У Державному комітеті у справах релігій (№ 2)

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЗВІТ
Державного комітету України у справах релігій за 1998 рік
«Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації,
державно-церковних відносин в Україні»

Щороку державний орган України у справах релігій готує узагальнюючий документ про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-церковних відносин у країні. У нинішньому випуску «Вісника» ми вперше знайомимо наших читачів зі стислим викладом цього досить великого за обсягом і всебічного за тематикою документа.

ПРО РЕЛІГІЙНУ КОНФІГУРАЦІЮ КРАЇНИ

Станом на січень 1999 р. в Україні діє 21843 релігійні організації 80 конфесій, течій і напрямків, серед них 204 духовні центри та управління, 21134 громади, 144 місії, 35 братств, 94 духовні навчальні заклади. Порівняно із 1997 р. релігійна мережа зросла на 1437 одиниць, або на 7%, чисельність релігійних громад — на 1354 і становить 21134 одиниці. Загалом зростання інституційної мережі відбувається в межах прогностичних оцінок Комітету і становить 5-7% на рік.

44,7% релігійних організацій країни зосереджено на заході України, але найбільш динамічно їхня кількість зростає в центральному регіоні. За останні 10 років відсоток громад віруючих збільшився в цьому регіоні з 24,7 до 49,3. Тільки за останні 3 роки тут утворено 1723 громади, що у 4,3 раза більше, ніж у західних областях. При цьому приріст відбувається в основному за рахунок православних громад, чисельність яких за останні 6 років фактично подвоїлась — з 2310 до 4495, а за останні три роки зросла на 1107 одиниць, що становить 53,4% новоутворених в Україні православних парафій. Загалом у центральному регіоні діє 6956 громад віруючих, що вдвічі більше, ніж їх було на початок 1992 р. Дуже динамічно збільшується й кількість релігійних громад у південно-східному регіоні: на 155,4% в 1997-1998 рр.

Найбільш суттєвих змін на конфесійній карті України минулого року зазнала мережа православних громад (+861, або 63,6% новоутворених громад проти +772, або 59,3% у 1997 р.). Станом на січень 1999 р. в Україні діє 11209 парафій трьох православних юрисдикцій, що складає 53% (проти 52.3 на січень 1998 р.) усіх об’єднань віруючих країни.

Стабільно розвивається Українська греко-католицька церква. За кількістю церковних структур (3301), зокрема монастирів (73) та громад віруючих (3212) вона посідає друге місце в Україні. З 3212 її громад 3115 (97%) розміщено на заході України. Минулого року кількість парафій УГКЦ збільшилась на 61 одиницю, що є кращим показником за останні 5 років. Із 61 новоутвореної громади 47 припадає на західний регіон, 11 — на центральний, 7 — на південно-східний.

Мережа громад Римо-Католицької церкви за 1998 р. збільшилась у 9 областях на 19 одиниць (у 1997 р. — на 16). 9 католицьких осередків — засновано у чотирьох західних областях, 8-у Полісько-Подільській зоні, на яку припадає 51,2% громад католиків, що розпочали діяльність у 1992-1998 рр., по одній громаді утворено у Дніпропетровській та Запорізькій областях.

Протестантизм представлений в Україні 32 напрямками. Станом на січень 1999 р. діє 5295 протестантських громад, що становить чверть релігійної мережі України. Минулого року їх кількість зросла на 363 одиниці, або на 26,9% від загального числа новоутворених згромаджень віруючих. Найчисельнішими та найвпливовішими залишаються всеукраїнські союзи об’єднань євангельських християн-баптистів (1830 громад) та християн віри євангельської — п’ятидесятників (1014), Український уніон церкви адвентистів сьомого дня (676) та релігійна організація Свідків Єгови, що нараховує 514 громад. З понад 500 традиційних самостійних протестантських громад останнім часом виокремились і перебувають у процесі організаційного становлення відносно малочисельні об’єднання віруючих: Церква Христа (реставраційний рух у баптизмі), Союз Церкви Божої України та Церква Божа у пророцтвах в Україні (п’ятидесятництво) тощо.

Чисельність релігійних громад, створених національними меншинами (без римо-католиків), зросла в 1998 р. на 64 громади і складає 560 згромаджень віруючих 11 віросповідних напрямків. Половина з них — мусульманські громади, яких минулого року побільшало на 26 одиниць, в основному в Криму. За кількістю осередків віруючих за мусульманами йдуть іудеї (102), Реформатська (угорська) церква (100), німецькі лютерани (36) тощо.

