У Державному комітеті у справах релігії (№ 11-12)

ОФІЦІЙНИЙ ВІСНИК

Паломницькі рухи: чим і як допомагають їм Держкомрелігій та інші державні органи України

Ще якихось 10 років тому про паломництво за кордон чи про спільну працю із зарубіжними релігійними центрами абсолютна більшість українських віруючих могла лише мріяти. Але сьогодні демократичні перетворення, що відбулися в нашій державі, значно розширили можливості релігійних організацій і зробили такі мрії цілком здійсненними. Українські віруючі активно спілкуються з одновірцями за кордоном: запрошують іноземних місіонерів, отримують освіту в закордонних духовних навчальних закладах, беруть участь у різних міжнародних релігійних форумах, відвідують святі місця за рубежем, відроджуючи традиції паломництва.

Слід зазначити, що організація подібних заходів здійснюється не тільки зусиллями релігійних організацій. До цієї справи залучено Держкомрелігій та інші державні органи виконавчої влади: міністерства закордонних і внутрішніх справ, охорони здоров’я, Держкомкордон, Митну службу. Координуючу функцію в організації паломницьких рухів виконує Державний комітет України у справах релігій: його працівники надають релігійним діячам необхідні консультації, узгоджують і спрямовують діяльність окремих державних органів та контактують з ними, вирішуючи залежні від них питання, досягаючи домовленостей з відповідними органами інших держав.

Діяльність Держкомрелігій та інших органів виконавчої влади в ряді випадків зумовлюється дорученнями Уряду України. Зараз, наприклад, за затвердженим Кабінетом Міністрів планом заходів з підготовки та відзначення 2000-ліття Різдва Христового готується проща до святих місць в Єрусалимі. І хоча поки що кількість прочан з України відносно невелика, з наближенням ювілею очікується, що їх стане більше. У свою чергу Україна та її столиця — колиска руського православ’я Київ готуються прийняти віруючих інших держав, які прагнуть осягнути глибинні джерела релігійності слов’ян, вклонитися святиням, ознайомитися з культурою і традиціями українського народу.

Держкомрелігій отримує також щорічні урядові доручення щодо забезпечення паломництва брацлавських хасидів до могили цадика Нахмана в Умані. Комітет розробляє відповідний план заходів, який після затвердження Кабінетом Міністрів доводиться до конкретних виконавців. При цьому головним завданням Держкомрелігій є координація зусиль різних державних органів для створення належних умов проживання й безперешкодного здійснення прочанами канонічних обрядів з одночасним забезпеченням виконання ними вимог чинного законодавства України.

Протягом тривалого часу брацлавські хасиди не мали можливості вільно приїздити до могили свого вчителя. Паломницький рух відродився у 1989 р., коли на прохання Компартії Ізраїлю до Умані прибуло 200 прочан. Відтоді їх кількість неухильно зростає, а географія розширюється. У вересні 1998 р. на свято єврейського Нового року Умань відвідало вже понад 5 тис. чоловік з 25 країн світу. Прийом прочан щороку супроводжується неабиякими труднощами, оскільки на сьогодні місто може створити належні умови лише для 600 іноземців. Пов’язано це передусім зі недостатнім забезпеченням міста водою, особливими вимогами самих хасидів щодо поселення й харчування — вони розселяються не далі як у кілометрі від могили рабі І вживають лише кошерну їжу. Щоб приймати на належному рівні велику кількість прочан, місто має забезпечувати посилений санітарно-епідеміологічний нагляд та контроль громадського порядку.

Звісно, всі ці питання, а також реєстрацію, надання віз, забезпечення прикордонного й митного контролю неможливо вирішити лише силами міста. Тому в 1995 р. за рішенням Кабінету Міністрів було створено постійну міжвідомчу робочу групу, до якої увійшло 12 представників різних міністерств та відомств. Лише в поточному році відбулось 6 організаційних засідань цієї групи: 5 з них проведено в Держкомрелігій, а одне — з виїздом до Умані.

Протягом тривалого часу Державним комітетом України у справах релігій велось активне листування з міжнародними організаціями, причетними до паломництва хасидів в Умань. У результаті спільних зусиль Всесвітньої ради брацлавських хасидів, посольств США та Ізраїлю (саме з цих країн в Україну приїздить найбільше прочан) було залучено нові кошти для розбудови створеного за Указом Президента України № 283/94 від 7.06.94 р. історико-культурного центру в Умані.

