Таємниці Бахчисарайського фонтану
Райське джерело
Передусім варто зауважити, що «Фонтан сліз» належить до типу сельсебіль. Власне, так і було б значно доречніше його називати. Цей тип пристінних фонтанів здавна відомий на мусульманському Сході. Саме слово «сельсебіль» взяте з Корану. Згідно з мусульманськими уявленнями, душі праведників у Раю питимуть воду з джерела, яке називається «Сельсебіль».
Отож іще в добу розквіту Ісламу фонтани такої конструкції міцно закріплюються від Сицилії до Афганістану. Відомо, що найперші «сельсебілі» зводять ще в 9-11 століттях: і в Афганістані, в резиденції султанів династії Газневідів Лашкарі-Базарі, і в зниклій столиці Хаммадідів Кала-Бені-Хаммаді, що в Алжирі, а також – у попереднику сучасного Каїра - аббасидському Фустаті. Згодом же ці водограї прикрашають палаци халіфів та вельмож у Багдаді, Дамаску, Алеппо, Газні та Діярбакирі, і навіть – славнозвісну Альгамбру. Відтак – цілком закономірно – сельсебілі стають частиною палацової архітектури і в Османській імперії. Там їх розквіт припадає на 17-18 сторіччя. Отож і Бахчисарайський сельсебіль, про який іде мова, було споруджено 1764 року. За тих часів у Криму не раз уподібнювалися Стамбулу, а в ханському палаці – легендарному султанському Топкапи.
А втім, упродовж багатьох століть сельсебілі «облюбували» собі не лише палаци близькосхідних вельмож. Ці фонтани стали окрасою й священних релігійних місць, зокрема, «дюрбе», або ж гробниць «азізів», як називають в ісламі святих. Зводили сельсебілі й на кладовиськах.
Вода та філософія
Останній факт доволі символічний. Адже дослідники сельсебілів майже всі, як один, наголошують, що в середньовіччі вони мали й певний іконографічний сенс. Нерідко оздоблені строфами з віршів, витесані з білого мармуру ці фонтани з їхнім загадковим, тужливим дзюркотінням води змушували замислюватися про вічні матерії. Тому геть не дивно, якщо їх витесували не лише в палацах, але й на кладовиськах. Вода, витікаючи з «муккарнасу» (гроту), неквапом струменіла додолу, зникала в невеликій виїмці, або ж наповнювала крихітний басейн, і тим самим ніби нагадувала про вічність всесвіту, невідворотність долі, круговорот життя та смерті, а отже, і про те, що чекало кожного праведника – про райський «сельсебіль». Зрештою, недаремно вода, чи то як філософська квінтесенція, чи у вигляді річки, або моря – й один із незмінних елементів близькосхідної, зокрема, суфійської поезії. У філософських віршах східних авторів вона спонукає до пізнання, стає приводом для роздумів.
«Лише люди серця розуміють мову землі, глини та води», - стверджує один із суфійських афоризмів.
Тим часом відомий ісламський містик Азіз ан-дін Насафі (пом. 7001300) у своєму трактаті «Зубдат аль-халк» писав: «Хай би якою була людина, а втім усередині неї існує криниця з водою, хоча й вона не явна. Потрібно очищати криницю й робити воду явною. Зроби так, щоб у твоїй криниці була вода, і хоч скільки б ти її брав та віддав решті, її не ставало менше, а навпаки – більше, і щоб вона була не зловонна, а навпаки – хай би яка застояна, робилася дедалі чистішою й лікувала важкі недуги».
