Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ: «Найкращі молоді журналісти, які до нас зверталися, це були ті, що шукали не заробітку, а практики»

- Пане Тарасе, у лютому РІСУ святкуватиме досить поважну дату - десять років з часу створення. Розкажіть, будь ласка, яким був цей шлях.

- Десять років тому ніхто не знав про РІСУ. У лютому 2001-го року лише виникла редакція, у кінці квітня з'явився сайт англійською мовою. Потім була велика робота у прес-службі підготовки візиту Івана Павла II в Україну, а у кінці жовтня того ж року виникла українська версія сайту. Потім з'явились інші мовні версії, сайт став порталом, а тепер це мегапортал. За цей час було досягнуто багато. Ми починали тоді, коли релігійної інформації практично не було. Перші труднощі - це було отримання інформації. Ця трудність залишається фактично і до сьогодні, хоча зараз більша проблема — фільтрувати цю інформації.

Головним завданням РІСУ є гідно представити весь спектр релігійного життя в Україні. Ми, хоч і є проектом УКУ, точніше Інституту релігії і суспільства, але пишемо про все, що стосується релігійного життя в Україні, не дивлячись на конфесійну приналежність. Нам вдалося зайняти ту нішу, де ми відкриті для всіх. Ми не працюємо проти когось, пишемо про те, що відбувається, намагаємось завжди подати найважливіше. Крім новин, це великий спектр аналітичних, інтерактивних (інтерв'ю, веб-конференції) матеріалів, велика довідкова база. Щодня ми несемо інформацію українською, російською та англійською мовами. Таким чином маємо на меті інформувати світ про релігійне життя в Україні.

- Чи плануєте якісь заходи з нагоди ювілею?

- Плануємо багато заходів і хочеться, щоб усі вони були реалізовані. Основне буде відбуватися на сайті. Крім того, хочемо провести кілька круглих столів у Львові, Києві та інших містах, а також конференцію, де змогли б поговорити про проблеми релігійної журналістики. У планах — реалізувати школу релігійної журналістики РІСУ, видати релігієзнавчо-богословський довідник з термінологічним словником, який буде корисним для тих, хто займається релігійною журналістикою та, скажімо, державних службовців, які можуть працювати в цій сфері.

- Нещодавно РІСУ запустила новий проект - Богословський портал. Розкажіть про нього детальніше.

- Богословський портал став тим випадком, коли не ми пропонували, а власне до нас звернулись із пропозицією. Це були у першу чергу представники Православних Церков, також протестанти, які вважали, що РІСУ маючи статус і репутацію позаконфесійного видання, могла би стати базою, де можна зібрати богословів різних конфесій. Також у цій справі нас благословив владика Богдан Дзюрах.

Зараз це дуже актуальне питання, адже з'явилась акредитація богослов'я як наукової дисципліни, і загалом активізувалася ця сфера на державному рівні. З огляду на це потреба порталу була нагальною, і ми стали для цього технічною базою. Портал створений за іншою веб-адресою, ніж РІСУ (theology. in.ua). Очолює його Юрій Чорноморець, кандидат філософських наук, православний богослов, людина досить відома у цьому середовищі. Разом з тим проект є науковим і поліконфесійним, відкритим до співпраці з богословами різних Церков. Також до нього виявили інтерес люди, які займаються філософією чи релігієзнавством. Вони побачили, що це місце, де вони також можуть себе реалізувати. Головною метою порталу є представити розвиток богословської думки в Україні, зокрема, у світовому контексті.

- Пане Тарасе, як Ви оцінюєте сьогоднішній медіа-релігійний простір?

- Часто, коли спілкуюся з богословами в УКУ чи якимись науковцями, думаю, які в нас прекрасні люди. Але чому вони такі маловідомі в мас-медіа? Тут мені згадується прислів'я про господиню, яка вміла приготувати, та не вміла подати. І це справді є проблемою, бо що ми маємо що представити. Сьогодні церковні видання дуже часто жевріють і більше зникають, аніж з'являються нові. Але з іншого боку, бачимо чудові ініціативи, котрі не існують за кошти Церкви. Наприклад, Віктор Жуковський зробив прекрасний журнал, який православні сьогодні оцінили як найкращий глянцевий богословський журнал в Україні. Чи інший приклад — журнали «Ангелятко» і «Ангеляткова наука». Вони також були на початку церковним виданням, але сьогодні самостійно заробляють на себе, щоб виходити у якісному друці та великим тиражем.

