У Михайлівському Золотоверхому монастирі показали фільм про страшну реальність дітей-сиріт

Фільм «А що таке любов?» Леоніда Канфера і Юлії Козиряцької, що розповідає про долю дітей в українських інтернатах, показали 12 липня росто неба. За словами організаторів, відкриту територію обрали саме для того, щоби якомога більша кількість охочих на власні очі змогли побачити та переконатися, що інтернати, які здавна вважалися єдиним місцем для порятунку і захисту вразливих дітей, насправді калічать дитячу психіку та руйнують їхні долі, часто навіть забираючи життя своїх вихованців.

У фільмі йдеться про кілька дитячих будинків, чиї вихованці постраждали від насильства, зокрема сексуального. Зйомки проводили в Івано-Франківській, Херсонській, Волинській і Київській областях з жовтня 2017 року до листопада 2019-го.

Фільм був відзнятий зусиллями Центру документального кіно Леоніда Канфера за сприяння Альянсу “Україна без сиріт” та БФ “Мій Дім”. Сама ж прем’єра відбулася 1 червня в День захисту дітей на ютуб каналі KANFER.

Звертаючись до присутніх на монастирському подвір’ї, намісник Золотоверхого монастиря архиєпископ Агапіт (Гуменюк) наголошує на ключовій важливості проявляти любов до дітей, особливо тих, які позбавлені батьківської опіки.

"Завдання кожного з нас - зробити все можливе, щоб не допустити тих речей, про які ми дізнаємося з фільму. Зверніть увагу на назву «А що таке любов?». Любов – це щось особливе, чого ми прагнемо у своєму житті, чого ми шукаємо. Але як християни ми повинні знати, що Бог є Любов, і хто перебуває у Бозі, той перебуває в любові, і Бог перебуває в ньому. Коли б українське суспільство шукало справжньої любові, то ми б не бачили сьогодні таких жахливих речей у дитячих будинках", - говорить архиєпископ Агапіт.

Присутній на перегляді фільму Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба вважає, що справа сиротинців є загальнонаціональною бідою, вирішувати яку слід державі тільки спільно з суспільством.

"Що може бути гірше, ніж дитина залишена без любові, яку покинули десь в закладі. Така дитина окрім закладу від життя нічого не отримала. Питаннями реформи дитячих будинків я займаюся достатньо давно. Це важке питання. Важке тому, що ми самі як суспільство маємо змінитися. Хтось нарікає на державу, мовляв це справа загальна. А я хочу сказати, що це справа суспільства. Тому що держава ще за радянських часів побудувала сотні дитячих інтернатів. В Україні їх більше 700, де живе понад 100 тисяч дітей", - говорить Микола Кулеба.

Режисер Леонід Канфер розповідає, що цим фільмом авторський колектив хотів чесно розповісти про життя дітей-сиріт та привернути увагу суспільства до проблем, з якими вони стикаються у дитячих будинках. Життя у деяких закладах для дітей-сиріт він називає страшною реальністю, де постійно порушуються права дітей, часто відбуваються насилля та злочини, а ті, хто мав би опікуватися і давати відчуття безпеки вихованцям, насправді калічать дитячу душу.

"Цей фільм розповідає фактично про дитячі в'язниці, які щорічно проходять десятки тисяч дітей. У доросле життя вони йдуть, випробувавши на собі, що таке приниження, насильство, в тому числі сексуальне, і тотальна атмосфера нелюбові. Називаючи фільм неформатом, наші телеканали відмовилися показувати його в ефірі", - говорить режисер.

Леонід Канфер обурюється несправедливим бюджетним розподілом коштів на українських сиріт, називаючи такий підхід держави до вирішення питання заплутаною клановою системою.

"В Україні зараз існує 750 інтернатів. Їх річний бюджет - 9 мільярдів гривень. Це в середньому більше 10 мільйонів гривень на рік на кожну установу. Всі вони давно перетворилися на кланову систему, де працюють друзі і знайомі, друзі друзів, родичі. Все це створює кругову поруку і дозволяє зберігати завісу мовчання і страху. На кожну дитину з цих мільярдів припадають копійки: 1 гривня в день на медицину, 3 гривні - на одяг і 23 - на харчування. Як можна нормально харчуватися на 23 гривні в день? Як можна жити в умовах табору? Якими ці діти приходять в наше життя?", - запитує режисер.

2017 року в Україні було ухвалено національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017–2026 роки. Згідно із цією програмою, до 2026 року в Україні мають закрити всі інтернати, їх замінять на центри соціальної підтримки сімей та дітей. З цього року дитячі будинки України не вже не повинні приймають дітей.
На думку Леоніда Канфера, Україна поки не готова повністю відмовитися від інтернатів, але саму систему можна зробити ефективнішою.

У фільмі є навіть історія про сексуальне насильство. З етичних мотивів було змінено ім’я дівчинки, навіть її голос. Зйомки постраждалої відбувалися тільки зі спини. Автори говорять, що отримали дозвіл її повнолітньої сестри на поширення інформації про цю історію.
Завершується фільм історіями про те, що сталося із головними героями фільму від часу зйомок.

Режисер Леонід Канфер розповідає про свої внутрішні роздуми над розумінням любові, що це, як з нею жити, як виявляти до людей.

"У фільмі ми постійно запитуємо себе, як зробити, щоб любові між людьми було більше. Базова потреба людини – це безпека. Найбільшу безпеку дає людині любов. Діти відчувають себе в безпеці, коли вони відчувають, що їх люблять такими, якими вони є. Ті діти, яких в дитинстві не любили, ніколи не зможуть відчути себе у безпеці. Вихованці інтернатів не знають любові і тому фільм ми й назвали саме так – «А що таке любов?»", - говорить режисер.

Василь Домбровський для РІСУ.