Мережа громад новітніх релігій упродовж 1998 р. збільшилась на 116 одиниць; усього їх стало 559. 326 з них — харизматичні громади, число яких за 1998 р. зросло на 87.

У діючих громадах віруючих працюють 19312 священнослужителів. Їхня кількість у порівнянні з 1993 р. зросла на 9544 особи, або на 99,7%. Таке збільшення пояснюється тим, що за цей період чисельність духовних навчальних закладів у країні зросла майже втричі (з 34 до 94), а слухачів у них — у 3,6 раза (з 3587 в 1993-му до 13078 в 1998 р.).

У духовних навчальних закладах православних церков до пастирського служіння готуються 4597 слухачів, у протестантських — 6411 слухачів, що становить відповідно 35 і 49% від загальної кількості слухачів духовних навчальних закладів. На одну громаду протестантів у середньому припадає 1,4, а на православну — 0,8 священнослужителя.

ПРО ХРАМИ, МЕЧЕТІ, СИНАГОГИ ТА МОЛИТОВНІ БУДИНКИ

Станом на січень 1999 р. громади віруючих проводять богослужіння у 13051 культовій та у 3160 пристосованих й орендованих приміщеннях. Кількість культових будівель у власності або користуванні релігійних громад збільшилась у 1998 р. на 385 одиниць (проти 769 у 1997 р.),у т.ч. за рахунок 293 новозбудованих. Рівень забезпеченості релігійних організацій сакральними приміщеннями за минулий рік зріс з 78,5% до 78,8%. Проте забезпеченість церков та конфесій типовими культовими будівлями становила у 1998 р. 64,3% проти 66,6% у 1997 р. Загалом відзначається невідповідність кількості храмів темпам росту релігійної мережі.

Найкраще забезпечені храмами громади віруючих західного регіону — 75% (проти 78,9 у 1997 р.); у центральному цей показник становить 52,8% (у 1997 р. — 58,1%); у південно-східному регіоні відсоток забезпеченості громад зменшився за рік із 52,2 до 48,2%.

Повністю забезпечена культовими будівлями Закарпатська реформатська церква. Відсоток забезпеченості храмами в РКЦ становить 80,7,УГКЦ — 79,8, УПЦ — 73,4, УПЦ КП — 61,1. Іудейські релігійні організації забезпечені синагогами на 52,3%, протестантські церкви — від 50% у ЄХБ та ХВЄ до 36% у адвентистів сьомого дня. У мусульман забезпечені мечетями лише 39% громад.

У 1998 р. зведено 293 храми, споруджуються 1850. Найбільше культових будівель зведено УПЦ — 94, УГКЦ — 51, Союзом об’єднань ЄХБ — 46, УПЦ КП — 25, Союзом об’єднань ХВЄ — 21. Для задоволення релігійних потреб віруючі тимчасово орендують 3447 приміщень. За умов, коли п’ята частина релігійних громад в Україні не має власних чи постійних приміщень для відправляння культу, актуалізується проблема повернення церкві колишніх сакральних об’єктів. Згідно з графіком, складеним на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 7.05.1998 р., віруючим має бути повернено 120 культових будівель, що не використовуються або використовуються не за призначенням.

Державний комітет України у справах релігій вніс до Кабінету Міністрів України проект змін і доповнень до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» стосовно вдосконалення правового механізму забезпечення поетапного повернення (передачі) релігійним організаціям не тільки колишніх культових споруд, але й усього реквізованого церковного майна.

ПРО МІЖЦЕРКОВНІ КОНФЛІКТИ

Попри складність релігійної ситуації, конфліктність перестає бути визначальною рисою релігійно-церковного життя. Церква здійснює значущі проекти, скеровані на відродження духовності й моралі народу, подолання соціальних патологій посттоталітарного суспільства, доброчинність та милосердя.

Минулого року майже втричі зменшилась кількість осіб, притягнутих до відповідальності за порушення чинного законодавства щодо релігії та церкви; з [450 до 350 зменшилась кількість вогнищ гострого протистояння з приводу володіння культовими спорудами; на великі релігійні свята порушень чинного законодавства не було.