Легенди «Фонтану сліз»
Отже, якщо придивитися до Бахчисарайського «Фонтану сліз», то неодмінно зауважиш, що й він ніби створений, аби наштовхувати на роздуми про вічне. Той, хто бував у ханському палаці, неодмінно згадає ту тужливу, прохолодну атмосферу, яка панує в цьому місці. Воно й не дивно. Згідно з переказами, «Фонтан сліз» раніше слугував оздобою не внутрішнього двору палацу, а – гробниці улюбленої дружини хана Крима Герая Діляри Бікеч. Таким чином, сельсебіль був зведений при ній 1764 року й лише згодом перенесений у палац до приїзду Катерини 2-ої. Історія замовчує про те, ким була Діляра Бікеч. Повість, надрукована в 19 сторіччі, стверджує, що це – грекиня Дінора Хіоніс, і вона потрапила в ханський гарем через віроломство якогось турка. Утім, загадковість цієї постаті оповила її багатьма легендами. А в найвідомішій із них ідеться, що за іменем Діляри криється сама польська графиня Марія Потоцька. Насправді ж, про цю улюблену дружину хана Крим Герая нам і досі анічого достеменно невідомо.
Автори
Дещо більше, але також небагато, нам відомо про сам фонтан, зведений біля гробниці дружини хана. Дивно, та якщо не знати історії про Діляру Бікеч, то сторонній відвідувач ханського палацу нізащо не здогадається, кому цей водограй завдячує своїм існуванням. Аніщо в самому водограї не натякає на його «володарку». Ба! Але й автор сельсебілю також достеменно невідомий. Згідно з припущеннями істориків, його спорудив іранський майстер Омер. Він-таки й увіковічнив ім’я Діляри у своїх розписах у ханській Зеленій мечеті. Між тим, мистецтвознавці приписують авторство фонтана Омерові лише по його художньому «почерку». А також підкріплюють свої здогади тим, що акурат у той час цей іранський митець працював у ханському палаці.
Однак, якщо Омера можемо вважати «фізичним» батьком сельсебілю, то має той іще одного – «духовного». Адже цю мармурову споруду прикрашають два надписи. Перший, нижній – цитата 18 вірша з 76-ої сури Корану: «[У раї праведні питимуть воду] з джерела, що зветься Сельсебіль». Другий же, верхній – вірш поета Шейхія. Й, на жаль, про останнього нам майже так само анічого невідомо.
Попри це, у свій написаний середньовічною кримськотатарською мовою вірш поет Шейхій заклав прихований зміст, нині маловідомий широкому загалові.
Абджад
Сакральність арабської абетки – особлива тема для роздумів. Утім, коли кримські татари ще користувалися арабською графікою, а не латиницею й тим паче – не кирилицею, цей прихований зміст вірша Шейхія, викарбуваного на «Фонтані сліз», був відомий майже кожній освіченій людині на півострові. Дослідник цих бейтів («строф») Наріман Абдульваал, услід за рядом російських сходознавців 19 сторіччя, у своїй статті «Поетична загадка «Фонтану сліз», звертає увагу на те, що в ісламській культурі здавна вживалася, окрім звичайної абетки, ще одна. Власне, прихована. Згідно з нею, кожній літері алфавіту відповідала певна цифра. Така абетка звалася «абджад», згідно з її першими чотирма літерами: «Алеф», «Ба», «Джім» та «Даль». Порядок літер у ній відповідав фінікійському алфавітові, від якого й пішло арабське письмо. Водночас, ці ж таки букви використовувалися й для позначення цифр, достоту як і колись – у церковнослов’янському письмі. Таким чином, літери «абджаду» ділилися на три групи: перша позначала цифри від 1 до 10, друга – від 10 до 100, третя – від 100 до 1000. Згодом же в ісламський світ проникли індійські цифри, нині відомі як «арабські», а сама абетка Корану набула тієї форми, що й нині. Тим часом «абджад» став сакральною системою чисел. Зрозуміло, що за ним кожне слово, навіть кожен вислів і цілий текст, написаний арабською графікою, матиме свою цифру. Наприклад, число Басмалли ( формули bism illāh ir-raḥmān ir-raḥīm – «Во імя Аллага милостивого та милосердного») становить 786, самого слова Аллаг – 66 (1+30+30+5).
Зауважимо, що «абджад» широко використовується в суфійській нумерології. Окрім того, ця чисельно-абеткова система тісно перегукується з гебрейською нумеральною системою «Гематрією». Тією ж послуговується Кабала.
