Тарас Бойко: російські протестанти в США також стали жертвами кремлівської інформаційної війни проти України

Не лишилось сумнівів, що українські події на Майдані змінили не тільки нашу країну, а й ставлення міжнародної спільноти. Трагедія та прорив українців торкнулися фактично всіх континентів, у тому числі й Америки. Про сприйняття американцями пройдешньої революції і про ставлення місцевих т.зв. слов’янських церков до Майдану розповів директор християнського видавництва «Книгоноша» та організатор Київського Міжнародного фестивалю християнської книги Тарас БОЙКО, який нещодавно повернувся з США.

— Як в Америці сприймають українські події? Чи відрізняється сприйняття американців від наших емігрантів?

— Мабуть, за останні півроку американці отримали про Україну в сотні разів більше інформації, ніж за 23 роки нашої незалежності. Вони навіть почали відрізняти Україну від Росії. Це те, що зараз сильно відрізняє статус України в інформаційному полі Америки. У Бостоні, при пересадці на інший рейс, служба безпеки виявила в сумці бруківку з Майдану, такий собі сувенір. Коли я пояснив, що це з Києва і запитав, чи чули вони про події в Україні, офіцер ствердно закивав головою і побажав нашій країні миру. Було приємно почути подібне від незнайомого американця, зазвичай вони мало цікавляться справами за межами Америки. Чого не скажеш про моїх друзів-американців. Вони слідкують за новинами з України з першого дня Майдану.

Загалом американські ЗМІ, що канал Fox, що CBS, давали досить об'єктивну картину подій. Що стосується наших емігрантів, то тут існує один критерій - хто які канали дивиться. Росіяни дивляться російські програми, які формують відповідне сприйняття. І це призводить до нездатності адекватно аналізувати ситуацію і породжує масу проблем у взаєминах з українцями. Це часто-густо відбувалося у слов'янських церквах - справа доходила навіть до серйозних конфліктів.

— А розкажіть про такі випадки.

— Я особисто не був свідком з'ясування стосунків, але мені багато розповідали про них. У Сакраменто є величезна громада євангельських віруючих, які емігрували ще з СРСР, десятки церков. У них є і українці, і росіяни, і білоруси, і молдавани - завжди всі знаходили спільну мову і жили в мирі. З початком цієї інформаційної війни в деяких церквах траплялось, що на парковках після богослужіння між росіянами і українцями ледь до рукоприкладства справа не доходила.

25 березня ми з моїм колегою були в Сакраменто. Так вийшло, що ми опинилися першими живими свідками українських подій. Антон Марков з Краматорська, я з Києва, був на Майдані з першого дня. Брат, у якого ми зупинилися, відразу подзвонив ведучим кількох передач на місцевому радіо, нас просто затягали програмами. Було чотири інтерв'ю для місцевих слов'янських і американських газет.

Треба відзначити, що американців дуже турбує цей конфлікт. Слов'янське ком'юніті в Америці дуже велике і збройне протистояння між Україною і Росією створює високу ймовірність виникнення конфліктів на міжнаціональному ґрунті і всередині США. Шериф міста Сакраменто, а це столиця Каліфорнії, спеціально збирав глав помісних слов'янських церков з тим, щоб не допустити розвитку конфліктів.

Крім інтерв'ю, в кількох церквах після богослужіння мене просили розповісти про Майдан. Я говорив про роль християн, про те, що там робили представники мабуть всіх церков Києва і безлічі з усієї України. Багатьма емігрантами Майдан сприймається як бунт проти «законної» влади, відповідно - це бунт проти Бога. Але дискусії на цю тему з емігрантами з СРСР закінчувалися як правило питанням: «А війну за незалежність Америки 1775-1783 рр.. теж можна вважати бунтом? Втікши від радянської влади, «яку поставив Бог», ви живете в країні, для якої ні ви, ні ваші пращури палець об палець не вдарили для створення її благополуччя, але при цьому цілком спокійно користуєтеся результатами того самого «бунту». Тепер, коли ваші співвітчизники повстали проти насильства, тотальної корупції та хочуть жити в нормальній правовій державі, ви називаєте це бунтом, а значить - гріхом ?» І після таких питань у більшості випадків дискусія припинялась.

— А коли Ви розповідали про Майдан, чи помінялось у них сприйняття, дізналися вони щось нове для себе?