Водночас релігійна ситуація у країні лишається дуже непростою. Не відбувається зрушень на краще у відносинах між трьома українськими православними церквами; триває — хоча й не настільки гостро як наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. — конфлікт між православними й греко-католицькими громадами; транзитний стан суспільства і зміни в конфесійному полі країни час від часу продукують нові вузли протиріч на релігійному грунті. Серйозний потенціал можливого погіршення ситуації несла в собі виборча кампанія до Верховної Ради в березні 1998. Це вимагало від Держкомрелігій і його управлінь та відділів на місцях виключної уваги до попередження можливих ускладнень у відносинах між церквами, здійснення масштабної посередницької та консультативної праці, постійних контактів і переговорних зусиль між суб’єктами конфлікту й політичними силами, які їх підтримують.

ПРО НОВІТНІ РЕЛІГІЙНІ РУХИ

В Україні зараз діє 559 неорелігійних, в основному неохристиянських громад, що становить 2,6% від загальної кількості релігійних громад. Вивчення процесів у неорелігійному середовищі дає можливість сформувати ряд висновків, у т.ч. прогностичного характеру.

По-перше, чисельність прихильників неорухів, за результатами соціологічних опитувань, становить 0,1% від усього населення України (в межах 50-55 тис.) За існуючих темпів приросту кількість неорелігійних організацій в найближчій перспективі (10 років) прогнозується в межах 5%. Таким чином, неорелігії не вносять суттєвих змін у релігійну конфігурацію України, а їх діяльність не є домінантою релігійно-церковного життя. Водночас присутність неорелігій на конфесійному полі держави, їх спроби перерозподілу духовного простору викликають неоднозначну оцінку, що створює в суспільстві конфліктогенну ситуацію й вимагає зваженого реагування.

По-друге, неорелігійний рух має незворотний характер, а його інтенсивність залежатиме від регіональних відмінностей у моделях ментальності й релігійної культури населення. Зокрема, як свідчить статистика, найменше відчуває тиск неорелігій західний регіон, де релігія є складовою способу життя. І навпаки, центральні та південно-східні області, де за часів тоталітарного режиму було зруйновано традиційну релігійність, є об’єктом і найбільш сприятливим грунтом для поширення неорелігій.

По-третє, відбувається стабілізація неорелігійного руху, входження багатьох неорелігійних громад у русло нормального функціонування (крішнаїти, буддисти, мормони). Нарешті, спостерігається процес соціалізації неорухів, що виявляється в їх більшій відкритості для суспільства, благодійній діяльності, врахуванні історичного й національного контексту в місійній роботі. А отже, значна частина неорухів володіє потенціалом соціальної адаптивності.

Нарешті, віровчення та практика релігійних новоутворень різна, й характеристика одних не розкриває суті інших.

Тому оцінка їхньої діяльності та впливу на суспільство має бути диференційованою. Заклики ієрархів традиційних церков, громадських і батьківських організацій силовими методами витіснити неорелігії з суспільства не тільки не дадуть бажаного результату (сформується підпілля з непередбачуваними наслідками), а й сумнівні з точки зору міжнародного права, суперечать конституційним принципам свободи віросповідання.

Проблеми створюють ті неорелігійні громади, які реально шкодять здоров’ю людей, паплюжать мораль, порушують українське законодавство. З огляду на це Комітетом запроваджено систему вивчення процесів, які відбуваються в середовищі неорелігій, випереджувального орієнтування на культи, що мають негативну міжнародну репутацію й намагаються утвердитися в Україні. Кабінет Міністрів України за ініціативою Комітету створив державну релігієзнавчу експертну раду, яка буде займатися експертизою віросповідної доктрини неорухів, вивченням їхньої практики. У деяких випадках релігійно-містична фразеологія, атрибутика й практика стають прикриттям для відверто асоціальних або злочинних намірів. Минулого року в Києві, Донецьку, Харкові, Чернівцях, Криму, Львівській і Полтавській областях зафіксовано прояви сатанізму. Проте завдяки упереджувальним заходам організаційного оформлення цього руху не відбулося. Водночас є підстави вважати, що на противагу підготовці до 2000-ліття Різдва Христового можлива активізація діяльності сатаністів, формування нелегальної структури т. з. церкви Сатани, проведення заходів антихристиянського спрямування. Виходячи з цього, Комітет відповідно зорієнтував Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації.

