У селі Пістинь Косівського району на Івано-Франківщині діє туристично-мистецький комплекс «Маєток Святого Миколая»
… Дитиною у день Святого Миколая я завжди прокидалася рано-вранці, бо ж так цікаво було подивитися що цей добрий дідусь поклав під подушку. А одного разу свої гостинці він залишив на загаті під вікном. Загата – то така «шуба» для сільської хати з кукурудзяних стебел, соломи, опалого листя, у яку її «вдягали» на зиму. Зими в роки мого дитинства були і морозними, і сніговими, і часто лютували хуртовини. То ж, долаючи величезні снігові замети, страшну хурделицю, старенький дідусь Миколай в поспіху поклав на загату ті прості гостинці, на які ми так чекали з братом. Це були цукерки, печиво, щось необхідне з одягу (і як тільки святий знав який розмір потрібно – ніяк не могла второпати!), й іграшки. Що мені — уже й не пам’ятаю, а от братові приніс дерев’яну трубку – справжній музичний інструмент, який видавав дивовижні звуки. Донині пам’ятаю, як тато із загадковою посмішкою збудив нас грою на тій трубі. Вона була пофарбована в червоний і жовтий кольори. А як грала! Це була найдивовижніша музика у моєму житті! Мабуть. так звучали фанфари у найкращих королівських палацах, де жили королеви з усіх казок… Казка стала дійсністю. Святий Миколай спускався з неба і творив дива. І допитливу дитячу уяву весь час непокоїла думка: а де ж він живе, той Святий Миколай, той добрий дідусь, що не оминає жодного дому, що пам’ятає про кожну дитину? Так хотілося хоч краєчком ока глянути на його оселю, побувати у нього в гостях.
І казка збулася! Через багато – багато років я таки побувала в гостях у святого Миколая. Я бачила його домівку, гарне велике подвір’я, де живуть казкові герої, торкалася його ліжка, бачила світлицю з мішками подарунків і величезний чемодан з листами, які пишуть діти з усієї України. І навіть самого святого Миколая. То нічого, що зараз він уже не видається мені стареньким дідусем…
Святий Миколай живе всього за дев’ять кілометрів від центру Косова. У 2006 році на території Національного природного парку «Гуцульщина» йому збудували будинок – із дерев’яного зруба, в гуцульському стилі, де є кілька кімнат. Із великим хвилюванням заходжу у першу з них. Це – пошта святого Миколая. Тут усі полиці заставлені листами дітвори, у кутку — великий чемодан теж із листами і малюнками дітей. Якраз у грудні, напередодні свята Миколая, пошта перевантажена. Самому Миколаєві прочитати ці листи просто не під силу, тому у нього є помічники. Вони уже сортують ці листи по областях, відповідають на них, підбирають подарунки. Так і хотілося поритися у цьому чемодані і пошукати власного листа із далекого дитинства…
Оглядаю Миколаєву домівку далі. У наступній кімнаті – музей новорічно-різдвяної іграшки. Найдавнішій з них уже понад сто років. По цих іграшках можна відчитувати нашу історію. Впізнаю кукурудзу, шишки, сову-космонавта та інші іграшки, які були популярними в часі мого дитинства. З роками вони змінювалися, модернізувалися, як і уся новорічно-різдвяна атрибутика. Тепер тут можна побачити чобітки, у яких отримують подарунки діти з європейських країн, Санта-Клаусів та Святих Миколаїв різних країн. Звичайно, така екскурсія розширює кругозір дитини. А в сусідній кімнаті дітки просто німіють від подиву: вона присвячена Національному парку «Гуцульщина» і показує які рослини і тварини тут водяться. Найбільше вражають дітвору чучела диких тварин і птахів: кабана, косулі, орла…
На другому поверсі — справжні Миколаєві апартаменти: світлиця з великим образом Святого Миколая, який є чи не в кожній українській хаті, з мішками подарунків. Є навіть підписи: «Для чемних дітей», «Для милосердних дітей». І для нечемних Миколай дещо припас – різочки. Й мені розповіли, що нечемні хлопчики й дівчатка їх отримують. Миколай же ж все знає, пустощів перед ним не приховає жодна дитина. Але він добрий і радить підійти з тою різочкою до багаття, яке палає на подвір’ї, подумати над своєю поведінкою, пообіцяти найперше самому собі позбутися вади і спалити різочку, а разом із нею усе погане…
Минулого року, коли сюди на свято Миколая прибуло майже п’ять тисяч дітей, на п’ятсот пустунів стало менше. Але, повернімось до Миколаєвих апартаментів. Із трепетом заходжу у його спальню. Там дивовижне ліжко, застелене голубим покривалом. На подушках намальовані церковні куполи, біля ліжка – килимок, Миколаєві тапочки, на стіні – картина «Сон дитини». Якраз цього дня до Миколая приїхали дітки із дитячого садочка села Мишин. Бачила як вони зачудовано дивилися на це ліжко, як торкалися його, як відвідували кімнату, де відбуваються майстер-класи по виготовленню новорічної іграшки. Самі пробували помайструвати. Потім ми усі разом завітали до Миколаєвої світлиці й застали його за читанням листів. Миколай відклав роботу і став спілкуватися зі своїми маленькими гостями, дарувати їм даруночки. То треба було бачити оченята цих дітей!
