Рік тому Глава УГКЦ Святослав іменував Тетяну Ставничу президенткою "Карітасу України". Після початку повномасштабного вторгнення російських агресорів в Україну "Карітас", на базі понад 30ти місцевих осередків по всій Україні, одним з перших розпочав надавати допомогу людям, що постраждали від війни. Про нові виклики та реагування на потреби людей в інтерв’ю з Тетяною Ставничою.
— Пані Тетяно рік тому Ви офіційно стали президентом "Карітасу України", це, без сумніву, був дуже непростий рік, поділіться враженнями про цей час.
— Попри значні труднощі і виклики, з якими мені довелось стикнутись, в глибині душі я відчуваю вдячність. Вдячність за те, що я частина "Карітасу", маю можливість служити людям в такий складний час, маю нагоду бути частиною мережі організації, яка своєю щоденною працею надає допомогу і підтримку потребуючим. Вдячність керівництву нашої Церкви, владикам, моїм колегам в національному офісі, директорам регіональних осередків "Карітасу", працівникам і волонтерам, а ще Богу.
Коли я тільки зайняла посаду президента, я намагалась якнайбільше зустрічатись з людьми, знайомитись, слухати їх, щоб сформувати власне бачення організації та її стратегії роботи. Організація тим часом продовжувала рухатись по вже визначеній траєкторії. А тоді настав момент, коли потрібно було від споглядання перейти до активних дій, зробивши власні висновки та запропонувавши власну концепцію подальшого розвитку "Карітасу", щоб насправді вести організацію за собою. Цей час також був періодом підготовки до можливої ескалації російської агресії. Для мене було дуже важливо знайти той шлях, який нас проведе через цей непростий час, щоб організація, котра працює в Україні вже майже 30 років, і яка є практичним інструментом діяльного служіння Церкви, могла надати відповідь на виклики саме нашого часу, і надалі розвиватись та вдосконалюватись.
— Що Вас найбільше надихало та мотивувало за цей рік в роботі?
— Кожен мій візит до локального осередку – це завжди величезна радість та натхнення. Це можливість «торкнутись» до того, чим зайняті наші менеджери, соціальні працівники, психологи, консультанти, волонтери, люди, які впроваджують наші спільні проекти з допомоги, реалізовують на практиці наші ідеї. Історії, котрі я чую, зворушують, щирі, справжні пережиття переконують – в нашому намаганні допомогти, ми рухаємся правильним шляхом. Кожен мій візит до Чернівців, Дніпра, Івано-Франківська, Стрия, Полтави, Кам’янського, Тернополя, Кривого Рогу чи будь якого нашого локального центру – це завжди новий досвід спілкування та мотивації. Також мене дуже надихають моменти, коли вдається знайти рішення якихось проблем, вирішити якісь труднощі, коли щось «спрацювало» і дало свої плоди.
— Після початку повномасштабного вторгнення "Карітас" активно змінюється, розростається, які, на Вашу думку, виклики стоять перед ним на сьогодні?
— Я впевнена, що "Карітас" готовий до цих всіх змін, наш досвід і історія підготували нас до такого масштабування. Наша інституційна спроможність дозволяє нам швидко змінювати пріоритети в роботі, залучати нових донорів та партнерів і надавати допомогу щораз більшій кількості потребуючих.
За 5 місяців війни "Карітас" надав допомогу понад 1 300 000 осіб – це насправді вражаюча цифра, яку ми не могли б осягнути за жодних умов, якби не наша розвинута мережа по всій Україні та наш практичний досвід реагування на надзвичайні ситуації. Для розширення мережі дуже актуальним, зокрема, став проєкт з розвитку соціального служіння. І зараз цей напрям нашої роботи дуже ефективно себе проявляє, – парафії з якими ми раніше працювали для розвитку соціального служіння зараз активно долучаються і до реагування на гуманітарну кризу.
На жаль, гуманітарна криза в Україні буде лише поглиблюватись і наше головне завдання відповідно на неї реагувати. Допомагати людям, що живуть поруч з лінією фронту чи на територіях, які зазнають постійних обстрілів, а також вимушеним переселенцям, які через війну були змушені покинути свої домівки і часто вже просто не мають куди повернутись.
Для себе ми розглядаємо кілька рівнів допомоги — базова гуманітарна допомога, як то продукти харчування, гігієнічні набори, притулки – як відповідь на першочергові потреби людей, які постраждали від війни. Далі мова йде про психосоціальний супровід, подальшу соціалізація – можливість відновити людську гідність, власну спроможність.
Ми маємо чимало прикладів, коли наші підопічні, отримавши допомогу та трошки перепочивши, самі долучаються до роботи "Карітасу" як волонтери чи навіть працівники. Для мене це приклад дуже глибокої солідарності та єдності, котра допомагає нам вистояти та продовжувати долати труднощі.