ПРО СУСПІЛЬНО ЗНАЧУЩУ ДІЯЛЬНІСТЬ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Всебічне сприяння доброчинній, милосердницькій, екологічній, просвітницькій та іншій соціальній праці релігійних організацій становило важливий напрям роботи Комітету в 1998 р.

Минулого року це питання було розглянуто на спільному засіданні Всеукраїнської Ради церков і релігійних організацій (ВРЦ), колегій Мінпраці і соціальної політики та Держкомрелігій, а за його результатами прийнято відповідний меморандум. В подальшому його ідеї було розвинуто на тематичній міжхристиянській зустрічі «Будьте ж милосердні, як і Отець Ваш милосердний», організаторами якої були Держкомрелігій та ВРЦ, і конкретизовано у програмі доброчинної роботи християнських конфесій «В ім’я Христа», присвяченій 2000-літтю Різдва Христового і схваленій Оргкомітетом з підготовки до цього ювілею. Ця програма включає проведення разом з органами соціального захисту населення скоординованих акцій доброчинного та милосердницького характеру; розподіл гуманітарної допомоги, яка надходить в Україну по лінії релігійних організацій, для матеріально-побутового і медичного обслуговування інвалідів, дітей-сиріт та непрацездатних громадян. Ряд заходів передбачено здійснити у напрямі духовної опіки та допомоги по догляду за особами, що перебувають у закладах соціального захисту, відродження інституту сестер-жалібниць, розвитку волонтерського руху для підтримки людей похилого віку тощо.

Упродовж минулого року Комітет оформив понад 200 підтримок релігійним організаціям на безподаткове оформлення гуманітарних вантажів від зарубіжних одновірців, що у 5 разів більше порівняно з 1994 р. На адресу релігійних організацій з 30 країн світу надійшло понад 10 тис. тонн гуманітарної допомоги (602 вантажі); переважно то були продукти харчування, одяг та взуття, ліки, медичне устаткування, будівельні матеріали тощо.

Головними постачальниками гуманітарної допомоги в Україну є протестанти Німеччини, Великобританії, США, Швеції, Норвегії. Швейцарії, Австралії, Італії та інших країн світу.

Особливо активізувалась доброчинна робота у зв’язку з надзвичайною екологічною ситуацією, що склалася в Закарпатській області наприкінці минулого року. На звернення Держкомрелігій до релігійних центрів України упродовж листопада-грудня із закордону в область надійшло майже 2 тис. тонн вантажів з продуктами харчування, одягом, медикаментами, обладнанням.

За участю церков і релігійних організацій у багатьох областях створено мережу пунктів, де нужденні, діти, хворі та інваліди забезпечуються безкоштовним харчуванням, мають змогу отримувати продовольчі набори, одяг, взуття, медикаменти, предмети сангігієни тощо. ВСО ЄХБ, ВС ХВЄ, АСД, УГКЦ докладають чималих зусиль до забезпечення реабілітаційних центрів, лікарень, клінік медичним устаткуванням. Деякі лікувальні заклади взяті ними під постійну опіку.

Слід зазначити, що існуюча система соціального захисту в нинішніх умовах є недостатньою, здійснюється головно на державному рівні, а її монопольний характер унеможливлює використання наявного потенціалу церкви. З метою вдосконалення цієї системи Всеукраїнська Рада церков і релігійних організацій вдруге порушила перед Верховною Радою України клопотання про вирішення в законодавчому порядку питання часткового бюджетного фінансування соціальної роботи церкви під контролем держави за використанням цих коштів, запровадження тендерів між релігійними організаціями та відповідними державними інституціями на кращий проект доброчинної та милосердницької роботи.

З точки зору Держкомрелігій державна підтримка соціальної роботи церкви сприяла б її употужненню, послабила б навантаження на соціальних працівників. З іншого боку, створення державою широких можливостей для реалізації церквою місії соціального служіння сприяло б виходу релігійних організацій із зон політичної напруги.

ПРО СТАН ДОДЕРЖАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ

У 1998 р. зафіксовано 127 порушень чинного законодавства щодо релігії та церкви, зокрема законів України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про правовий статус іноземців», «Про альтернативну (невійськову) службу» тощо. Найбільший відсоток їх (38,6) припадає на зареєстровані релігійні організації. Посадовими особами релігійних організацій допущено 15 (12,6%) порушень, 6 випадків пов’язано з порушеннями законів про військову та альтернативну службу з релігійних мотивів. Значна частка правопорушень припадає на іноземців (42, або 33%, що на 12,3% більше, ніж у 1997 р.). 13 правопорушень припадає на УПЦ, на УПЦ КП — 18; УАПЦ — 12; УГКЦ — 9; РКЦ — 3; на харизматичні церкви — 26. Найбільшу кількість правопорушень на релігійному грунті зафіксовано у Львівській (27) і Закарпатській (22) областях та в Києві (28), де сталося 3 порушення, пов’язаних з діяльністю прихильників сатанізму (притягнуто до відповідальності 21 особу).