Ми маємо гарний приклад, коли наш Блаженнійший Любомир записує диски із соціальними проповідями, і вони транслюються на телебаченні. Знімаються художні та документальні фільми.

Проте не можемо сьогодні ігнорувати Інтернет. Адже треба бути представленим у всіх медійних ділянках. Скажімо, є молодь, яка не дивиться телебачення, натомість «сидить» в Інтернеті і отримує інформацію, яку вона там знаходить. Тому мусимо бути представлені усюди.

УГКЦ сьогодні є фактично єдиною великою Церквою, яка не має свого офіційного друкованого органу; хоча останнім часом є інформація, що таке видання планується. Натомість православні мають декілька потужних видань, серед яких є єпархіальні та кілька центральних. У римо-католиків ситуація є схожою до УГКЦ, але вони також мають декілька проектів, ініційованих окремими людьми, таких, як, скажімо, «Credo». Це проект одного священика, який зумів організувати хороших людей і знайшов волонтерів. У нас є проект Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ «Дивенсвіт». Він є зовсім юний, але зробив дуже хороший старт і має всі шанси якісно існувати на волонтерській праці довгий час, а згодом може стати професійним. Щодо радіо, то новим проектом римо-католиків в Україні є «Радіо Марія». Вони його намагаються робити екуменічно, залучати представників різних конфесій. УГКЦ має радіо «Воскресіння», але воно працює в іншому форматі, його потрібно розрухати, бо є колектив і техніка, але треба нових ідей та зрушень.

- У своїй роботі РІСУ застосовує сучасні засоби комунікації, соціальні мережі. Наскільки вони е ефективними та популярними?

- Ми доволі давно почали проводити веб-конференції, коли запитання відомим людям ставлять читачі РІСУ. Загалом ми вже провели кілька десятків таких веб-конферецій. Вони можуть бути показником зацікавлення людей певними темами. Нещодавно темою веб-конференції була група Догнала, яка виникла в середовищі УГКЦ. Активність читачів була високою, тому що багатьох це хвилює. Були запитання, певна дискусія. Але, з іншого боку, наприклад, зараз у нас триває веб-конференція, присвячена проблемі релігійної свободи, і ми натомість бачимо достатню байдужість, хоча в релігійному просторі України сьогодні це, як на мене, найважливіша тема.

На РІСУ є блоги різних авторів, і це автономна частина порталу, тому що ми не втручаємося в цю сферу. Ми можемо запрошувати до блогів, але фактично навіть не редагуємо ці тексти. Автори наших блогів часто піднімали теми, які потім мали відображення в інших ЗМІ, церковних і не тільки. І це суттєвий фактор та доказ, що ми все-таки впливаємо на певні процеси.

Ми транслюємось також через Твіттер, Фейсбук. Це є ті соціальні мережі, де перебувають тисячі людей, і коли в мене в друзях у Фейсбуці є понад 2,5 тисячі людей, і вони можуть прочитати ті повідомлення, які я там залишаю, то ці люди, очевидно, почують інформацію. Це можуть бути ті особи, які ніколи не зайдуть на церковний сайт чи не почують проповіді в храмі, але за допомогою соціальної мережі вони про це дізнаються.

Загалом УГКЦ доволі повільно освоює сферу соціальних мереж. Фактично ми не маємо жодного відомого блогера з числа священиків чи єпископів, як це мають православні чи протестанти. А тому особливо в блогах про нас говорять або нейтрально, або погано. Лише у мережі Fасеbоок Церква має чим похвалитися, але це не заслуга керівництва, а скоріше реакція мирянства і частини духовенства.

- Які є шляхи співпраці з РІСУ для молодих зацікавлених журналістів? Чи є можливість стажування?

