У Чернігові зберігається доказ несприйняття українським духовенством рішення про передачу Церкви від Константинополя Москві

Тим паче, що у фондах архівів, бібліотек і музеїв можна знайти підтвердження тривалого несприйняття українським духовенством політичного рішення передачі церкви від Константинополя Москві. Один із таких раритетів зберігається у Чернігівському обласному історичному музеї ім. В.В. Тарновського. Це - книга "Месяцеслов" 1718 року, призначена для використання священниками під час богослужінь. Унікальну, без перебільшення, біографію цього стародруку Укрінформу розповів кандидат історичних наук, старший науковий співробітник музею Ігор Ситий.

Про це повідомляє Ukrinform.

Свою розповідь історик почав із нагадування про події другої половини XVII сторіччя, коли після повстання 1648 року під проводом Богдана Хмельницького на українських землях утворилася козацька держава - Військо Запорозьке або, як пишуть у літературі, Гетьманщина. Церква відігравала в ній значну роль, оскільки, володіючи архівами, бібліотеками й, відповідно, знаннями, була інтелектуальним осередком тогочасного суспільства. Високоосвічене київське духовенство підтримувало Хмельницького в боротьбі проти Речі Посполитої, а коли він переможцем повернувся до Києва, зустріло його з почестями.

Згідно з укладом козацької держави, гетьман контролював не лише світські, військові та судові справи, а й церковні. Тож, коли Хмельницький у своєму прагненні зберегти суверенітет козацької держави, в 1654 році пішов на угоду з Московським царством, під управління Москви згодом передали й українську церкву. Сталося це в 1685-1686 роках після того, як Вселенський патріарх Діонісій IV та Священний Синод Константинопольської церкви видали акт на право висвячення київського митрополита московським патріархом. І хоча той документ мав низку умов, у тому числі, залишення Київської метрополії в складі Константинопольської патріархії, всі вони з часом Москвою були порушені, і в результаті УПЦ повністю змінила підпорядкування.

Створення союзу Козацької держави з Московським царством в українському суспільстві було сприйняте неоднозначно, і присягнути російському царю тоді відмовилося багато козацьких полків, міщан, священників. У церковній ієрархії цей союз теж не знайшов одностайної підтримки. Але світом править політика. Тож, хочеш-не-хочеш, а зазвичай мусиш їй підкорятися. Підкорилося тоді й вище київське духовенство.

ТАЄМНИЧА ПРАВКА

У 1718 році, через кілька десятиліть після згаданих подій, у друкарні Києво-Печерської лаври вийшла книга "Месяцеслов". І нічого б у ній незвичайного не було, якби не останні рядки титульної сторінки, де викладено короткий зміст видання. Оскільки вони написані церковнослов’янською мовою, подамо їх у викладі Ігоря Ситого - людини, яка може їх прочитати:

"Блгсловеніем между Патриаршеством осщеннаго Собора въ Ст: Вел: Чудот: Лаврі Печер: Кіевс: Ставропигіи Стійшаго Вселенскаго Константінополскаго Патріархи при Всечстномъ Отци ншемъ Архімандриті ІОАНИКІИ СЄНЮТОВИЧІ. Тvпомъ Изданный. В Літо Біа Слова [року] А¸ИІ [1718] Іануарія КЗ [27]".

Як бачимо, формально церква вже давно під Москвою, а в титулі книжки вказано, що вона - ставропігія Вселенського Константинопольського патріархату. Як таке могло статися і як ця книжка "дожила" до середини ХХ століття у храмі села Жукля Корюківського району Чернігівщини, звідки й потрапила до музею?

- Коли книга готувалася до друку, оцей архімандрит Іоанікій Сенютович, який керував Києво-Печерською лаврою і, відповідно, її друкарнею, написав титул правильно - у ньому йшлося про підпорядкування Московському патріархату (цей текст навіть зберігся). Правку, очевидно, самовільно внесли ченці, які працювали в друкарні. Відомий український громадський, політичний і церковний діяч першої половини ХХ століття Іван Огієнко свого часу писав, що, на його думку, відкоригував архімандрита управитель друкарні отець Тихон. Українське духовенство тоді добре знало, що Київська митрополія є старшою і вищою за Московську патріархію, що Київ - це "матір городів руських", і було не згодне з позицією вищого керівництва держави і церкви. Хоча, думаю, Сенютович теж усе добре розумів. Проте ситуація була така, що він мусив чинити, як вимагалося, - розповів Ситий.

Для кращого уявлення різниці між тодішнім російським і українським духовенством, у якості прикладу, співрозмовник згадав митрополита Ростовського Дмитра Савича Туптала. Цей чоловік зробив велику церковну кар’єру, очолював монастирі в Батурині та Чернігові, був дуже освіченим, любив книги і сам їх писав. Для нього найкращим у світі містом був Київ з його бібліотеками й архівами, а його постійно кидали то туди, то сюди. Переїзд у Московію, на посаду митрополита Ростовського став для нього справжнім жахом. Тому що Московія за своєю культурою дуже поступалася Україні, яка розвивалася під впливом Заходу. Українські священники їздили вчитися в європейські університети, тож і освіта в них була краща, і парафії більш "просунуті". У щоденнику, який зберігся, Дмитро писав, що в Московії він задихався, оскільки спілкуватися там йому було ні з ким.