Упродовж 1998 р. розглянуто 90 цивільних справ за скаргами релігійних організацій, переважна більшість яких (80) стосувалася майнових питань. Досить значне число судових рішень (майже 37%) ухвалено на користь позивачів — релігійних організацій. Показово, що стосовно релігійних організацій Закарпатської області з 20 справ подібних ухвал прийнято 11 (тобто більше половини), Львівської області — з 50 справ — 13, Рівненської — з 14 — 7. У багатьох випадках такі ухвали скасовують рішення місцевих адміністрацій як такі, що суперечать закону.

Звертає на себе увагу те, що найактивніше до судових органів зверталися релігійні організації УПЦ (в Закарпатській та Рівненській областях, де більшість судових справ було вирішено на їхню користь), УПЦ КП (у Львівській області 8 з 19 скарг було задоволено), УАПЦ (у цій же області з 16 справ 5 вирішено на користь даної церкви). Водночас жодне з 18 звернень до суду релігійних організацій УГКЦ не було задоволене. Найбільше скарг релігійних організацій на місцеві державні адміністрації надходило до судів з Львівської, Закарпатської, Рівненської областей. Як і в попередні роки, відсоток виконань судових рішень за скаргами релігійних організацій залишається відносно низьким (близько 70%).

Узагальнюючи дані про порушення чинного-законодавства у релігійній сфері в 1998 р., слід констатувати, що масив зафіксованих порушень у порівнянні з минулими роками помітно зменшився. В ряді областей (Луганській, Дніпропетровській, Житомирській, Миколаївській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Харківській, Черкаській, Чернігівській та у м.Севастополі) порушень на релігійному грунті взагалі не встановлено. У порівнянні з 1997 р. кількість осіб, притягнутих до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, істотно зменшилася (з 267 до 92, або майже у 3 рази).

З початком випуску офіційного вісника в журналі «Людина і світ» Комітет отримав змогу досить ефективно інформувати духовенство, церковний актив, представників органів влади і всю зацікавлену громадськість щодо застосування найбільш складних законодавчих норм, зокрема з проблем майнокористування, податкової політики, реєстрації статутів релігійних організацій, умов діяльності релігійних громад.

З урахуванням положень Конституції України, рекомендацій Державної міжвідомчої комісії з питань впровадження в законодавство України норм і стандартів Ради Європи Комітет підготував ряд законопроектів, спрямованих на суттєве вдосконалення відносин між церквою і державою, забезпечення конституційних гарантій свободи совісті. Зважаючи на те, що ці законопроекти залишилися без розгляду парламентом попереднього скликання, їх зведено в єдиний проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», який узгоджено з 11 міністерствами, підтримано провідними конфесіями України і в установленому порядку подано Кабінетом Міністрів до Верховної Ради України.

Зменшенню правопорушень на релігійному грунті сприяли міжвідомча Координаційна рада з питань нейтралізації негативних проявів у релігійному середовищі, що діє при Держкомрелігій, створені на місцях комісії сприяння додержанню законодавства України про свободу совісті та релігійні організації, а також запровадження експертних висновків Держкомрелігій при розгляді в судах цивільних справ за заявами релігійних організацій на рішення місцевих органів влади з питань майнокористування.

Зважаючи на правовий вакуум, що утворився після закінчення терміну дії рішень Глави держави стосовно повернення релігійним організаціям культових будівель та майна, Держкомрелігій вніс Адміністрації Президента України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вдосконалення правового механізму поетапного повернення (передачі) релігійним організаціям колишніх культових споруд, які не використовуються або використовуються не за призначенням.

Подальше поліпшення законодавчої бази у сфері релігійно-церковного життя Держкомрелігій пов’язує з прийняттям Верховною Радою України змін до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» та діяльністю створеної за його ініціативою при Всеукраїнській Раді церков і релігійних організацій робочої групи з питань вдосконалення чинного законодавства, до складу якої увійшли представники найчисельніших церков України.