— Українці, в більшості своїй, не відносяться до росіян з агресією, ми не бачимо в них ворогів, розуміючи, що сформована в російському суспільстві оцінка подій в Україні - це результат пропагандистської війни, яку нашу країна, на жаль, програла. Українці розуміють, що Росія - це не Путін. Говорячи про джерело конфлікту, ми маємо на увазі єдине місце — Москва, Кремль. Це була моя головна думка, яку я хотів донести до наших російських братів. Багато запитували про те, як ставилися до подій українські служителі.

Люди абсолютно не орієнтуються в хронології, не розуміють що відбувалося, коли, чому. У сприйнятті подій на Майдані у багатьох зафіксувались сюжети з «коктейлями Молотова», палаючими силовиками, стріляниною і чорним димом від покришок. А те, що до цього було два місяці багатотисячних мирних зібрань, про це мало хто навіть знав. Не кажучи вже про «диктаторські закони», прийняття яких стало детонатором вибуху на Грушевського.

Говорив також про те, що для українських християн необхідність присутності на Майдані була очевидною. Тому що церква не повинна бути ізольована від суспільства, її місце там, де люди. Тим більше, що Майдан зібрався, щоб домогтися правди, і кому, як не християнам, слід свідчити про правду та Істину. Розповідав про священиків, які стояли між військами і радикалами, про 100 тисяч Євангелій від Івана, які протягом місяця були поширені серед мітингувальників, про молитовні намети, про те, що кожну годину протягом трьох місяців зі сцени звучала молитва «Отче наш» і тривали служіння. Для віруючих з духовної точки зору такі факти були серйозними аргументами в плані оцінки того, що відбувалося. Сподіваюся, що мені вдалося комусь допомогти розібратися в хитросплетіннях українських реалій.

Однак доводилося стикатися з тим, що в деяких слов'янських церквах було прийнято за правило взагалі не говорити про Україну. Якось ми зупинялися в одній сім'ї, де нас попросили не піднімати цю тему в принципі.

— Навіть вдома?

— Навіть вдома. Вони були до межі просякнуті пропагандою. Начебто і розуміли, що не все так однозначно, як говорять російські ЗМІ, але особливо обтяжувати себе альтернативною інформацією не бажали. Їхня позиція зводилася до того, що всі як російські, так і українські ЗМІ брешуть і правди все одно не пізнати. Така точка зору.

Також досить популярна в Америці «теорія змови» та інші конспірологічні ідеї. Але що дійсно мене вразило, так це розуміння того, що багато росіян-емігрантів являють собою по суті «п'яту колону» в Штатах. Це люди, які переїхали в чужу країну, користуються всіма її благами і при цьому щиро її зневажають.

— Тоді чому вони там залишаються?

— Я також ставив це питання. Відповідь практично у всіх однакова: «А що, у нас там вже нічого немає, ми поїхали за часів СРСР, нам нікуди повертатися». При цьому Америка - це зло, це масони, їм потрібна війна, вони організували Майдани. З яких джерел черпається подібна інформація неважко здогадатися - ефект російського ТБ. Мені здається, що ФБР буде цікавитися російською діаспорою в контексті її зв'язку з тероризмом. Я бачу оцінки людей, це готовий матеріал для ведення підривної діяльності всередині країни - у них є громадянство, вони знають мову, але їхні серця в руці Путіна.

— Яка зараз ситуація в американських церквах – чи розділені вони за етнічним принципом? Як реагували на українські події, як сприймали вихід священиків на передову?

— У більшості своїй слов'янські євангельські церкви в Штатах діляться за національною ознакою. Це пов'язано з мовою проповіді і перекладом Біблії. Ці церкви діляться не тільки з якихось теологічних і доктринальних розбіжностей, а й за субкультурними, формальними ознаками. Якщо ця церква українська, то, як мінімум, вони молилися за мир. За те, щоб не лилася кров.

У російських церквах люди намагаються не говорити про це під час богослужіння. В одній із таких церков я чув, як осторонь стояли люди і дуже негативно відгукувалися про українські події. «Бандерівці», «правий сектор» - риторика російських ЗМІ. Під час богослужіння всі робили вигляд, ніби нічого не відбувається. Ми краще не будемо про це говорити, щоб не вносити смути.

Через два місяці ми повернулися в Сакраменто - в травні вже стихло, все стало багатьом зрозуміло, температура спала. Хто за червоних - той за червоних, хто за білих - той за білих. З'ясування відносин практично закінчилося.

— У церквах також продовжують молитися за мир?

