26й BookForum у Львові завершився. Тисячі людей поповнили свої бібліотеки цікавою літературою. Загалом кожен міг знайти щось на свій смак. Насиченість програми була такою, що важко було встигати на все.
Проте, як і минулого року, подій, що дотичні до релігійної тематики, на цьогорічному форумі було небагато. Більшість видавництв не робили спеціальних презентацій своїх новинок. Як виняток, видавництва «Дух і літера» та Українського католицького університету, які мали по кілька заходів кожне. Одне з пояснень такої пасивності: на форумі багато подій, увага розсіюється, тому краще різні заходи проводити або перед форумом, або після нього. І вони були та будуть…
Зрештою, зупинимося не стільки на заходах, як на книжках.
На перше місце ставимо фундаментальну книгу «На скелі віри. Митрополит Андрей Шептицький» (видавництва «Артос» і «Апріорі»). Її автори — Оксана Гайова і Михайло Перун — працювали не один рік, щоби зібрати величезну кількість фотографій, документів. Понад тисячу сімсот ілюстрацій, значну частину яких опубліковано вперше, знайомлять читача з історією УГКЦ епохи Великого Митрополита. До видання, яке налічує 568 сторінок, увійшли грамоти, стародруки, листи, живописні та графічні портрети, зображення творів мистецтва, світлини з архівів, музеїв, бібліотек, приватних збірок України й української діаспори. Це дійсно прекрасне видання для шанувальників історії і постаті Митрополита Андрея.
З постаттю Андрея Шептицького пов’язане ще одне видання, презентація якого відбулася на BookForum-і, — «Покликані: Монахи Студійського Уставу та Голокост» (вид. «Дух і літера»). Автор, Юрій Скіра, дуже детально розповідає, як монахи-студити під час Другої світової війни з ініціативи їх архимандрита Митрополита Андрея переховували сотні дорослих і дітей. Як зазначає сам автор, ця книга відновлює історичну правду щодо заслуг владики Андрея у порятунку життів сотень юдеїв. Розповідь починається з передісторії: відносин Шептицького з євреями Галичини до війни. Юрій Скіра наголошує, що владика добре знав процеси, які відбуваються у їх середовищі, він був шанований серед єврейської інтелігенції. Що цікаво, протягом 30 років Митрополит виношував ідею християнської місії серед юдеїв, у 1937 р. навіть була ідея створити юдео-християнську спільноту, але війна перебила цей план. А вже під час Голокосту ні сам владика, ні його оточення не практикували розмов та дій, спрямованих у цьому напрямку. Під час війни він, ризикуючи життям, звертався до пастви з посланнями, у яких засуджував чоловікоубивство. А у 1942 р. особисто звернувся листом до рейхсфюрера Гіммлера, у якому засуджував ставлення нацистів до євреїв і протестував проти залучення української поліції до антиєврейських акцій. Загалом автор розповідає про те, як саме в деталях виглядали методи порятунку євреїв. Дещо про це він розповів на презентації книжки.
Андрій Козицький у путівнику «Тіні єврейського міста» (вид. «Літопис») розповідає про історію львівських євреїв від XIV до ХХ ст. Нагадаємо, напередодні Другої світової війни у Львові мешкало 30% євреїв. А на Львівщині було не одне містечко, де юдеїв було понад 50%. І ось цей світ у деталях у формі туристичних маршрутів представляє автор. Шість маршрутів пролягають Львовом, а сьомий – двома десятками міст області, які відомі своєю єврейською минувшиною. Книга містить великий обсяг інформації про минуле галицьких євреїв, життя та діяльність видатних представників єврейського духовного та громадського життя, науки, культури, спорту тощо. І хоча книжка насамперед адресована екскурсоводам і туристам, проте вона буде корисна всім, кого цікавить спільна історія краю.
Продовжуємо єврейську тематикою книжкою про… шлях до Мекки. Львівський єврей, онук рабина, Леопольд Вайс (1900-1992) прийняв іслам та ім’я Мухаммад Асад. У 2018 році вийшла перша частина його книжки «Шлях до Мекки» (вид. «Формат»), цього року — друга частина «Духовне повернення». У першій частині описується про духовний пошук автора як неофіта, його молоді роки, погляд на Схід. Першу частину автор писав у 50-х рр., а другу — вже як підсумок свого зрілого життя — у 80-х рр. Після виходу ця книжка здобула значну реакцію у суспільстві — про неї писали у провідних світових ЗМІ. Асад подорожував і описував Азію, ситуації у різних країнах, небезпеки від нацизму і комунізму. Він писав не як спостерігач, а як учасник процесів — політичних зустрічей, дипломатичної служби, наукових досліджень тощо. Чи не найважче йому було під час арабо-ізраїльського конфлікту, коли на нього нападали з обох сторін. Книжка буде корисною для всіх, хто хоче краще пізнати ісламський схід.