ПРО МІЖНАРОДНУ ДІЯЛЬНІСТЬ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Представники церков і релігійних організацій України минулого року брали активну участь у різноманітних конфесійних і міжконфесійних заходах за кордоном. Серед них — XII міжнародна зустріч «Народи і релігії» в Бухаресті, Церковно-екологічна конференція в Чехії, конференція «Примирення в Європі: завдання церков в Україні, Білорусі, Польщі та Німеччині» в Польщі, конференції у США, Швеції, Фінляндії, Канаді, Бразилії. У свою чергу, 450 іноземних громадян з 23 країн світу взяли участь у з’їздах, конференціях, конгресах, що їх проводили релігійні організації України.

Виходячи з міжнародних зобов’язань нашої держави, минулого року Комітет надав візову підтримку майже 3,8 тис. іноземних громадян. 434 з них займалися безпосередньо проповідницькою діяльністю. Половина всіх запрошених були громадянами США, 10% — Німеччини, по 4% — Канади і країн Скандинавії тощо. Найбільше запрошували євангельські християни-баптисти, за ними йдуть п’ятидесятники, іудейські та католицькі громади.

Більшість іноземців запрошувалась у зв’язку з браком викладацьких кадрів і священнослужителів. У взаємодії із зарубіжними релігійними центрами конфесії України здійснювали різноманітні програми (духовні, навчальні, гуманітарні тощо). Наприклад, при активній співпраці з Генеральною Конференцією всесвітньої церкви АСД (Вашингтон), Європейським та Євро-Африканським відділеннями (відповідно Лондон і Цюріх) згаданої церкви Українська уніонна конференція церкви АСД здійснила на теренах України 40 різноманітних програм, у т.ч. 7 навчальних, 19 євангелізаційних, 14 гуманітарних та 23 інші релігійні заходи.

Водночас участь українського духовенства та віруючих у сфері міжнародних міжконфесійних зв’язків не є адекватною участі іноземців у нашому релігійному житті. Щорічно за кордоном по цій лінії буває до 150 служителів культу з України, понад 100 слухачів навчаються в зарубіжних теологічних навчальних закладах. 150-200 віруючих здійснюють паломництво до християнських святинь в Єрусалимі. Це, як бачимо, значно менше кількості закордонних священнослужителів, які приїздять в Україну. Головними причинами такої диспропорції є фінансові труднощі, а також міжконфесійні непорозуміння в Україні.
* * *
Релігійна ситуація в Україні у 1998 р. була складною й водночас достатньо контрольованою та прогнозованою. Здійснена робота дала можливість уникнути негативного розвитку подій у стосунках між окремими релігійними організаціями, багатьох міжцерковних конфліктів і непорозумінь, сприяла зміцненню довіри церкви до держави. Є підстави вважати, що релігійне середовище пройшло нижню позначку конфліктності й за сприяння держави виходить на шлях знаходження механізмів саморегулювання та конструктивної самоорганізації своєї життєдіяльності.

* * *

Моніторинг

Релігія і Церква в Україні: січень
Моніторинг подій релігійного життя здійснює журнал „Людина і світ”

Завершився перший місяць останнього року перед Великим Ювілеєм 2000-ліття Різдва Христового. Рік ювілею папа Іван Павло II оголосив Святим Роком, зустріти який усі християнські церкви прагнуть з чистим сумлінням, виправивши помилки минулого. Проте в Україні сьогодні вже ніхто, схоже, і не сподівається, що православні зустрінуть його подолавши розкол, покаявшись і пробачивши один одному. Міжправославний конфлікт тяжким незрушеним каменем залишається лежати на плечах церков, затьмарюючи світле та радісне передчуття великого свята й наводячи на сумні думки. Останні, мабуть, і спонукали православних знову випліснути на поверхню тему розколу — українські ієрархи не обминули її навіть у різдвяних посланнях — і перейти від балаканини до реальних кроків, які, проте, навряд чи можна назвати кроками «назустріч».