— Так, у церквах моляться постійно. Допомагають фінансово, одягом. Розповідали, що коробками на Майдан речі відправляли. Проте багато хто спантеличений.

— У чому це проявляється?

— Як би це пояснити? Америка, за влучним визначенням мого старого друга, який прожив у Штатах близько 20 років, це країна, в яку людина приїжджає для того, щоб перетворитися в коня. 70% вільного від сну часу жителі США присвячують роботі. І незалежно від спеціальності або кваліфікації ти будеш заробляти достатньо, щоб жити так, як в Україні живе далеко не кожен підприємець, не кажучи вже про бюджетників або робітників. Життя проходить в досить стабільному ритмі. І коли ти дивишся на Україну з точки зору американської стабільності і комфорту, твоя оцінка перспективи змінюється. Адже в Україні нічого подібного не було, а з початком Майдану ситуація і зовсім перейшла в критичну стадію. Але ми, громадяни України, приймаємо це як даність і беремо участь в творенні майбутнього нашої країни, нехай навіть ціною таких жертв. І перебуваючи на Майдані, в епіцентрі подій, наше сприйняття України формувалося від приватного до загального, як би знизу вгору. Люди почали розуміти роль особистості в історії великої країни, моєї особистої ролі.

Але коли ти віддалено намагаєшся розібратися в тому, що відбувається, не володіючи інформацією з «першоджерела», не беручи в цьому особистої участі, аналіз відбувається за принципом від загального до приватного. Тобто тобі здається, що ти об'єктивний, адже отримуєш новини та аналітику з різних джерел, але як все це застосувати до себе, яка твоя роль у цих процесах, для більшості українських емігрантів, як мені здалося, зовсім не визначено.

Їм здається, що за всім стоїть велика політика, впливати на яку ти не в змозі, окрема особистість нічого не значить, все вирішується кимось, на кого ми впливати не в змозі. І, безумовно, це породжує невпевненість і страх. Але навіть, якщо це і так, ми все одно не повинні забувати, що все в руках Божих. І навіть, якщо Його плани для когось можуть бути очевидними, Біблія багаторазово показує нам, що Бог не раз змінював Свої плани відносно людей. Чому? Напевне тому, що людина, наділена Творцем вільною волею, в якийсь момент помінявся, прозрів, його шлях змінився.

Саме це і відбувається зараз в Україні. Люди почали розуміти важливість участі конкретної особистості в житті суспільства. Американці давно це зрозуміли і навіть встигли забути. Що таке громадянське суспільство для американців? Вони живуть в ньому, але не розуміють суті. Для емігрантів це нормальна країна після Союзу, а за якими принципами вона формувалася — це ніхто не аналізує. Вони будуть молитися, підтримувати фінансами, але я б назвав це обивательським патріотизмом.

— І не було жодної людини, яка б приїхала в Україну, щоб подивитися на все особисто?

— Саме під час евромайданівських подій я не зустрічав нікого з «наших» американців, хто спеціально приїхав би до Києва, але про деякі відвідуваннях дізнавався з Facebook. А буквально два дні тому я познайомився з одним братом з Флориди, який ще в жовтні минулого року прилетів у справах до Києва, і після початку Майдану здав квиток і залишився тут. Зараз несе служіння місіонера. Це зайвий раз ілюструє, наскільки важливе джерело отримання інформації.

— Розкажіть про сувеніри, які ви везли з Києва. Що саме?

— Це були магніти, прапорці, стрічки, куплені на Майдані, але найцінніше - це чорна від горілих шин бруківка. Кілька бруківок я привіз друзям-киянам. Подарунки приймали з радістю і це компенсувало зайву важкість мого багажу.

— Як у Штатах оцінюють перспективи розвитку подій? Чого чекають далі?

— Наших співвітчизників в Америці майбутнє України якщо і турбує, то в набагато меншій ступені, ніж нас, що живуть тут. Раз вони виїхали і не повертаються, значить їхнє коріння вже там, своє майбутнє і майбутнє своїх дітей вони пов'язують з Америкою. Чи готовий хтось залишити, як мій новий знайомий, життя за океаном і повернутися в Україну, щоб «душу й тіло» покласти за нашу свободу, час покаже. Але я знаю, що багато розчаровані результатами правління Ющенка і вважають, що очистити це «хохляцьке болото» неможливо без Божого втручання. Але мені здається, з цим ніхто сперечатися і не буде.

Розмовляла Тетяна Мухоморова