А для тих, кого цікавить давньоруська духовність, варто взяти до рук книгу Андрія Комарницького і Богдана Зятика «Святині княжої України» (вид. «Свічадо»). «Українська культура має у спадок багатющу християнську сакральну традицію періоду Київської Руси, яка, безумовно, найпотужніше виражена в іконописному мистецтві», — пишуть автори. Вони представляють як те, що ми можемо бачити зараз, так і те, що було розграбовано, зруйновано, викрадено, сфальшовано і переписано. У багато ілюстрованому виданні описано долю давніх реліквій княжого Києва, перші столичні храми, мініатюри рукописних книг та прославлені ікони. Детально описано історію Десятинного та Успенського храмів, Софійського собору, їх архітектуру та інтер’єри, долю їх елементів. Окремо автори розповідають про поліхромію перших київських храмів, у якій поєдналися і візантійська спадщина, і національний характер. Ще одна велика перевага цієї книги — текст подається як українською,так і англійською мовами. Як відомо, російська столітня пропаганда переконувала світову громадськість, що культура Руської держави — це її історична спадщина. А тому такі видання потрібні, щоби руйнувати кремлівську імперську міфологію. Зрештою, така книга буде корисна для всіх, хто цінує українську історію і культуру. За допомогою цього багато ілюстрованого видання можна здійснити віртуальну подорож у минуле, побачити те, що вже не існує реально або за різних обставин вивезене за межі України.
Продовжуючи екскурс історією, переходимо до наступного видання: Сергій Плохій «Загублене царство» (вид. «Фоліо»). Нова книга відомого автора присвячена історії «русского міра» з 1470 року до сьогодення. Саме всесвітньо відоме ім’я автора вже заохочує прочитати цю книжку. Актуальність її також важко применшити — спочатку Московський патріарх Кіріл переконував нас у спільній приналежності до «русского міра», а згодом під гаслами захисту цього «міра» в Україну вдерлися російські агресори. Сергій Плохій у передмові до свого видання згадує про пам’ятник князю Володимиру, нещодавно поставлений у Москві. Він символізує претензії Росії на спадщину Київської Русі та підкреслює важливість останньої для історичної ідентичності сучасної Росії. «Той час і ті обставини, за яких було споруджено монумент, зайвий раз підкреслюють важливість української тематики для російської історії та політики», — пише автор. І звертає увагу, що наріжний камінь у цей пам’ятник було взято з Криму після його анексії. У цій книжці автор розглядає, як сформувалася ця одна з найбільших кремлівських міфологем і як нею спекулюють сьогодні.
Про ще одну цікаву подію, довкола якої існують різні міфи, написала книжку Тетяна Таїрова-Яковлєва — «Коліївщина: великі ілюзії» (вид. «Кліо»). Авторка, яка вже відома як руйнівниця історичних міфів, на основі широкого архівного матеріалу переосмислює події, які відбулися на Правобережній Україні в середині XVIII ст., спровокували гайдамацьке повстання, відоме як Коліївщина, пізніше російсько-турецьку війну та анексію Криму, поділ Речі Посполитої і знищення Запоріжжя. «Коліївщина стала вододілом між традиційними ідеалами, що відходили в минуле, і новою реальністю геополітики кінця XVIII ст. Річ Посполита, Українське гетьманство й Османська імперія були вже лише тінню колишньої могутності. Світ змінився, а гайдамаки жили ще старими великими ілюзіями», — йдеться у книзі. Ідеали козацької православної республіки, які панували серед українського селянства того часу, були використані для великих політичних цілей, які привели до геополітичних змін у Центрально-Східній Європі. Отже, книжка буде дуже корисною для всіх, хто хоче долати історичні міфи та стереотипи, розуміти знакові події в історії без суб’єктивних нашарувань.