Неабияке опікування проблемою конфлікту та зміцненням позицій своєї церкви продемонстрував цього місяця патріарх УАПЦ Димитрій. У січні він разом з архиєпископом Ігорем (Ісіченком) на запрошення XV собору Української православної церкви у США відвідав Сполучені Штати. Центральною подією поїздки стала зустріч з єпископатом та членами митрополичої ради УПЦ у США, на якій обговорювалась ухвалена патріаршою радою УАПЦ концепція розв’язання міжконфесійного конфлікту в Україні та створення єдиної Української Помісної Православної церкви. Православна діаспора виявила розуміння гостроти української проблеми й пообіцяла свою допомогу та підтримку у справі канонічного визнання церкви Вселенським патріархом. Візит знаменував зміну у ставленні українських православних ієрархів до Православних церков в Україні. Оскільки патріарх Філарет прийняв під свій омофор кілька заокеанських парафій, американські владики вважають себе скривдженими. А відтак головним їхнім партнером стає не Київський патріархат, а УАПЦ. Натхнений новими планами й підбадьорений новими партнерами, патріарх Димитрій звернувся за підтримкою до держави. Повернувшись на батьківщину, він оприлюднив Меморандум до Президента України, а якому закликав главу держави визнати «штучну природу поділу й провину держави за міжконфесійний конфлікт». Патріарх звинуватив уряд у допомозі «ділкам від релігії, ...які знайшли в церковних структурах ефективну заміну занепалих партійних структур». Кого саме мав на увазі предстоятель УАПЦ, здогадатися не важко, так само як і проти кого спрямовано заклик «не допускати свавілля чужинців», з яким він звернувся до віруючих у різдвяному посланні. Головна ідея документа: держава має сприяти об’єднавчому процесу, не «ізолюючись від релігійних організацій», а припинивши потурати «кар’єристам» і «чужинцям», «провадити свій народ дорогою життя».

Проте, як виявилось, такий заклик оприлюднив не один патріарх Димитрій. «Українській незалежній державі нині, як повітря людині, необхідна єдина Помісна Православна Церква», — заявив патріарх УПЦ КП Філарет на черговому засіданні Гільдії головних редакторів України, що відбулося в патріаршій резиденції. А про те, чому саме патріархові УПЦ КП належить вказувати дорогу до храму, достатньо говорилося на урочистостях з нагоди його 70-річчя, що відбулися в Національній філармонії України. Привітання ювіляру надіслали Президент України та Голова Верховної Ради, особисто завітав прем’єр-міністр України В, Пустовойтенко. Не обійшлося й без обміну нагородами. Гетьман Українського козацтва Іван Білас нагородив патріарха «Козацьким хрестом», а патріарх вручив нагороди УПЦ КП великій групі політиків та інтелігенції; зокрема, новозаснованим орденом Архистратига Михаїла було відзначено особисті заслуги голови Київради О. Омельченка у справі відбудови українських святинь. Сам патріарх Філарет сказав, що в день ювілею прагне здійснення двох своїх великих мрій «привернення до своєї Церкви, до Бога усієї української інтелігенції» та єдності українського православ’я.

Предстоятель Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом митрополит Володимир мав цього місяця зустріч з Президентом України Л. Кучмою, який під час короткої відпустки у Трускавці відвідав Почаївську лавру. Обговорювалися проблеми запровадження в Україні інституту військових священиків, відкриття теологічних факультетів в університетах, викладання закону Божого в школах тощо. Але, як повідомив прес-секретар Л. Кучми, «...враховуючи поліконфесійність України й положення Конституції про відділення Церкви від держави, Президент з обережністю поставився до цих пропозицій», доручивши своїй адміністрації вивчити їх. Під час візиту Президента було також вирішено питання про повернення Почаївській лаврі земель, конфіскованих у часи хрущовських гонінь.

Отже, як бачимо, стан православного середовища та плани православних ієрархів мало змінилися. Тим часом, поки вони творили високу церковну політику, православні храми були виповнені людом. Причому коли у звичайні недільні дні (якщо призабути, що кожна Неділя — це свято) парафіяни твердо знають, до якої юрисдикції і чому саме до неї вони належать, то на великі свята храми заполоняє знана соціологами «публіка церкви», яка мало переймається подібними нюансами. Адже люди приходять до Бога, приходять славити Спасителя у дні різдвяних свят, набрати свяченої води на Водохреще та попросити кращої долі для себе, своїх ближніх і своєї Церкви. Свята, яких було так багато в цьому місяці, дійсно вселяли у віруючих надію на краще й надихали на добрі справи. На Різдво християни України організували величезну кількість виставок, концертів, фестивалів, а також благодійних вистав і конкурсів для дітей. Багато дітлахів отримали різдвяні подарунки.

