Таємниці старовинної каплиці. Середньовічна скульптура Христа Скорботного
У давнину на горі був погост Василівського монастиря, час заснування якого відносять до 1227 року, коли Луцьк перейшов під владу Романовичів. Вперше монастир святого Василія згадується в грамоті князя Свидригайла за 1449 рік, де зазначено, що фундатором тієї обителі був луцький князь Василько Романович, брат короля Данила Галицького.
Монахи ордену бернардинів появилися в Луцьку після Люблінської унії 1569 року. Вони зайняли територію Василівського монастиря і спорудили тут дерев’яний храм та заснували монастир. Пізніше в 1752-1755 роках був споруджений кам’яний костел в стилі пізнього бароко за проектом архітектора Павла Гіжицького.
З Градної гори відкривався чудовий вид на місто, що розкинулося на острові, оточеному водами Стиру та Глушця, на дивовижний замок, прекрасні храми, монастирські будівлі та численні будиночки, дворики і хати, що тіснилися між ними. Сама каплиця була цікавим і оригінальним пам’ятником, і скульптури на ній – справжній мистецький витвір древніх митців. Про це ми можемо судити з одного із найдавніших іконографічних зображень Луцька – акварелі 1797 року відомого польського художника Казиміра Войняковського, а також двох малюнків Ганни Потоцької, зроблених у 1819 році.
Як бачимо з давніх малюнків, каплиця була мурованою і мала чотири яруси. На першому, другому і третьому ярусах у нішах були скульптурні фігури святих. Відомо лише, що на останньому четвертому відкритому ярусі між чотирма колонами була дерев’яна фігура Христа Скорботного. Вінчав капличку високий хрест.
Пам’ятник споруджений за постановою Гродненського суду
Питання, яке давно хвилювало дослідників: хто ж похований під цією каплицею, на чиїй могилі вона побудована? За легендами тут, на високому пагорбі, покоївся прах одного з волинських князів, на якому пізніше збудували капличку. За іншими даними капличка побудована на пам’ять про трагічний конфлікт між священиками різних конфесій. На це вказує Перлштейн у своїй публікації “Луцк и его древности” (1851 р). За давніми переказами на тому цвинтарі, де стояла каплиця з фігурою Христа, було поховано кілька тисяч луцьких католиків, які загинули під час нападу на місто козаків у 1648 році. Можна сміливо припустити, що луцька каплиця побудована в першій половині XVII століття. Коли розбирали руїни церкви на Градній горі, то прах знатних православних небіжчиків 1661 року було перенесено до цвинтарної каплиці зі скульптурою Скорботного Христа.
Богдан Колосок у книзі “Римо-католицькі святині Луцька” наводить цитату з рукопису бернардинського ченця “Opis Miasta Lucka і Wolynia” (“Опис міста Луцька і Волині”), написаний у 1830-1831 роках, який зберігається у фондах Бібліотеки Народної у Варшаві. Рукопис був опублікований волинським консерватором (хранителем пам’ятників) міжвоєнних часів, відомим польським дослідником старовини Збігневом Ревським у журналі “Znicz” (“Зніч”) № 11 за 1936 рік. І він розкриває таємницю спорудження цієї каплиці.
У 1646 році дружина луцького судді Агнешка Станішевська придбала для бернардинів ділянку землі біля річки Глушця, що належав костелу святого Якова, за яку дала 400 польських злотих. За договором євреї луцького кагалу мали сплачувати щороку 10 відсотків від цієї суми костелу. Але ксьондз костелу Мацей Поплавський не зміг зібрати у євреїв 40 злотих і 5 травня 1646 року вчинив наїзд, зібравши людей зі своїх німецьких фільварків. Він хотів відібрати будівлі бернардинів, споруджені на тому плацу. Монахи виставили оборону. Під час сутички було покалічено двох ченців, а одного, брата Капанара, вбито. За такі дії єпископ Андрій Гембіцький звільнив ксьондза Поплавського, а монахи подали на нього в суд. Гродненський суд виніс вирок, за яким земельна ділянка залишалася за бернардинцями, а Поплавський в знак покути повинен був компенсувати витрати на похорон, передати у монастир певну кількість воску, подавати кошти на богослужіння і поставити мурований стовп з фігурою плачучого Ісуса.
Залишилися тільки згадки в писемних джерелах і малюнки
Залишається ще одна загадка: хто ж був автором луцької каплиці та скульптур? Можна розглядати два варіанти: це волинські майстри або майстри з-за меж Волині. У писемних джерелах того часу згадується луцький скульптор Войцех Прохенкович, син Олександра Прохенковича. Хто знає, можливо саме він був автором фігури Христа Скорботного та інших скульптур святих у каплиці.
Прошуміли віки над Луцьком. 1802 року старе бернардинське кладовище, яке опинилося на території міста, що забудовувалася, перенесли на спеціально виділену ділянку поблизу приміського села Яровиці. Тут було відкрито нове католицьке кладовище. Каплиця ще довго стояла, потім її розібрали, а скульптуру Христа Скорботного встановили на могилі родини Гуклерів на новому кладовищі. Є згадка про той пам’ятник у книзі “Міста Волинські” за 1937 рік.
Скульптуру Христа Скорботного знищили при ліквідації католицького кладовища, на його території у 1977 році спорудили Меморіал Вічної Слави. Так було втрачено унікальну пам’ятку середньовічної культури.
Скульптури Христа Скорботного збереглися у Львові і Сатаневі
За давніми малюнками важко визначити, якою була фігура Христа Скорботного. Але спробуємо пошукати аналоги. Мотив скорботної постаті набув поширення у західноєвропейських країнах в період Середньовіччя. До наших часів в Україні збереглося лише кілька скульптурних фігур Христа Скорботного. Дві з них у Львові: на бані старовинної каплиці Боїмів в центрі міста, і друга – на вулиці Зеленій, на місці колишнього чумного кладовища.
Подібний пам’ятник є у подільському містечку Сатаневі. Присвячений він подіям визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. 1653 року козаки Хмельницького напали на Сатанів, тоді одне з найбагатших подільських міст, яке оточували міцні мури. Городяни відкрили козакам ворота. Але у Сатанівському замку закрилася польська залога і не здалася, козаки взяли штурмом замок, а всіх його оборонців винищили. Незабаром місто відвоювали польські загони під керівництвом коронного гетьмана Мартина Калиновського. За підтримку козаків усіх городян було засуджено до страти. Але такий вирок був нереальним, тому його згодом пом’якшили і стратили лише кожного десятого. Такі були жорстокі часи. Оборонцям міста, які стали жертвами козаків, пан Калиновський наказав побудувати пам’ятник. На чотирикутному постаменті встановлено чотириколонну надбудову, що нагадує каплицю, а на ній фігура Скорботного Христа. Занедбаний пам’ятник у Сатаневі нині стоїть на задвірках місцевої лікарні. У деякій мірі він схожий з колишнім луцьким.
Каплиця Боїмів у Львові споруджена у 1609-1611 роках. Пам’ятник у Сатаневі – 1653 року. Ці пам’ятники існують і досі. Каплиця ж у Луцьку, зведена у 1646-1648 роках, на жаль, втрачена назавжди.
Феодосій МАНДЗЮК