У квітні 1996 р. проблеми паломництва обговорювались з американською стороною під час першого засідання українсько-американської робочої групи, яке відбулося в Києві. Це дало змогу реально оцінити можливості приймаючої сторони.

Надалі Держкомрелігій планує сконцентрувати свої зусилля насамперед на створенні в Умані відповідної інфраструктури, яка б забезпечила високоякісне обслуговування прочан, на роботі з окремими причетними до цього суб’єктами підприємницької діяльності, на співпраці із Всесвітньою радою брацлавських хасидів.

Сьогодні за ініціативою іудейських релігійних організацій разом з Полтавською обласною державною адміністрацією вивчається можливість здійснення організованого паломництва хасидів у Гадяч до могили цадика Золмана Шнейєрсона, який був похований там між 1820 і 1827 рр.

Якщо в роботі з прочанами-хасидами Держкомрелігій та інші державні органи вже встигли накопичити певний досвід, то підготовка у 1997 р. першого паломництва громадян України до святих місць у Королівстві Саудівська Аравія супроводжувалась безліччю нових проблем. Здійснення цього заходу (за приписами ісламу кожен правовірний мусульманин має відвідати Мекку хоча б раз у житті) стало можливим після офіційного візиту української делегації до Саудівської Аравії, який відбувся на запрошення міністра у справах паломництва Махмуда Сафара. У результаті переговорів сторони підписали Протокол про здійснення хаджу 105 мусульманами України. Кількісний склад нашої делегації, як і делегацій інших країн, строго визначався квотою. Саудівська сторона в особі принца фейсала взяла на себе додаткові зобов’язання: оплачувала всі витрати, пов’язані з паломництвом українських прочан (харчування, перебування, транспорт) до Священного дому (Кааби).

Водночас офіційні особи Королівства Саудівська Аравія, зважаючи на величезний наплив прочан у свою країну, висунули до України (як і до інших держав) низку обов’язкових вимог, пов’язаних із здійсненням хаджу її громадянами;

— надіслати в Королівство 2-3 уповноважені особи з метою попередньої організації прийому делегації;

— передбачити отримання кожним прочанином медичного сертифікату міжнародного зразка (англійською мовою) про щеплення проти жовтої лихоманки та епідемічного менінгіту (як виявилось, в Україні таких вакцин на той час не було);

— визначити кандидатуру глави місії паломників та надати йому відповідні письмові повноваження тощо.

На виконання цього за дорученням Кабінету Міністрів України № 25003/34 від 18.02.97 р. було створено організаційний комітет, який очолив заступник голови Держкомрелігій Г. О. Шаповал. До його складу ввійшли представники ряду міністерств та відомств України й мусульманських релігійних центрів. Головою місії прочан став помічник Віце-прем’єр-міністра Автономної Республіки Крим X. С. Куртбедінов, який займався попередньою організацією прийому українських мусульман на аравійській землі.

Групу прочан було сформовано з віруючих трьох ісламських центрів — Духовного управління мусульман України (м. Київ), Незалежного управління мусульман України (м. Донецьк) та Духовного управління мусульман Криму. Щоправда, це дещо ускладнило процедуру отримання закордонних паспортів та Саудівських віз (посольство цієї країни знаходиться в Москві),надання медичних послуг тощо.

Водночас, хоч як прикро це констатувати, з 105 осіб Саудівські візи отримали лише 89, бо деякі керівники релігійних організацій включали до складу паломницької делегації громадян Китаю, Афганістану, Беніну, Молдови, Пакистану та ін. Але ці люди могли взяти участь у хаджі лише за рахунок своїх національних квот. Паспорти деяких осіб не мали чистих аркушів для візових відміток, а медичні сертифікати були фальшиві, у зв’язку з чим щеплення довелось проводити на Саудівському кордоні, Плутанина з частковою оплатою чартерного авіарейсу взагалі ледве не поставила під загрозу саму можливість здійснення хаджу. Цю проблему вдалось владнати лише завдяки українському Посольству в Саудівській Аравії. Взагалі українські дипломати на чолі з Надзвичайним і Повноважним послом України Є. О. Микитенком активно опікувались проблемами першого хаджу українських мусульман. Вони постійно інформували державні органи України про перебіг паломництва, підтримували українських прочан у день пожежі, що сталася у величезному наметовому таборі й для громадян кількох країн завершилась трагічно.

