У Нижній Апші — найстаріша діюча дерев’яна церква нашої країни, якій 550 років!
.Свято-Миколаївська дерев’яна церква УГКЦ в Нижній Апші — унікальна перлина стилю марамороської готики.
Пам’ятка архітектури національного значення стоїть на пагорбі недалеко від центру села, 98 відсотків мешканців якого — етнічні румуни. Церква — діюча, Богослужіння тут — щодня. Торік стало відомо, що церква на 90 літ давніша, ніж уважали раніше. Її поставлено не 1561-го, а ще в листопаді 1471 року!..
До 1944 року святиня служила греко-католицькій парафії. З приходом радянської влади сюди прислали православного священика з Молдови, і храм підпорядкували Московському патріархату. Згодом православні перейшли до нової кам’яної церкви. А дерев’яний храм залишився порожній. Через відсутність догляду марамороська красуня стала занедбаною. У 1967 році планували облаштувати в церкві музей, але не знайшли експонатів. Пізніше хотіли відкрити кінотеатр для дітей. У 1991-му святиню повернули греко-католицькій громаді села.
«У той час церква була всередині дуже понищена, — розповідає настоятель храму отець Даніел Тутурас. — Та зусиллями прихожан церкву оновили. Нині храм відвідують на богослужіння 216 осіб із 67 сімей. Це небагато, адже в селі майже 12 тисяч мешканців, 70 відсотків з яких — Свідки Єгови».
Отець Даніел (на знімку) — монах, родом із румунського міста Сату-Маре, разом із братом служать у храмі вісім років. Українську мову вивчив у Польщі, де проходив новіціат (випробувальний період у католицьких ченців) перед вступом до чернечого Василіанського чину.
— До 2011 року жив у Румунії, а тоді владика Мілан Шашік прийняв мене до Мукачівської греко-католицької єпархії, — згадує духовний отець.
Відтоді разом із братом по служінню живуть у Нижній Апші. Священик розповідає: «Торік під час ремонту всередині церкви знайшов під фанерою над входом до нави напис, який свідчить про те, що церкву збудували у 1471 році — на 90 літ раніше, ніж вважали досі. Тобто церква в Нижній Апші — найстаріша діюча дерев’яна церква в Україні, в якій богослужіння проводять щодня. Румунський кириличний напис гласить: «1471 року листопада 13 у славу Божу Вседержителя поставили цю церкву піп Георгій і піп Попша».
Настоятель храму відкриває деякі секрети технології будівництва споруди — без жодного цвяха: «16-метрові дубові бруси, з яких зводили стіни, замочували в солоній воді. Спочатку ставили перший брус, на нього другий, в якому робили отвір до половини першого, куди вбивали дерев’яний кілок. Так само з’єднували решту колод. Кілки встромляли між брусами і горизонтально, залишаючи на рік-півтора, поки дерево сохне. Пізніше витягали, і церква «сідала». Лише після того проводили внутрішні роботи. Стіни зсередини вимазували смолою з ялини, а потім уже розмальовували».
Нині в церкві майже домашній затишок. Силами громади та доброчинців тут здійснюють оновлювальні роботи. Торік замінили дерев’яну підлогу. Оновили й лавки в задній частині церкви. Їх змайстрував столяр із Солотвина.
Дерев’яні лавки в передній частині виготовлені на початку 90-х. Оскільки були пофарбовані, отець Даніел вирішив повернути їм первісний натуральний вигляд: власноруч із братом відшліфували та полакували їх.
Зберігся в церкві й старовинний іконостас, але час його виготовлення невідомий. Як зауважує отець Даніел, три ряди іконостасу належать до трьох різних шкіл іконографії: в нижньому, з іконами Ісуса Христа, Божої Матері, Святих Юрія і Миколая, — прочитується київська школа; друга частина, де зображено 12 християнських свят, — мальована у стилі рококо; третя — 12 апостолів — у стилі Ренесансу.
Духівники служать у церкві щодня: о шостій ранку — утреня, о 17-й — вечірня. Кажуть, узимку до церкви ходять менше людей, та й загалом через великий вплив неопротестантизму вірян доволі мало. Богослужіння проводять румунською мовою. Але на свята, коли у храмі збираються й україномовні, й угорськомовні, священики моляться двома і навіть трьома мовами.
Свято-Миколаївська церква вабить також туристів та мандрівників. Цього року за сезон, від Великодня до кінця жовтня, її відвідали понад дві тисячі людей у складі туристичних груп — переважно з України, але бували й, до прикладу, з Ізраїлю.
Отець Даніел радіє, що пам’ятку віком у понад півтисячу літ, удалося зберегти. І ділиться планами на майбутнє. Зокрема, є намір відремонтувати і дерев’яну дзвіницю біля храму. Настоятель запевняє, що «скільки Бог дасть нам сил, будемо старатися берегти церкву, не торкаючись її зовнішнього вигляду».
Наталія МАДЖАРА