Роль Миколая виконує працівник парку «Гуцульщина» Віталій Іванович Ходан. Здається, він уже з нею зжився. І вуса та борода у нього справжні, і характер відповідний. «Віталій дякує у церкві і дуже годиться на цю роль, — каже Анастасія Григорівна Костюк, заступник директора Національного природного парку «Гуцульщина» з рекреації і благоустрою. – Ми довго думали кому б її довірили, придивлялися до своїх працівників і жереб випав на Віталія. Він уміє розмовляти з дітьми».
Звичайно, коли сюди приїжджають тисячі дітей, а це буває 19 грудня, на саме свято Миколая, то роздавати подарунки йому допомагають помічники. Кожна дитина мусить розказати з якими здобутками вона приїхала до Миколая, чи була чемною, має розповісти вірш чи заспівати пісеньку, одне слово, подарунок вона отримує не за «просто так». І щоб кожна дитина могла це зробити, на подвір’ї побудовані казкові будиночки із героям, які діти відразу впізнають. Там їх і чекають помічники Святого Миколая. Хатку-казочку дитина обирає жеребкуванням.
«Ідея створення Маєтку Святого Миколая належить колишньому голові ОДА Миколі Васильовичу Шкрібляку, якого вже нема серед живих, — продовжує розповідь Анастасія Григорівна. – Її втілив у життя його приятель, директор парку «Гуцульщина» Василь Васильович Пророчук. Спільно із науковим відділом парку ми опрацювали проект туристично-мистецького комплексу «Маєток Святого Миколая» і вже у 2003 році запрацювала Пошта святого Миколая. Проект був схвалений Івано-Франківською державною адміністрацією, державною туристичною адміністрацією країни, а у 2006 році — Президентом України.
Основний «меседж» цього проекту – формування нової людини на основі національної ідеї і використанні традицій цього краю. Тут, на Косівщині, поєдналася неперевершена краса природи і дивовижне мистецтво Гуцульщини. Кожна сім’я – це маленький осередок творчості, і ми хочемо щоб діти з усієї України приїжджали сюди круглий рік, вивчали наші традиції і обряди і везли ці знання до себе».