Хронограма Шейхія
Що ж тоді заклав у своє коротке повідомлення поет Шейхій? Річ у тім, що «абджад» передусім увійшов у віршовану культуру мусульманських народів. Ісламські поети послуговувалися цією системою, закладаючи у свої строфи хронограми з різного приводу: смерті, чи то народження, події державної ваги, чи то особистої. Зазвичай така хронограма мала місце в останньому рядку вірша. Отак і Шейхій заклав у ньому певне число. Подаємо вірш цілком в українському буквальному перекладі:
«Обличчя Бахчисараю знову усміхнулася – хвала Всевишньому!:
Милість великого Криму Ґерая славно улаштувала.
Невсипними стараннями він напоїв водою околиці,
І якщо буде на те воля Божа, зробить ще багато добрих справ.
Він тонкістю розуму знайшов воду й улаштував прекрасний фонтан.
Якщо хто хоче [перевірити], нехай прийде [й подивиться]:
Ми самі бачили Дамаск і Багдад [і не зустріли там нічого схожого]!
Подібно тому що прагне, Шейхій читає (п'є) хронограму з вуст цього фонтана:
Прийди, напийся води найчистішої з джерела цілющого!»
[Наріман Абдульваал «Поетична загадка «фонтану сліз» Qasevet №32, Сімферополь, 2007 ].
Отже, якщо сумувати всі числа, сховані за арабськими літерами останньої строки цього вірша «Гель, ич ма аб-ы сафы чешме-и айны шифадады!» («Прийди, напийся води найчистішої з джерела цілющого!»), то «абджад» дасть нам непомильну цифру – 1177. Згідно з мусульманським календарем, вона вказуватиме на рік спорудження усипальниці Діляри Бікеч, а, отже, – і самого сельсебілю. Усе так просто, здавалося б, на перший погляд. Та чи лише це прагнув донести Шейхій? Навряд чи.
Сельсебіль у формі «Дерева життя»
Якщо до світлини Бахчисарайського сельсебілю прикласти зображення сфирота, кабалістичного «дерева життя», то ми одразу натрапимо дивні збіги. Власне, і цей матеріал написаний за порадою київського історика В’ячеслава Нестерова, що зауважив такі паралелі. Бахчисарайський сельсебіль, схожий, проте не ідентичний якому існує ще тільки в Стамбулі, за своєю формою достоту перегукуватиметься з кабалістичним «деревом життя». Те складається з десяти сфирот – еманацій, імен, або ж каналів прояву Бога.
Тепер неважко й розгадати хронограму вірша над цією конструкцією. Адже 18 сторіччя можна назвати одним із піків розквіту суфізму в Криму. Як відомо, той був особливо поширений на нашому півострові. Саме тоді тут існувало десятки текке (обителей дервішів) різноманітних напрямків: від орденів Хальветіє та Накшбенді – до Бекташі.
Згідно з тією-таки суфійською герменевтикою, 11 – це число одного з імен Всевишнього. 77 – це ідеальне число семикратного повторення цього імені. Мало того. Згідно з кабалістичним ученням, 11 – це й потаємна одинадцята сфіра Даат, що не входить у стандартну нумерацію та символізує «ключі знання». Усе це наштовхує на думку, що, імовірно, суфій, Шейхій своїм віршем увінчував кабалістичне «дерево життя».
Символи сельсебілю
Доповнюють таке тлумачення й символи, витесані на сельсебілі. Вони ніби слугують вічними свідченнями суфійських перетинів з кабалістичною філософією. Певна річ, справжня сутність символів суфізму назавжди залишиться невідомою для невтаємничених у це вчення.
Однак, деякі з фігур сельсебілю занадто очевидні, щоб їх не зауважити. Скажімо, вода «життя» витікає з гроту, що міститься в квітці з п’ятьма пелюстками. Відповідно до символіки «дерева життя», така квітка є аналогом 1 сфіри «Кетер» – «Крони», або ж «Вінця». І символізує вона в Кабалі – також витік творення світу й людини з Бога, стан первісної неподільності й цілісності статей. Достоту як і в суфізмі квітка – символ начала, вінець Бога, що несе в собі сім’я творіння людини. Символічно, до речі, що працівники Бахчисарайського музею щодня прикрашають сельсебіль двома трояндами – ознаками вічної, ідеальної відданості Аллаху в суфізмі. Зрештою, і п’ять пелюсток квітки – той-таки натяк на людське буття, символ, притаманний багатьом культурам, не лише суфізму. Тим часом сама система сфирот «дерево життя» – це в кабалістиці й уособлення Адама, створеного Богом.
