Інтронізація владики Богдана Дзюраха як Апостольського екзарха у цих країнах, яка відбудеться 18 квітня, стала нагодою для «Доброї розмови» з Тарасом Бабенчуком поговорити з канцлером Апостольського екзархату УГКЦ у Німеччині та країнах Скандинавії о. Андрієм Дмитриком. Йшлося про майбутню інтронізацію та про життя УГКЦ в діаспорі.
Джерело: Департамент інформації УГКЦ
За його словами, інтронізація, у зв’язку з посиленими карантинних заходів, відбуватиметься з мінімальною присутністю духовенства і вірних – будуть лише представники Церкви і держави. Звершить інтронізацію Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, який вже прибув до Мюнхена.
Німеччина – країна української діаспори віддавна: перша хвиля еміграції – це 20-ті роки XX століття. Друга хвиля емігрантів з України – емігранти після Другої Світової війни, так звані DP – переміщені особи з трудових і концентраційних таборів на території Німеччини. Тож у Гамбургу з тих часів – одна із найстаріших громад українських греко-католиків і храм Всіх Святих, будівництво якого ініціював патріарх Йосиф Сліпий у 1969 році. Освячення храму відбулося у 1980-му. Третя хвиля - 90-ті роки і триває до нині.
«В УГКЦ є кілька власних храмів, які походять від початків душпастирства у Німеччині – храм в Новому Ульмі, в Мюнхені, в Бамберзі, в Гамбургу, – розповідає о. Дмитрик. – Скрізь є громади, більші і менші, але майже немає громад, які б завмерли: навіть якщо громада маленька, вона все одно активна».
У 1959 році декретом папи Івана ХХІІІ був створений Апостольський екзархат УГКЦ у Німеччині та країнах Скандинавії з катедральним собором у Мюнхені – собором Покрови Пресвятої Богородиці і св. Андрія Первозванного. Впродовж більш ніж сорока років апостольським екзархом у Німеччині був владика Платон Корнелюк, а з 2001 року – владика Петро Крик.
«Ще десять років тому в Німеччині більшість українців була саме з того старшого покоління, але зараз ситуація повністю змінилася: зараз у більшості – емігранти 90-х, які мають інше бачення і сприйняття багатьох речей», — розповідає отець Андрій Дмитрик.
Отець Андрій каже: у Німеччині – 75-77 тисяч українців греко-католиків. Хоча українців-емігрантів, за останніми даними, набагато більше (понад 240 тисяч). Нова хвиля міграції, яка почалася у 90-х і триває по сьогодні – це, переважно, молодь, яка народилася в Україні і виїхала на навчання і працю, тобто це люди, які мають інше світобачення, ніж емігранти попередніх хвиль. І саме вони зараз є основою і української еміграції, і громади УГКЦ.
«Цікаво, що за останні сім років, після початку російсько-української війни на Сході і окупації Криму, до нас все частіше приходять люди з Криму, Сходу та Центру України, – відзначає о. Андрій. – Бо раніше можна було сказати, що УГКЦ у Німеччині – це тутешня Галичина, а тепер – ні. І це – велика і хороша новина для нас».
Наразі у Німеччині – 55 громад УГКЦ різного рівня. Діючих священиків, разом зі Скандинавією, — 26. Більшість обслуговує по 2-3 громади.
У країнах Скандинавії за останні 5-7 років спостерігається значне зростання еміграції українців – це, переважно, молодь, яка виїжджає на навчання і працю. У деяких країнах Скандинавії досить віддавна є постійні священники УГКЦ: по одному у Норвегії і Данії, двоє – у Швеції. Але у деяких – ще немає. Так, у Фінляндію, за скеруванням Пасторально-міграційного відділу УГКЦ, приїжджає отець з Естонії. В Ісландії, яка доєдналася до Екзархату відносно недавно, у 80-х, також немає свого священика. А, поза тим, потреба у цьому є.
«Можливо, це буде одним із перших пріоритетів владики Богдана – щоб у Рейк’явіку був наш священик, – каже о. Андрій. – В Ісландії досить активна українська громада, це десь 200 людей, і, наскільки знаю, там є і потенціал, і можливості для утвердження УГКЦ».
Мова Літургії в храмах УГКЦ в Німеччині – переважно українська, на відміну від інших країн діаспори, де богослужіння 50/50 відбуваються мовами країн перебування.
«Головна причина: люди, які приходять на Службу Божу – це українці, які хочуть хоча б так, через мову Літургії, відчути себе хоч трохи вдома, поряд із батьками, друзями, батьківщиною, – каже отець Андрій. – Але я знаю парафії, де є люди, які, не будучи українцями, вільно говорять українською і хочуть чути службу саме українською: їм подобається і близька наша Літургія, наш обряд… Схожа ситуація і в країнах Скандинавії: у кожній парафії чи громаді є люди, яких справді і щиро цікавить наш обряд, мова, культура… Тобто інтерес до УГКЦ є і він не вщухає», - розповів канцлер.