- Так, є така можливість. Вже кілька місяців на порталі висить повідомлення про проект РІСУ для волонтерів. Ми хочемо, власне, допомогти зробити щось для волонтерів. І вже є результат. Приходять журналісти з Львівського національного університету зі своїми ідеями. Ми їм даємо можливість зробити свій власний проект в рамках РІСУ. Є такі, що звертаються з інших міст. Маємо кореспондентів у регіонах України. Але постійно потребуємо таких людей у різних містах. Скажімо, в Одесі, Харкові, Донецьку, на Закарпатті, Волині тощо. На жаль, питання оплати праці, для нас складне через обмежене фінансове становище. І через це подекуди втрачаємо хороших авторів, які шукають, де є кращий заробіток.

Зараз ми намагаємося заробити на рекламі, але ті гроші не потрапляють у наші зарплати. Всі кошти йдуть на розвиток РІСУ. Спектр реклами у нас широкий: від Google та паломницьких центрів до реклами церковної атрибутики. Чим більше ми будемо мати реклами, тим більше ті, хто її ставить у нас, будуть мати уваги до себе. Скажімо, чи роблять в Україні дзвони? Я думаю, що так, але якщо була би реклама, то ми про це знали б напевно.

Вертаючись до питання про можливості для молодих, мушу сказати, що найкращі молоді журналісти, які до нас зверталися, це були ті, які не шукали заробітку, а які шукали практики. І таких ми шануємо, намагаємося заохотити. Бо ці люди, як на мене, мають кращі ціннісні професійні орієнтири: спочатку треба навчитися, а потім пропонувати свої послуги як фахівець. А сфера релігійної журналістики здобуває все більшу увагу в ЗМІ, тому фахівців скоро буде потрібно (якщо не вже). І тому здобуті знання та навички сьогодні можуть дуже пригодитися завтра.

- Свого часу Ви, пане Тарасе, були досить активним у християнському молодіжному русі. Яким Ви його бачите тепер?

- Багато що змінилося з того часу. У 90-ті ми не питалися, де взяти гроші на це, ми просто робили. Сьогодні прийшло молоде покоління, яке є більш прагматичним, вміє писати ґранти, заробляти на цьому. Разом з тим я бачу доволі багато молодих людей, які готові підтримати певні проекти без матеріальної винагороди. І серед цих людей є часто відомі особистості, головні редактори серйозних видань. Для молодіжного руху зараз дуже важливо не ставити питання, скільки нам за це заплатять, за що ми це робимо. Треба хотіти щось робити, а потім шукати можливості, як це реалізувати. Також важливо мати якісних духівників, бо сьогодні є дуже багато спокус, і молодь може потрапити на якийсь гачок. Все ж таки я бачу зрушення з боку Церкви і самих мирян, які творять нові соціальні, мистецькі, сакральні проекти, і це є дуже добре.

- Пане Тарасе, і на закінчення, якою Ви бачите РІСУ через десять років?

- У планах РІСУ виходити в аудіо, відео, друкований простір. Один із наших проектів на майбутнє — це є регіональний портал. Скажімо, на території Західної України ми маємо надзвичайно багато інформації, яка не потрапляє на РІСУ, бо вона задрібна, загублена в контексті загальної, але по-своєму цікава. Такий регіональний портал допоміг би детально висвітлювати ці новини.

Бачу як самостійний Релігійно-туристичний портал. У нас є стільки всього, що можна побачити і показати — ми хочемо допомогти у цьому.

Взагалі, у майбутньому бачу РІСУ як мережу кількох сайтів, медіа-групу. Через десять років ми маємо бути більш відкритими до світу. Хотілося б, щоб РІСУ перестало існувати на кошти ґрантів із Заходу, щоб в Україні знайшлися меценати, які були б готові підтримати нас. Хочу, щоб РІСУ й надалі у роботі керувалось своїм гаслом, тобто завжди тримало руку на пульсі релігійного життя, було об'єктивним і неупередженим.

Мар'яна МАКСИМ'ЯК

"Жива вода", №2 (192) лютий 2011