Отже, у січні 1718-го "Місяцеслов" пішов у друк зі зміненим титулом. І хтозна, скільки б це лишалось непоміченим, якби у квітні того ж року в Лаврі (в тому числі й друкарні), не сталася велика пожежа. Під час розслідування причини хтось звернув увагу на цю книгу - саме на невідповідність її титулу офіційно затвердженому підпорядкуванню Київської митрополії. Розгорівся скандал. Справа дійшла до Петра І, і цар особисто взяв її на контроль. Відтак, був спущений указ: всі книжки вилучити, титул виправити і тільки тоді запустити їх у продаж. Проте ченці Лаври відповіли, що всі книжки згоріли й виправляти уже нічого. Але то була неправда. Видрукуваний тираж іще до пожежі пішов у парафії. Зокрема й екземпляр, який нині зберігається у Чернігові.

- Якщо припущення Івана Огієнка правдиве, то отець Тихон взяв на себе велику відповідальність і дуже ризикував. Бо в ті часи за таке могли й "скарати на горло". Але його не покарали, бо нічого не довели - це ж треба було спіймати. Хоча, думаю, в Лаврі знали, хто відкоригував титул, просто прикрили Тихона і все, - зауважив Ігор Ситий.

НЕУВАЖНІСТЬ ЧИ МОВЧАЗНА ЗГОДА?

Та на цьому загадкова історія книги не закінчилась. Адже упродовж двох століть її якимсь дивом використовували (!) для проведення богослужінь. Хоча українські храми регулярно перевірялися представниками вищого духовенства. Вони контролювали, як проходять служби, чи відповідають вони затвердженим правилам, у якому стані перебувають церковний архів і книги, якими користуються священники, гортали ті видання. І жоден перевіряльник не звернув увагу (чи не хотів звертати) на титул "Месяцеслова" з неправильним підпорядкуванням. Чернігівський науковець припускає, що церковні чини просто закривали на це очі.

- Книгою в парафіях тривалий час користувалися. Тобто, відбулося де-факто підтвердження того, що українське духовенство вважає свою церкву вищою і не підпорядкованою Московському патріархату. Незважаючи на імператорські приписи та позицію вищого духовенства. Хоча насправді тоді й вище, (принаймні значна частина) дотримувалось такої ж думки", - зауважив Ситий.

До Чернігівського музею із храму в селі Жукля "Месяцеслов" потрапив у 1962 році за правління Микити Хрущова - під час останнього етапу закриття в Радянському Союзі церков. У музеї книжка довго лежала як звичайний цінний стародрук. Та нещодавно вона знову "заговорила".

- Я звернув увагу на цю книгу, коли пішов процес відновлення підпорядкування нашої церкви Вселенському патріархату. Погляньте: 1686 рік і 1718-й. Через стільки років після передачі української церкви Москві виходить книга, де зазначається: "Ні! Ми - ставропігія Вселенського Константинопольського патріархату!". А "що написано пером - не вирубати топором". Думаю, що більшість сучасних священників не знають про цей факт. А в ті часи, у XVIII-XIX ст., церковники дивилися, читали і робили вигляд, що все нормально", - сказав Ситий.

На думку вченого, стародрук цей - унікальний, а його історія віддзеркалює загальне ставлення українців до того, що відбувалося на їхній Батьківщині. Бо це, зазначив він, - не поодинокий приклад збереження правди попри спущені з Москви грізні укази її знищити чи приховати.

Так, наприклад, у рукописному "Батуринському синодику" 1687 р., який теж зберігається в Чернігівському історичному музеї, згадка про рід гетьмана Івана Мазепи тоненько викреслена і добре читається. Хоча у XVIII ст., відповідно до царського указу знищити все, що пов’язано з Мазепою (після його виступу проти Москви), ця сторінка мала бути або вирізана, або заклеєна.

Ще пізніше, під час перевірки в Чернігівській губернії Кам’янського монастиря (зараз це - Брянська область Росії), через кілька десятиліть після виступу Мазепи у храмі на стіні був виявлений портрет опального гетьмана. Тоді, правда, перевіряючий написав донос і в ченців були неприємності...

"Місяцеслов" - досить велика книга - розміром 30,5 х 19 см, товщиною 7 см, вагою 3 кг і дуже гарно оздоблена. Оправа зроблена з дубових дощок, обтягнутих шкірою. Загалом в Україні таких книжок кілька і зберігаються вони, окрім чернігівського музею, в бібліотеках Києва. У яких саме, можна дізнатися з каталогу українських стародруків авторства Якима Запаски та Ярослава Ісаєвича.