А ще тут виховують діток на християнських традиціях, бо це ж основний виховний принцип святого Миколая. У Маєтку є куточок із дванадцятьма стільцями, які присвячені дванадцятьом християнським чеснотам: мудрості, справедливості, сміливості, поміркованості. покірності, щедрості, чесності і так далі. Кожна дитинка підходить до цих кріселок і набирається відповідних чеснот. А більші діти відвідують еколого-духовний центр «Здвижин» у селі Кобаки, що не дуже далеко від Пістиня. Там їх навчають бережного ставлення до природи і основ християнської етики. На цьому місці в дубовому лісі було об’явлення Матері Божої. Зараз там побудована церква, Хресна дорога, є вісім туристичних маршрутів…
З часу відкриття цього проекту на Пошту святого Миколая уже надійшло понад дванадцять тисяч листів. «Ці листи – окрема тема, окрема розмова, — каже Анастасія Костюк. – Пишуть діти з усіх областей України, і Миколай з помічниками не залишає поза увагою жодного листа. Якщо напередодні свята Миколая приходять листи із побажаннями подарунків (діти просять комп’ютери, мобілки, санки, лижі, іграшки), то після свят приходять дуже складні за змістом соціальні листи. Пишуть діти, які живуть в неповних сім’ях, чиї батьки на заробітках, бо саме під час свят діти найбільше відчувають свій біль. Часом сидимо над цими листами і плачемо… Ось дитина пише: «Миколаю! Поможи мені повернути маму з-за кордону. Зроби так, щоби вона мала роботу в Україні», або ж «поможи, щоб батько перестав пити», «щоб одужала моя бабуся, яка тяжко хвора». В іншому листі дитина просить Миколая щоб допоміг покращити житлові умови, бо сім’я із восьми чоловік живе на 12-ти квадратних метрах. Якщо місцеві органи влади цієї проблеми не хочуть бачити, закривають на неї очі, то святий Миколай мусить реагувати…
Якось до Миколая написали два братики-близнюки: «Ми ніколи не мали лиж, а дуже хочемо. А наша вчителька каже, що Миколая нема». Ми тісно співпрацюємо з духовенством трьох конфесій — Української Греко-Католицької Церкви, Автокефальної і Української Православної Церкви Київського Патріархату, то ж віддаємо такі листи священнослужителям. Ті оголошують по церквах, і газди, які хочуть зробити добру справу, беруть ці листи і допомагають Миколаєві. Цим хлопчикам відправили лижі. Потім вони написали: «Дякуємо Тобі, Миколаю. Хоч вчителька казала, що Тебе нема, ми тепер віримо, що Ти є. Ми отримали такі гарні лижі. На них дивитися збіглося усе село!». Інша дитина попросила в Миколая книжечок, бо дуже любить читати. Й коли отримала пакуночок з гарно ілюстрованими книжками, принесла до школи, читали усім класом… На базі цих листів плануємо організувати соціальну службу».
Вражає уже те що є, але ще цікавіше було почути про дальший розвиток цього незвичайного проекту. Анастасія Григорівна із захопленням розповідала про те, що невдовзі в селі Черганівка буде збудована школа, де дітки, які круглорічно приїжджатимуть сюди на відпочинок, навчатимуться. Для святого Миколая буде збудований ще кращий будинок, а той, що зараз є, віддадуть під його пошту. У самому маєтку буде містечко майстрів, дитячий театр, музей природи та етнографії, будуть казкові маршрути і дитяча залізниця.
У селі Шешори, що поруч із Пістинем, відтворюється гуцульське село із справжньою хатою-граждою, млином, кузнею. Дещо там збереглося, а деякі об’єкти доведеться відтворити. А ще там є полонина, і діти зможуть бачити як випасаються вівці, як роблять бринзу. Там будуть збудовані спеціальні притулки, де можна заночувати. У Шешорах – знамениті водоспади і чудова природа. Уся лісова територія навколо села входить до парку «Гуцульщина».
Загалом у цьому проекті буде задіяний майже весь Косівський район. Маєток святого Миколая матиме свою кінну ферму та іподром, свою пасіку на двісті вуликів (сорок уже є), ставок і ціле підсобне господарство в селі Трач, де вирощуватимуть усе необхідне для харчування дітей. Біля школи буде споруджений готельний комплекс — сімейні будиночки, де зможуть зупинятися батьки.
«Коли на етапі створення Національного природного парку працювала наукова експедиція, її очолювала одна із авторів Червоної книги України, доктор екологічних наук Тетяна Леонідівна Андрієнко. Вона збирала гербарій і дуже дивувалася, який тут багатющий рослинний світ. «Та це ж уся аптека, все, що необхідне для здоров’я людини», — казала науковець, на що місцевий лісник, усміхаючись, відповів: «Усю цю аптеку упродовж зими і влітку їсть моя корова». Ось такими екологічно чистими продуктами й будемо годувати дітей»,— веде далі Анастасія Григорівна.
Проект «Маєток Святого Миколая» має відповідне державне фінансування – у тій частин, що стосується дітей. Вони приїжджатимуть сюди на відпочинок по путівках, а в усьому іншому буде задіяний приватний сектор. Таким чином садиба святого Миколая стане ще й поштовхом до розвитку економіки, туризму та народних промислів. Косівські майстри до 19 грудня готують фестиваль-виставку новорічно-різдвяної іграшки. Чого там тільки не буде: іграшки з дерева, кераміки, соломи, виткані із вовни, випечені з тіста, виліплені з сиру, але усе це краще побачити на власні очі.