Узагалі ж попри деякі ускладнення паломництво було вдалим. Віруючі відвідали святі місця в Мецці та Медіні, спілкувались з одновірцями з інших країн і привезли на батьківщину безліч приємних спогадів.

За певного сприяння Держкомрелігій України та інших державних органів навесні 1996 р. відбулось паломництво 40 віруючих Українського товариства свідомості Крішни до святих місць Республіки Індія. Вони відвідали місто Вріндаван — за переказом саме тут 5 тисяч років тому явився Господь Крішна — та духовну столицю Товариства свідомості Крішни — Майапур.

Однак хоч зараз для віруючих не існує жодних обмежень, кількість наших співвітчизників, що відвідують зарубіжні святині, порівняно з іноземними прочанами, що приїздять до нас, ще надто мала. Це пов’язано насамперед з проблемами фінансування. Адже такі поїздки, як правило, здійснюються за власні кошти, яких сьогодні у громадян України небагато, або на умовах часткової оплати, коли частину витрат бере на себе віруючий, а решту — церква. Саме так фінансуються подорожі громадян України до Лурду, Тезе й Рима, а також участь у Всесвітніх днях молоді, що проходять під патронатом Римо-Католицької та Греко-Католицької церков.

У подальшому Держкомрелігій України разом з іншими органами виконавчої влади планує допомагати церквам у вирішенні питань організації паломництв і, послуговуючись набутим досвідом, якомога ширше сприяти відродженню й поширенню рухів прочан.

Дмитро МАЛИЙ,
заступник начальника відділу зв’язків з міжнародними релігійними організаціями Держкомрелігій

* * *

Юридична консультація

Який правовий режим реалізації релігійними організаціями в Україні права власності?

Релігійні організації відповідно до ст.18 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” володіють, користуються й розпоряджаються майном, яке належить їм за правом власності. Згідно із от. 20 Закону України „Про власність” релігійна організація, що є юридичною особою,— суб’єкт права колективної власності. Об’єктами права власності релігійної організації є культові будівлі, предмети культу, об’єкти виробничого, соціального, добродійного призначення, житлові будинки, транспорт, грошові кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності, Релігійна організація має право власності на майно, яке придбане нею на власні кошти, пожертвуване їй громадянами та організаціями або передане державою чи придбане на інших підставах, не заборонених законом (ст.18 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”, ст. 29, п.п.1,2 Закону України „Про власність”).

Релігійна організація як колективний власник самостійно володіє, користується й розпоряджається об’єктами власності, які їй належать. Право розпоряджатися майном, що є власністю релігійної організації, належить виключно її вищому органу управління (для релігійної громади — її загальним зборам).

Окремі функції господарського управління майном релігійної організації (релігійної громади, управління, монастиря тощо) може бути покладено вищими органами управління (загальними зборами релігійної громади тощо) на створювані ними органи (ст. ЗО Закону України „Про власність”).

Релігійні управління та центри, яким організаційно й канонічно підпорядковуються релігійні громади, монастирі тощо, не вправі розпоряджатися майном, коштами цих релігійних організацій — юридичних осіб.

У власності релігійних організацій може бути також майно, що знаходиться за межами України.

Держава законодавчо забезпечує релігійним організаціям рівні умови захисту права власності. Захист права власності релігійної організації здійснюється арбітражним судом. На майно культового призначення, що належить релігійним організаціям, не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів.

Право власності релігійних організацій охороняється законом.

Який порядок реалізації релігійною громадою права на зміну свого підпорядкування релігійним центрам?

Відповідно до ст. 8 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” релігійні громади відносяться до окремої категорії релігійних організацій, які наділені правом вільного визначення своєї підлеглості в канонічних й організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільної зміни цієї підлеглості. Як юридична особа релігійна громада реалізує право вільної зміни своєї підлеглості релігійному центру (управлінню) через свої власні керівні органи й у порядку, передбаченому її статутом (положенням).

При зміні свого підпорядкування релігійному центру релігійна громада зобов’язана визначити віросповідну приналежність та місце в організаційній структурі релігійного об’єднання, які мають бути чітко вказані в її статуті (положенні) відповідно до ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Статутні положення, які стосуються зміни підпорядкування релігійної громади, як і будь-які інші зміни до статуту, підлягають реєстрації у тому ж порядку і в ті ж терміни, що й реєстрація статуту.

Слід зазначити, що релігійна громада як юридична особа при реалізації цього права залишається незмінною І зберігає за собою весь комплекс набутих прав і обов’язків.

