щирості, вірності, простоти. Тож якщо ви станете другом хоча б одній людині з особливими потребами, то вона наповнить цими дарами й ваше серце. Разом ви зможете хоч трішечки змінювати цей світ на краще та пробуджувати у ньому ранок надії і любові.

Довідка:

ГО "Спільнота "Ковчег", що працює з людьми з розумовою неповносправністю, заснована в 2004 році у Львові і є членом Міжнародної Федерації «Ляршу» (з 2008р.), яка об’єднує 140 спільнот в 37 країнах. Спільнота «Лярш—Ковчег» в Україні це: чотири творчі майстерні; Денна програма для осіб з глибокою розумовою неповносправністю та будинок підтриманого проживання. Напрямки діяльності: створення програм з працетерапії та реабілітації, створення умов для самовираження та самореалізації; сприяння інтеграції в суспільство; підтримка родин.

Уляна Кудла

журналіст, координатор будинку підтриманого проживання для осіб з особливими потребами ГО Спільнота «Ковчег»