— Всі ми розуміємо, що, на жаль, війна триває, як Карітас планує надалі модифікувати власні гуманітарні проекти?
— Ми готові надавати базову екстрену допомогу настільки довго, наскільки це буде потрібно. Але вже зараз ми працюємо над тим, щоб допомогти людям «стати на ноги», повернути власну спроможність. Тут мова йде про психосоціальний супровід, роботу з дітьми, відновлення житла, там, де це можливо, допомогу з працевлаштуванням, навчання чи перекваліфікація в разі потреби, сприяння у започаткуванні власного бізнесу. Ще одним важливим напрямком роботи для нас є «миробудування» або, іншими словами, посилення соціальної згуртованості – робота в громадах, сприяння порозумінню між різними групами населення, інтеграція переселенців в нових місцях життя.
Війна створює хаос, напругу — ми ж своїм завданням бачимо працювати на противагу хаосу, налагоджувати стосунки, комунікацію, посилювати солідарність. Любов, увага, підтримка зцілюють навіть найсерйозніші рани. В Посланні до Коринтян ми читаємо «любов ніколи не перестає». Головне завдання "Карітасу" проявляти цю любов – допомагати потребуючим, змінювати ситуацію, зцілювати. Більше того, я впевнена – це двосторонній процес – коли зцілюється і той, хто отримує допомогу, і той, хто її надає.
Люди, які втратили все, яким доводиться починати життя «з нуля», які травмовані, серед іншого можуть втратити здатність планувати, мислити стратегічно, можуть почуваються розгубленими, покинутими напризволяще. Саме тому наш підхід до допомоги є системним, комплексним – ми не лише «даємо рибу» в перший момент, коли це насправді потрібно, ми також крок за кроком вчимо рибалити. Ми маємо значний досвід впровадження системи «кейс-менеджменту», коли супроводжуємо людину в різних інстанціях, на різних етапах, в різних потребах для вирішення різноманітних питань, ціллю якою є допомагати відновити спроможність.
— Зараз чимало уваги приділяється допомозі людям, що постраждали від війни. А як щодо проектів "Карітасу", які працювали до 24 лютого?
— На сьогодні всі наші проекти для дітей та молоді, домашня опіка, центри для молоді з інвалідністю, всюди, де це можливо, продовжують працювати. Ми продовжуємо шукати для них підтримку, щоб забезпечити їх стале фінансування на наступні роки. Зрештою, я думаю, з часом всі наші проекти в певній синергії будуть переплітатись між собою. З часом не буде стояти питання чи потребуюча особа є ВПО, чи ні – "Карітас" працює для того, щоб допомагати тим, хто цього потребує, це наша місія. Ми маємо напрацьовану методологію роботи, системний підхід до надання допомоги і це допомагає нам максимально ефективно використовувати наші ресурси і можливості.
— Ви зараз відвідуєте багато зустрічей поза Україною, зустрічаєтесь з різноманітними людьми, про що вони зазвичай говорять в контексті України?
— Ще до того, як я почала виїжджати за кордон, навіть на онлайн зустрічах, я дуже чітко відчувала багато співпережиття, емпатії, солідарності, а ще поваги – до нас як Карітасу, до нас як українського народу. І це було насправді вражаюче, я все намагалась максимально це передати своїм колегам. Коли я приїхала на регіональну конференцію "Карітасу" Європи в Афінах, а потім в Рим – мені навіть зараз бракує слів, щоб переказати це надзвичайне відчуття підтримки, яке я там зустріла. Після повернення додому я відчула наскільки ця підтримка надала мені відчуття сили, натхнення, єдності, мотивації до подальшої роботи. Насправді, ми всі створені для відносин, ми знаходимо власну повноту лише в спілкуванні з іншими, і такі зустрічі особисто для мене дуже важливі.
При зустрічах я завжди говорю про важливість цього вияву солідарності в українському суспільстві та й в світі загалом. І підкреслюю, що всі зусилля, які "Карітас Інтернаціоналіс" та наші партнерські організації, і врешті і ми самі вкладаємо в розвиток працівників, систем управління, розвитку мережі став для нас потужною платформою, завдяки якій ми могли дати достойну відповідь на гуманітарну кризу.
На жаль, зараз ми не все можемо передбачити, не все можемо спланувати, але те, що ми разом – в найширшому сенсі слова, дає нам величезну перевагу – це сила, яка допоможе нам гідно зустріти будь які труднощі, будь які виклики і дати їм гідну відповідь. Те що ми разом – дає нам силу діяти, любити, допомагати іншим. Для мене честь очолювати "Карітас" в ці надзвичайно складні часи.