Чи можуть утворюватись при релігійних організаціях громадські організації, які мають права юридичної особи?

Згідно зі ст. 23 згаданого Закону при релігійних організаціях, що мають зареєстровані статути, можуть утворюватися товариства, братства, асоціації та інші об’єднання громадян для здійснення добродійництва, вивчення та розповсюдження релігійної літератури та іншої культурно-освітньої діяльності. Товариства, братства й інші формування, утворені при релігійних організаціях, можуть мати свої зареєстровані статути й діяти як юридичні особи на правах громадських об’єднань.

Але слід відрізняти братства, товариства, які утворюються при релігійних організаціях (релігійних громадах тощо), від релігійних братств та місіонерських товариств, які самі є релігійними організаціями й не можуть утворюватись, реєструватись і діяти на засадах ст. 23 цього Закону.

Релігійні організації, зокрема братства та місійні товариства, утворені релігійними центрами, у своїх статутах передбачають діяльність представництв (філій). Чи можуть мати такі представництва статус юридичної особи?

У ст. 7 Закону, яка чітко визначає, що є релігійними організаціями, представництва (філії) відсутні, тобто вони не можуть бути релігійними організаціями. Але згідно зі ст. 31 Цивільного кодексу України юридична особа (такою є також релігійна організація після реєстрації її статуту) може відкривати філіали та представництва без права статусу юридичної особи, Керівник філіалу або представництва діє на підставі довіреності, одержаної від відповідної юридичної особи.

Які дії у сфері проповідницької, обрядової, релігійно-освітньої та іншої канонічної діяльності віднесено до компетенції лише релігійних організацій?

Дія Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» з питань проповідницької, віросповідної, обрядової, релігійно-освітньої та іншої канонічної діяльності поширюється лише на релігійні організації — релігійні громади, братства, монастирі, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій, а також на управління і центри, якими представляються релігійні об’єднання (ст. 7).

До проповідницької, віросповідної, обрядової, релігійно-освітньої, іншої канонічної діяльності, яка за Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» є компетенцією релігійних організацій, віднесено:

— колективні відправи культу, інша канонічна діяльність із забезпечення релігійних потреб громадян (ст. 8);

— створення навчальних закладів ігруп для релігійної освіти дітей і дорослих, а також проведення навчання релігії в інших формах (ст. 6);

— заснування монастирів, релігійних братств, місіонерських товариств (місій), які діють на засадах статутів відповідних релігійних управлінь (центрів) та своїх статутів (ст. 10,ч. 1),

— утворення монастирів і релігійних братств у порядку, передбаченому для утворення релігійних громад (ст. 10,ч. 2);

— створення духовних (релігійних) навчальних закладів для підготовки священнослужителів і служителів інших релігійних спеціальностей різних рівней кваліфікації, які діють на засадах статутів відповідних управлінь (центрів) та своїх статутів (ст. 11);

— заснування й утримання місць богослужінь або релігійних зібрань — храмів, молитовень тощо (ст. 21);

— заснування й утримання місць паломництва, інших місць, шанованих тією чи іншою релігією (ст. 21);

— проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній і процесій у місцях паломництва чи окремих поховань, на кладовищах, у крематоріях, лікарнях тощо, а також організація і проведення публічних релігійних заходів на стадіонах, в інших місцях проведення масових заходів (ст. 21);

— заснування підприємств для випуску богослужбової літератури й виробництва предметів культового призначення (ст. 22);

— вирішення організаційних і всіх інших питань, пов’язаних з проповідницькою чи іншою канонічною віросповідною діяльністю тимчасово перебуваючих в Україні священнослужителів, інших представників зарубіжних центрів (ст. 24).

Розв’язання інших питань (які хоч і мають традиційні для релігійних організацій ознаки, але не пов’язані з безпосередньою віросповідною діяльностю цих організацій за внутрішними церковними настановами) може мати місце й у статутній діяльності громадських організацій, які не є підпорядкованими релігійним організаціям на засадах Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

* * *

Моніторинг
Релігія і Церква в Україні

Кінець осені — пора, коли разом з природою ритм життя поступово гальмується й настає час для оцінок, роздумів, спілкування. Тому два останні осінні місяці в релігійному житті України позначені численними зустрічами, конференціями, форумами, де релігійні діячі підбивали підсумки, обговорювали нагальні проблеми церков і планували майбутні кроки.

