Таємниці княжого храму. Екскурсія церквою Миколая у Львові
Розташований на території давньоруського Львова, неподалік підніжжя Княжої гори, храм святого Миколая Чудотворця вважається одним із найдавніших храмів міста. Про історичне значення храму, реставраційні роботи та найцінніші скарби розповідає кандидат історичних наук, директор Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка Василь Кметь.
Яким був храм у давні часи?
«Храм будували за хрестово-купольним зразком із імітацією тринавної структури. Вівтарна частина, приділ (прибудова в православному храмі) святого Миколая залишили і зараз. Ще один приділ було реконструйовано в 1776 році, коли з фундації єпископа Петра Білянського була збудована захристія. Тоді й була порушена симетрія розміщення бічних апсид. У первісній версії, центральна частина опиралася на потужну аркову структуру, це були високі колони які розділяють простір храму. Хори які ми бачимо зараз, це вже результат перебудови 90-х років, коли їх розширювали», - пояснює Василь Кметь.
XVII століття видалось епохою потужних літургійних реформ. Чого вартує лише требник Петра Могили — богослужбова книга, видана у 1646 році друкарнею Києво-Печерської лаври. Він був щедро ілюстрований різноманітними гравюрами, заставками, та ініціальними літерами.
«У 60-х роках XVII століття требник у новій редакції митрополита Петра Могили був перевиданий і у Львові, це видання й досі зберігається у нашому храмі. На одній із його гравюр зображена похоронна процесія до княжої церкви святого Миколая і це найдавніший графічний портрет міста Львова, який створив український митець Іван Глинський у 1667 році. Видніється тодішній готичний фасад Латинського кафедрального собору, ратушева вежа, яка впала в 1826 році, Успенська вежа, ще триярусна. Також помітна Замкова гора, Будельниця і те, як над церквою святого Миколая сходить сонце. В період ранішнього богослужіння сонце завжди видніється з цієї сторони, охочі можуть прийти і перевірити», - додає історик.
Дискусії, щодо того, чи не стояв на його місці давніший дерев'яний храм, досі є предметом наукових суперечок. Але на цьому зображенні можна роздивитись саме кам’яний фасад храму святого Миколая, а також тодішній його притвор - окрему вежу з куполом.
Що пережив храм за численні століття?
«За свою довгу історію храм застав численні пошесті, навали завойовників і пожежі. Одна з найбільших пожеж сталася у 1623 році, після якої храм тривалий час залишався пошкодженим. Є свідчення про збори коштів на його відбудову. І в 1673 році делегація церкви святого Миколая навіть ходила до Московії, і принесла звідти «40 куниць і 7 рублів на відбудову церкви». Остаточна дата відбудови церкви помічена на одній із арок, яка гласить: « На славу святої Трійці і святого Миколая церква відновлена 1701 року», - розповідає Василь Кметь.
Переважно, головним джерелом історії церкви є їх описи у протоколах візитацій 1743 і 1762 року. У них описувалися усі церкви, крім церкви святого Миколая. Загадка, чому опис саме цього храму був не внесений до протоколів, хоч і були віднайдені чернетки опису його візитації, досі залишається нерозгаданою.
«Моя теорія полягає в тому, що станом на середину XVIII ст. храм, незважаючи на свій престижний статус, перебував у поганому стані. Під час чергової реставрації церкви у 1924 році, дослідник Микола Голубець віднайшов фрагменти записів настоятеля Григорія Дунікевича, де було написано про дах, що протікав, поганий стан підлоги, затікання вівтаря в період злив. Він описував епізоди, коли громада була змушена здавати під заставу церковну утвар (приналежності православного храму), для того щоб церква вижила. І священик ініціює відновлення церковного простору, але не сам, а з колегою – Петром Білянським, майбутнім львівським єпископом, який до кінця XIX століття став фундатором багатьох змін і реформ. В церкві з'являється ще 6 вівтарів, за латинським зразком, крім центрального, нові хоругви, ікони. А в 1771 році він замовляє іконостас відомому скульптору Іванові Щуровському», - розповідає пан Василь.
Бути похованим біля церкви святого Миколая було дуже престижно.
У збережених документах храму збереглась записка секретаря Івана Горбачевського 1769 року, за якою виходить, що питання щодо поховання вирішувалося на рівні офіціала, секретаря-єпископа.
Під час реставраційних робіт у 2017 році археологи «Рятівної археологічної служби» виявили частину давнього цвинтаря, де було близько 20 поховань 17-18 століття. Ці останки перепоховані в єдиній урні на території храму.
Унікальні розписи храму
«Первісні розписи храму не збереглися. А ось чи первісний сюжет зі збережених не належав Петру Холодному, досі викликає безліч дискусій. Нам відомо, що в той час потрібно було отримати дуже багато дозволів, щоб зробити розписи храму і навіть збереглись листи Юрія Ванчицького настоятеля храму і секретаря єпархії, до Московського патріарха, який просив такий дозвіл», - додає історик.
До слова, фрески головного фасаду виконав у 20-х роках минулого століття український митець Петро Холодний-Старший.
Між вівтарем церкви та мистецька фундація у Парижі
Після завершення І світової війни до Львова прибув Василь Дядинюк, колишній боєць УНР. Він ніколи не займався мистецтвом, але знайомство з Олексою Новаківським стало вирішальним і подарувало нам ще одного видатного українського митця, який активно впроваджував нові технології, вивчав нові західні традиції і відновлював давні українські пам'ятки.
«У 1927 році він отримав стипендію ім. митрополита А. Шептицького і поїхав навчатись до Парижа і стажуватись в тамтешній академії мистецтв. Однією з “екзаменаційних” робіт стало виготовлення кивоту для головного престолу церкви святого Миколая у Львові, який у 1932 році був створений. Декілька ескізів своїх робіт Василь Дядинюк надіслав митрополитові Андрею Шептицькому для ухвалення. Він розробив сюжети зображення на бічних пластинах, а саме зображення Ісуса Агнця Божого і Христа – Виноградної Лози та інших», - зазначає Василь Кметь.
Первісна версія збереглась лише на архівних фотографіях, що їх зберігають у храмі. З невідомих причин після війни кивот переробили, він став іншим і більшим. На щастя, пластини з оригінальними зображеннями авторства Василя Дядинюка збереглися.
Ірина Колодка