Окрім того, якщо уважно придивитися до того, якими «шляхами» переливається вода в сельсебілі, то знову-таки у вічі кидаються аналогії з пов’язаністю сфирот на давніх зображеннях «дерева життя». І вже зовсім годі й згадувати, що присутній на сельсебілі давній суфійський символ «чаші», як наповнення Богом, один в один перегукується зі «сфиротами», як 10-ма еманаціями та іменами Бога.
Підсумовує ж символіку сельсибілю й геть особливе зображення «равлика», як досі трактують його краєзнавці. Цей «равлик» у підніжжі фонтана має чітку форму спіралі, однак із її центру в різні сторони розкручуються не одна, а дві лінії. Власне, в ісламському мистецтві роздвоєння форм здавна мало місце й передусім широко присутнє в орнаментальній системі іслімі, відомій у Європі як арабеска. Тим часом мотив спіралі символізував ідею пізнання Бога, модель доцентрового шляху до Аллаха. Недаремно й танки суфіїв включають у себе елемент спіралі як «згортання» в себе та «розгортання» на шляху пізнання, осягнення всесвіту й Бога. Дуалістичність же спіралі Бахчисарайського фонтану перегукується не лише з деревом сфирот, але й багатьма світовими релігіями та філософським вченнями.
Сліди хуруфіїв та бекташі?
Наразі ж символіка та конструкція Бахчисарайського сельсебілю потребує значно глибшого аналізу, ніж досі. Більш детального аналізу потребує і сам контекст створення цієї пам’ятки мусульманської архітектури.
Якщо її символіка й, справді, перегукується з кабалістичним ученням, то корені таких перетинів можна шукати аж із кількох джерел. Тут може бути присутнім і караїмський вплив. Між тим, основні перетини суфізму з Кабалою в історії мусульманства ведуть до течії хуруфіїв.
Заснована Фазлаллахом з Астарабаду течія хуруфіїв ставила ступені буття в залежність від ступенів слова. Людину хуруфії розглядали як втілення Аллаха, а літери арабської абетки мали за священні й такі, що містили в собі таємницю всесвіту. Таким чином людина, пізнавши суть літер, могла оволодіти божественною мудрістю. Самого Фазлаллаха, що поширював своє вчення в Азербайджані, стратили при Тимурі. Через два століття після його смерті й сама секта перестала існувати. Дослідники ж ісламу зазначають, що світоглядні та ідейні перетини вчення хуруфіїв із кабалістами – більш, ніж очевидні.
Та попри зникнення хуруфіїв, їхнє вчення в ісламському світі успадкував суфійський орден Бекташі, що в Османській імперії слугував покровом яничарів. Коли ж у 1826 році яничари були ліквідовані за наказом султана Магмуда 2-го, удару зазнав і сам орден. Надалі він розпадається на три гілки, одна з яких офіційно існувала в Албанії ще в ХХ сторіччі.
Отож на час створення Бахчисарайського сельсебілю орден Бекташі, спадкоємець учення Фазлаллаха, самого Бекташі та поета Несімі, наближався до важких митей свого існування. Про існування Бекташі на теренах Криму збереглося небагато інформації, однак достеменно відомо, що він діяв і тут. Адже Крим, направду, став унікальним притулком суфізму в ісламському світі впродовж багатьох сторіч. Зрештою, зважаючи на тісні зв’язки кримських суфіїв із кавказькими, можна припустити, що вчення хуруфіїв проникло на півострів і з Азербайджану через інші братства.
У кожному разі символіка та конструкція Бахчисарайського сельсебілю яскраво засвідчують, що його автори намагалися закласти у своє творіння щось значно дужче, ніж самі мотиви смерті та скорботи. Достатньо хоча б раз почути дзюрчання фонтану в ханському палаці, аби в цьому переконатися.