12 жовтня розпочала свою роботу XIV Конференція єпископату Римо-Католицької церкви в Україні, в якій взяли участь усі єпископи РКЦ на чолі з Апостольським нунцієм архиєпископом Антоніо Франко. Учасники конференції ухвалили пастирський лист на третій рік підготовки до ювілею 2000 року, присвячений Богу Отцю, опрацювали матеріали до II Спеціальних зборів єпископів Європи та Синоду єпископів.

17-18 жовтня в Києві проходив перший міжнародний круглий стіл «Мусульманська меншість між теорією і практикою», ініціаторами якого стали міжобласна асоціація громадських організацій «Ар-раїд», благодійний фонд «Співдружність» та громадська організація «Суспільна амністія». Організатори прагнули привернути увагу присутніх до проблеми взаємовідносин корінної нації і національних меншин загалом та християнської (православної) більшості й мусульманської меншості зокрема. Учасники круглого столу зазначали, що сьогодні, коли мусульманські общини (особливо в Криму) міцніють і дедалі активніше залучаються до політичного процесу, дуже важливим є те, наскільки в такій багатонаціональній державі, якою є Україна, розуміють і поважають традиції і віросповідання меншин. Адже саме це є запорукою громадянського спокою І найкращим способом запобігання конфліктам на міжетнічній основі в майбутньому. Як гарний приклад співробітництва було розцінено опіку українського уряду долею незаконно репресованих у сорокові роки кримських татар. І хоча на історичній батьківщині їх чекає безліч проблем — більше половини переселенців поки що не мають нормальної о житла й постійної роботи — чисельність кримсько-татарського населення неухильно зростає, а разом з тим міцнішає й мусульманська община.

28 жовтня в Києві відбулося спільне засідання колегії Державного комітету України у справах релігій з єпископатом Української греко-католицької церкви, в якому також взяли участь народні депутати Верховної Ради України. Подібні засідання члени колегії Комітету вже проводили з представниками Римо-Католицької церкви, Союзу ЄХБ, ХВЄП та Української Уніонної конференції АСД, на яких спільно з релігійними діячами обговорювали ті проблеми церковного життя, вирішення яких потребує державного втручання. Єпископи УГКЦ, зокрема, ставили питання реабілітації своєї церкви, яка з 1946 р. перебуває ніби поза законом, висловили побажання, аби в оновленому законі статус юридичної особи було надано церкві в цілому, а не громадам, як це відбувається зараз. Гострою проблемою сьогодення є невизнання державою духовної освіти, тому учасники зустрічі пропонували надати духовним навчальним закладам право атестувати свої програми як такі, що відповідають встановленим рівням світської освіти. Духовенство Римо- та Греко-Католицької церков висловили сподівання на державну підтримку в питанні можливості організації візиту Папи Івана Павла ІІ в Україну.

Про нагальну необхідність вдосконалення Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” ішлося й на черговому засіданні Всеукраїнської Ради Церков, що відбулося 11 листопада. Пролунала думка, що новий закон міг би бути бути набагато кращим й ефективнішим, якби в його розробці брали участь представники духовенства. 3-5 листопада у Свято-Успенській Почаївській лаврі проходила ІІІ Міжнародна науково-практична конференція „Україна напередодні третього тисячоліття: духовність, культура, наука, освіта”. В одному з найдавніших монастирів України понад 180 учасників з України, Білорусі, Молдови, Росії, США, Швейцарії обговорювали проблеми виховання майбутніх поколінь, відродження духовності українського народу, збагачення наукового та культурного потенціалу нашого суспільства та роль Православної церкви в усіх цих процесах. Спільного схвалення дістала думка про те, що сьогодні, в часи економічної скрути та загального зубожіння, особливо важливим видається відродження таких християнських цінностей як милосердя, доброчинність, гуманність, терпимість, любов і повага до ближнього. Щоправда, представники місцевого духовенства й віруючі різних конфесій Тернопільщини так і не змогли приєднатися до таких висновків, адже ні УГКЦ, ні УАПЦ, ні УПЦ КП до участі у цьому зібранні запрошеного не було. Своє обурення цим фактом вони висловили, пікетуючи приміщення, де проходила конференція.

Кінець осені був також виповнений різноманітними мистецькими заходами: концертами, виставками, презентаціями нових книжок, святкування та урочистостями.

Художники з 9 країн Європи взяли участь у мистецько-культурологічному симпозіумі „Собор”, що проходив у Києві з благословення Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Свої роботи митці присвятили відбудові Михайлівського Золотоверхого собору.

