Тричі посміхнулася Сумщині Богородиця

Дорога до храму ніколи не буває легкою. Особливо для народу, який довгий час переживав період духовного занепаду. Проте відновлення Божої благодаті завжди можливе там, де її шукають. Святині, які будуються і відроджуються на Сумщині, в тому переконують, розповідає кореспондент РІСУ Алла АКІМЕНКО

І прийшла Блага Вість

Сумщина – край традиційно православний. Однак і тут віддавна збереглися два римо-католицьких храми. Один – в обласному центрі, інший – у місті Ромни. Обидва збудовані на честь Божої Матері. Сьогодні багато хто, йдучи вулицею Троїцькою, з цікавістю звертає увагу на старовинну культову споруду – сумський костел. З’явився він на початку минулого століття завдяки протекції та допомозі відомого цукрозаводчика і мецената Павла Харитоненка, на підприємствах якого працювало багато іноземних спеціалістів, котрі сповідували римо-католицьку віру – переважно вихідці з Польщі та Чехословаччини. 1900 року, за сприяння Павла Харитоненка, польська громада у Сумах отримала дозвіл на будівництво свого храму. Для того виділили їй шматок “нічийної” землі між Псільською та Троїцькою (нині Троїцька) вулицями. А у 1911 році костел було освячено. Проте всього за кілька років – після жовтневої революції – двері його зачинилися перед віруючими. Після Великої Вітчизняної війни тут знайшов собі притулок відділ краєзнавчого музею, згодом культову споруду довгий час використовували як шкільний спортивний зал...

У 90-х роках минулого століття, коли ідеологія у державі кардинально змінилася і почалося поступове відродження духовних святинь, з’явилася надія і на відновлення духовного життя сумської римо-католицької церкви. Були люди, які щиро прагнули цього. Вперше Служба Божа почала відправлялася на східцях храму – з дозволу дирекції 8-ї школи, яка використовувала храм у якості спортивного залу.

Рішенням міської влади костел 1994 року повернули віруючим, ще через чотири роки, 25 квітня – його на честь Благовіщення Пресвятої Діви Марії освятив єпископ. Сьогодні храм, настоятелем якого є отець Артур Суровський, відвідує багато парафіян. Серед них немало вихідців із західних та центральних регіонів України. Проте багато і корінних сумчан, які тут знайшли свою духовну родину. Парафія живе активним життям, конкретними справами милосердя. Двічі на тиждень при костелі готуються безкоштовні гарячі обіди для убогих та бездомних. Постійно надається благодійна допомога дитячим установам Сумщини – Будинку маляти, Веретинівській та Правдинській школам-інтернатам, допоміжній школі для дітей з вадами розумового розвитку тощо.

Відновлення

Історія ще однієї римо-католицької церкви, збудованої майже сто років тому на честь Пресвятої Діви Марії, повертає нас до Ромен. Мовчазним свідком минувшини постає вона серед шуму і велелюддя сучасного міста. Позбавлений колишнього простору, затиснутий новобудовами, храм і сьогодні не втратив своєї первісної величі. Навіть попри глибокі болісні шрами, залишені на ньому часом і людьми.

Єдине архівне фото початку минулого століття пригадує нам далекі дні, коли костел здіймався до неба високою дзвіницею та був оточений шляхетною огорожею. З часом не стало ні дзвіниці, ні огорожі, натомість з’явилася неоковирна добудова, приліплена збоку, наче пластир на хворе місце. Довгий час костел перебував у відомстві Міністерства освіти, тут розмістилися майстерні Роменського політехнічного технікуму.

Коли о. Станіслав Танатаров 1999 року, одержавши призначення, прибув на Сумщину, щоб стати настоятелем місцевої римо-католицької церкви, у виданих йому документах значилась і роменська парафія Матері Божої Неустанної Допомоги. Однак, як виявилось, свого храму віруючі не мали. Точніше, храм був, але порядкував у ньому технікум. Служба Божа відправлялася для нечисленних парафіян час від часу, під відкритим небом, коли приїздив до Ромен сумський священик.

Отець Станіслав пригадує першу свою Літургію у Ромнах, навпроти костелу, в обійсті подружжя, яке жило по сусідству. Тоді саме стояла щедра осіння пора. Стіл, який правив за вівтар, встановили під яблунею, і просто над ним нависали красиві рум’яні плоди. Відправляючи Службу Божу, священик навіть з деяким побоюванням поглядав на них: а що, як зірветься яке з яблук і впаде просто на вівтар...

Нагода підняти питання про повернення культової споруди випала під час проведення у Ромнах освітянської конференції. Священик переживав, якими словами звернеться до дирекції технікуму, якими аргументами намагатиметься переконати. А ще думав про те, що слід вчасно повернутися до Сум, аби відправити святкову Службу Божу, адже це було 8 грудня, в день, коли християни латинського обряду відзначають свято Непорочного Зачаття Діви Марії.

Справа вирішилась напрочуд легко. Було прийнято рішення вже до Різдва звільнити другий поверх костелу і передати його віруючим. Отцю Станіславу навіть не довелося нікого переконувати. І лише потім, вкотре дякуючи Матері Божій за допомогу у справі повернення храму, священик раптом пригадав Його попередник о. Віталій Скомаровський – нині єпископ-помічник Києво-Житомирської дієцезії – якось зателефонував і повідомив: за старими, виявленими у київських архівах документами, роменський костел від початку мав титул Непорочного Зачаття Діви Марії. Отож недаремно Мати Божа явила Свою ласку, посприявши поверненню костелу саме 8 грудня, у храмове свято... Пізніше парафіянам віддали і перший поверх храму, і будинок священика, і господарські споруди на території церкви.

У материнський обіймах Марії

У 2005 році у місті Конотоп Сумської області відбулося освячення новозбудованого римо-католицького храму Матері Божої Фатимської. Цієї події чекали з нетерпінням багато людей.

Збудовано храм за пожертву Джефа Вулсі - молодого віруючого з дружньої парафії з Колорадо-Спрінгс, котрий бажав зробити благодійний внесок на церковні потреби як знак пам’яті про свою передчасно померлу дружину.

Конотоп – містечко невелике. Парафія Матері Божої Фатимської теж поки що нечисленна. Це переважно вихідці з Західної України. Раніше їм доводилося проводити богослужіння на приватній квартирі, потім – у вагончику на будівельному майданчику, де обладнали капличку. Тепер у Конотопі є два священика –о. Збігнев (настоятель) та о. Михаїл.

Староста парафії пані Антоніна Сторожко, у скромному помешканні якої вперше кілька років тому служили Месу, пригадує, як ревно молилися вони про те, щоб мати свій храм. І – дивовижно – костел постав саме на тому місці, яке колись давно вона бачила у віщому сні. Це місце називають конотопчани „сім вітрів”, і у сні Мати Божа спускалася сюди з неба...

Отож зараз у Сумській області є три римо-католицькі храми. Парафій же – чотири. Четверта парафія, що у м. Шостка, своєї культової споруди ще не має. Однак віруючі сподіваються, що колись це станеться. Для Бога ж немає нічого неможливого: уже тричі посміхнулася Богородиця Сумщині.