Мешканці столиці на Водохреще теж отримали подарунок. Ввечері 19 січня вони зібралися на Михайлівській площі, спостерігаючи за освяченням барельєфу Архангела Михаїла. До 1936 р. він прикрашав фронтон головного фасаду Михайлівської церкви, а коли церкву було зруйновано, скульптура просто потрапила на смітник. 14 січня на церемонії у львівській ратуші Архангела Михаїла, врятованого руками львівського мистецтвознавця професора Павла Жолтаковського, було передано меру Києва. Після реставрації, у День міста, барельєф знову повернеться на своє постійне місце на фронтоні собору.

Січень був виповнений червоними датами не лише у християнському календарі. 19 січня (1 шавваля) святом Ураза-Байрам завершився 30-денний піст місяця рамадан, суворо дотримуватися якого повинен кожен правовірний мусульманин. За переданням саме цього місяця (9-го за місячним календарем) Мухамед отримав одкровення від Аллаха.

У день свята визнавці ісламу в Україні, як приписує їм давня традиція, збиралися в мечетях для спільної молитви і в етнічних земляцтвах для спілкування, подавали милостиню бідним, відвідували родичів і друзів, вшановували пам’ять померлих.

12 січня в Гадячі на Полтавщині зібралися прочани-хасиди, аби відвідати могилу похованого тут 182 роки тому цадика Шнеур Залмана — Старого ребе. Попри невдоволення місцевих жителів поведінкою гостей дуже схоже, що невдовзі Гадяч стане місцем масового паломництва на зразок Умані. На офіційному рівні питання його організації поки що лише вирішується, але з кожним роком місто відвідує дедалі більше прочан: цієї зими тут побувало вже близько 350 чоловік.

Серед подій релігійного життя за кордоном увагу спостерігачів передусім привернув візит папи Івана Павла ІІ до Мексики та Сполучених Штатів. 24 січня на стадіоні «Ацтека» у Мехіко, де понтифік відслужив урочисту месу, зібралося близько ста тисяч римо-католиків; ще сотні тисяч дивилися її пряму трансляцію на вулицях і площах мексиканської столиці. У своїй промові папа зосередився на проблемі єдності різних поколінь та на майбутньому Римо-Католицької церкви. У Мехіко він також підписав декларацію, яка є своєрідним викладом програми діяльності РКЦ на Американському континенті.

26 січня папа прибув до США. В аеропорту Ламберт він мав зустріч з Президентом США Біллом Клінтоном, на якій обговорювалася американська політика в Іраку та на Кубі, а також право людини на життя. Понтифік засудив аборти, евтаназію та смертну кару й заявив, що Католицька церква й надалі боротиметься за їх заборону. У вітальній промові, яку понтифік виголосив на стадіоні Сент-Луїсу, Іван Павло II закликав американців прагнути до духовних цінностей, слідувати вченню Христа та застеріг від небезпеки потонути у світі «пітьми, насильства й наркотиків».

22 січня Всесвітня Рада Церков офіційно повідомила про тимчасове припинення членства Російської православної церкви в цій організації. Як відомо, конфлікт навколо участі православних церков у роботі ВРЦ вже доволі задавнився. За останні півтора року з ВРЦ вийшла Грузинська православна церква, таке ж рішення у грудні минулого року прийняв і Синод Болгарської православної церкви. Вселенський Патріарх під час травневої міжправославної зустрічі в Салоніках рекомендував церквам надіслати делегації на Асамблею у Хараре, але утриматися від голосування.

Таку позицію православні аргументують тим, що ВРЦ, на їхню думку, «займає надто ліберальні позиції у багатьох питаннях» — фемінізму, одностатевих шлюбів, а також висвяти жінок. Православні вимагають структурних змін ВРЦ, які б звільнили їх від відповідальності за погляди представників інших конфесій. Асамблея у Хараре прийняла рішення про створення спеціальної комісії для розв’язання цього конфлікту, яка наполовину складатиметься з представників православних церков і наполовину з членів ЦК ВРЦ. Передбачається, що вона працюватиме упродовж 3 років, готуючи пропозиції стосовно «необхідних змін у структурі, стилі й етосі Ради». До ухвали остаточного рішення цією комісією РПЦ посилатиме своїх представників на засідання Ради, але участі в голосуванні й обговоренні вони не братимуть.

Людина і світ. — 1999. — № 2. — С.25-33