Турецька влада депортує іноземних християнських місіонерів
13 червня Конституційний суд Туреччини ухвалив рішення на користь виконавчої влади, яка обмежила права християн та ухвалила рішення депортувати 9 іноземних християн за звинуваченнями у місіонерській діяльності. Як повідомляє Альянс захисту свободи, вони отримали від держави так званий код «N-82», який означає «загрозу національній безпеці», повідомляє c4u.org.ua.
Колегіальний суд ухвалив негативний для християн вердикт з мінімальною перевагою, хоча раніше ця більшість була абсолютною. Келсі Зорзі, директор із захисту глобальної релігійної свободи, так прокоментувала це рішення: «Ці випадки — широко поширені та систематичні порушення права на релігійну свободу та повагу до сімейного та приватного життя. Думка більшості не визнала, що рішення держави класифікувати мирну релігійну діяльність як «загрозу громадському порядку та безпеці» без жодних доказів цього є прямим порушенням релігійної свободи заявника».
Абсолютна більшість населення Туреччини сповідує іслам (близько 99%), однак у країні проживає невелика меншина християн, яка становить близько 170 тисяч людей. Вже багато років християни мають проблему із релігійною освітою для служителів. Турецьке законодавство обмежує можливість відкриття духовних закладів освіти, що змушує помісні церкви відправляти студентів навчатися за кордон або запрошувати іноземців.
З 2018 року близько 185 іноземних служителів, які проживають у Туреччині, були депортовані або їм фактично заборонено повертатися до країни. Турецька влада жорстко обмежує місіонерську діяльність, хоча держава формально є світською і має гарантувати свободу віросповідання для всіх. Найбільше страждають протестантські місіонери. Влада усіляко перешкоджає їхній діяльності і обмежує свободу проповіді Євангелії та дій, спрямованих на розширення церкви.
У 2023 році було зафіксовано численні випадки депортації іноземних релігійних діячів та членів конгрегацій з Туреччини, а також відмов у в’їзді до країни чи отриманні дозволів на проживання та віз. Ця практика продовжується і шириться, хоча Анкара намагається не афішувати реальні тенденції і становище християн.
Хоча навернення з ісламу в християнство не заборонено законом, однак зміна віросповідання трактується в суспільстві як зрада ідентичності та вважається ознакою нелояльного турка. Влада докладає зусиль задля недопущення поширення християнства серед власне турецького населення, а заходи проти іноземних місіонерів також використовуються в контексті спроб християнізувати сирійських та інших біженців. Проісламістська стратегія криється у перешкоджанні і прямому тиску на місіонерів. Це відбувається навіть, коли немає жодних передумов на зміну статусу релігійної більшості ісламу в країні.