Рік тому в наш інформаційний простір увірвалося маловідоме широкому загалу слово Томос, яке відразу стало модним для ЗМІ. Відома українська релігійна публіцистка Катерина Щоткіна пропонує ознайомитися з «Хроніками Томоса» (вид. «Vivat»). Авторка пропонує заглибитися у далеку передісторію Томоса, відповісти на запитання: що таке автокефалія і чому вона стала «мрією українського народу» та що таке «національна Церква». Авторка подає свій погляд на історію Церкви у контексті прагнення до помісності. Катерина Щоткіна звертає увагу на те, що у минулому в церкві розрахунок був на власні ресурси — братства, козацтво, колегіуми — і це визначало самобутність українського православ’я у період його становлення. «Відсутність своєї держави, своєї влади компенсувалися самоорганізацією. Таким чином доля української церкви й українського народу виявилися сплетеними так тісно, що не розібрати, де закінчується одне й починається інше. Церква виявилася центром не просто «консолідації» — творення нації. Вона стала її серцем, яке потрібно захищати, плекати і яке розганяє кров по всьому тілу й робить це тіло єдиним і живим». І руйнування цього організму агресорам починалося саме від Церкви, від її денаціоналізації, спроб відділити її від народу. Таким було церковне керівництво у СРСР — вище духовенство було щільно інтегроване у радянську номенклатуру. І вся ця система подавлювала народну православність, яка все таки вирвалася на свободу з розпадом СРСР. Таким чином авторка підводить грунт під боротьбу за автокефалію і доводить сюжет книжки до об’єднавчого собору і отримання Томоса.
Свою книжку «Політичне православ’я» (вид. «Дух і літера») о. Кирил Говорун написав насамперед для західного читача, щоби пояснити їм процеси на кордоні, де зустрічаються західний і східній світи, у зоні, де перетинаються релігія і політика. Цей читач взагалі мало що знає про цей світ і його конфлікти. Натомість український читач його бачить зсередини, описані в книжці події йому добре знайомі. Але він бачить насамперед події, а автор йому пропонує західними категоріями подивитися на процеси, частинами яких ці події і є. Зокрема, у 2018 році все українське суспільство заговорило про Томос і автокефалію, про роль Православної Церкви. І тут виникли запитання: яка роль держави у цьому і як це відповідає Конституції, чому цілком секуляризоване суспільство так зацікавилося церковною темою, які наслідки це може мати для суспільства і Церкви загалом? Кирил Говорун не дає прямих відповідей, а підводить читача під відповіді, як і під наступні запитання: чи можлива в Україні громадянська релігія і можлива у нас політична релігія. Одним словом, цю книжку буде цікаво прочитати, як і попередні книжки автора.
І на завершення дві книжки, в яких немає глобальної історії Церкви, але є історія людська. Гілберта Честертона український читач знає як письменника і мислителя. У книжці «Ортодоксія» (вид. «Свічадо») він розповідає про своє навернення до Бога. І робить це просто, з типовим британським гумором та витонченими афоризмами. Вона, за словами автора, позитивна. А на думку літературних критиків, це одна з кращих апологій християнства. «Усе християнство зосереджує увагу на людині, яка стоїть на роздоріжжі. Широкі і плиткі філософії, штучні й облудні гігантські синтези розповідають нам про епохи, і еволюцію, і останні події. Справжню філософію цікавить мить. Яку дорогу вибере людина: ту чи оту? Тільки про це належить думати, якщо ви хочете думати», — пише Честертон. — «Бог, створивши світ, відпустив його на волю. Бог написав не стільки вірша, як п’єсу — виставу, яку Він запланував досконалою, але вона потрапила в руки людей, акторів і постановників, яким з того часу вдалося багато чого зіпсувати».
І на завершення особлива книга. Марічка Паплаускайте — випускниця Школи журналістики УКУ. Ще навчаючись в університеті, вона запитувала тодішнього ректора, а нині владику Бориса (Ґудзяка) про те, як виплекати і зберегти віру у світі, де нівельовано чимало цінностей, де самовираження за будь-яку ціну, потреба у славі та грошах стали новою релігією, де людьми керує споживацтво, де розвиток науки дає нам змогу перебирати на себе функції Бога? У своїй книжці «Бог дивовижних людей та інших грішників» (вид. «Човен») авторка спілкується з різними людьми, які кожен по-своєму прийшли до Бога. «Бог змінив мене. І він допоможе мені вийти на свободу», — переконаний один з героїв кники, довічно ув’язнений за декілька вбивств Руслан. Серед її героїв — монахиня, історик-публіцист, пастор, вчений, воїн, журналістка, яка стала приятелем людей з розумовою неповносправністю, та інші. Цю книжку варто прочитати — можливо в історіях її героїв ви впізнаєте щось своє. А може ці життєві історії і вам самим допоможуть краще впізнати шлях до Бога.
Отже, маємо такий десяток цікавих книжок, з якими пропонує ознайомитися автор. Звісно, це далеко не весь спектр цікавих книжок, які можна було знайти на 26-му BookForum-і.
Тому якщо хтось хоче запропонувати свій топ-5-7 чи 10 — надсилайте.
Приємного читання!