У виставочному залі Одеського історико-краєзнавчого музею відбулася виставка „Монастирі Одещини”. Її відвідувачі мали змогу ознайомитися з архівними фотографіями, документами та предметами культу, побачити ескізи храмів, яких на території області вже немає.

У київському Музеї української літератури відбулася презентація навчального посібника „Біблія і українська література”, який, на думку автора, допоможе вчителям по-новому зрозуміти історію національного письменства, пробудити в дитячих душах паростки віри. Спеціальний випуск періодичного видання Інституту народознавства НАН України, що вийшов під назвою „Українська хрестологія”, присвячено мистецьким шуканням наших співвітчизників, пов’язаних з головним символом християнства — Христовим Хрестом.

В Україні широко відзначався 20-літній ювілей обрання кардинала Кароля Войтили на Римський Апостольський престол. 18 жовтня у римо- та греко-католицьких храмах Києва були відправлені святкові богослужіння. Відбулися також культурні заходи в яких взяли участь представники РКЦ, УГКЦ та православних церков України, державні діячі, політики, дипломати. Виступаючи перед присутніми, Апостольський нунцій Антоніо Франко дав високу оцінку діяльності Папи Івана Павла ІІ та сучасній церковній політиці Ватикану. Свої вітання Главі Римо-Католицької церкви надіслав Християнсько-Народний союз України.

У Львові з нагоди 20-річчя понтифікату Римського Архиєрея пройшла виставка, що мала назву «Не бійся, тільки віруй». Відвідувачі ознайомилися з промовами і зверненнями Івана Павла ІІ. Як зазначили організатори, метою виставки було показати місце й роль Церкви у пастирському служінні Римського Архиєрея та окреслити ставлення українців до Папи й Папського Престолу.

Наприкінці осені відзначили ювілеї патріаршого служіння і православні ієрархи. 20 жовтня у Володимирському кафедральному соборі Києва відбулося урочисте богослужіння з нагоди третьої річниці обрання Філарета (Денисенка) Патріархом Української православної церкви Київський патріархат. Привітати патріарха прийшли народні депутати Верховної Ради, екс-президент України Леонід Кравчук.

21 листопада в день святого Архистратига Михаїла — небесного покровителя нашої столиці її жителі змогли повною мірою відчути його опіку. В житті міста святкування ознаменувалося одразу двома значними подіями. Цього дня на місці Успенського собору Києво-Печерської лаври у фундамент було закладено символічну капсулу та першу цеглину. Невдовзі зруйнований у роки Великої Вітчизняної війни Свято-Успенський собор має постати із руїн. А на бані вже відбудованого Михайлівського Золотоверхого в цей день було зведено останній головний хрест, чин освячення якого здійснив Патріарх Філарет. На обох урочистостях побували Президент України Леонід Кучма, керівники столиці України та народні депутати. Президент наголосив на важливості повернення до життя символів нашої віри й зауважив, що саме з цього моменту українська держава «розпочинає новий етап практичної реалізації програми відродження історичних пам’яток».

Подією номер один релігійного життя за кордоном у ці місяці стали урочистості у Ватикані з нагоди святкування 20-ліття понтифікату Папи Івана Павла II. Вони тривали чотири дні й завершились велелюдною недільною службою біля собору Святого Петра. Напевне, не було б перебільшенням сказати, що у світі не залишилось періодичного видання, в якому б цими днями не друкувалось матеріалів, так чи інакше присвячених Папі та його діяльності. Широкого резонансу набула й видана понтифіком напередодні ювілею 13-та енцикліка «Віра і розум». У ній Іван Павло II розмірковує над проблемами відносин між теологією і філософією, вірою і розумом та закликає по-новому подивитися й оцінити здатність розуму людини пізнавати істину, шукати справжній сенс власного життя.

Японські власті врешті-решт наважилися винести смертний вирок одному з лідерів «АУМ Сінрікьо» Кадзуакі Окадзакі, якого звинувачено судом у вбивстві адвоката Цуцумі Сакамото та його родини. 38-річний Окадзакі показав, що здійснив злочин за настановою гуру — Сьоко Асахари, який зараз теж перебуває під слідством. Однак суд відхилив спроби захисту апелювати до аргументів, що вказують на психологічну контрольованість підсудного членами секти, зазначивши, що останній діяв виважено й раціонально.

Людина і світ. — 1998. — №11-12. — С. 31—38.