«Кожна життєва історія дитини, сім’я якої буде збережена, або вона отримає нову, є великою цінністю»
Міжконфесійний Східноєвропейський саміт священнослужителів «Захисти сироту –– зміни майбутнє», безперечно, став подією. 530 учасників –– місцевих і закордонних –– із Польщі, Молдови, Румунії, Швейцарії, Італії, Великобританії, Норвегії, Росії і США... Серед них –– майже усі глави і представники традиційних українських Церков та християнських деномінацій. (Біля 160-ти). У динамічній програмі –– пленарні засідання з відомими у християнських колах доповідачами і семінари. Тема сирітства розглядалася чи не в усіх аспектах: законодавчому, суспільному, духовному, виховному… (За словами організаторів, альянсу «Україна без сиріт» та Комісії соціального служіння Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, до заходу вони готувалися впродовж року). Шкода тільки, що мало в кого з журналістів світських медіа саміт викликав інтерес.
Протягом другого дня події розглядався суто практичний бік справи. Панельні дискусії: «Церков перед викликом духовного і соціального сирітства» і «На шляху до світу без сиріт»; лекції «Україна без сиріт: нові горизонти» і «Доторкнися до дитини –– зміни майбутнє»; семінари: «Зміцнення сімейних стосунків» і «Вікно 4/14»… Все зводилося до одного: не дивлячись на зусилля держави і громадських організацій у подоланні проблеми сирітства, Церква може і повинна (!) тут зіграти ключову роль. Від безпосереднього всиновлення до роботи з батьками –– тими, які, власне, всиновили, і тими, яких можуть позбавити батьківських прав. (Оскільки Бог називає себе Отцем всіх сиріт, тому служіння обездоленим дітям відповідає Господній волі для Церкви).
– Я хочу попросити віруючих різних конфесій допомогти малюкам і підліткам, які залишилися без батьків. Не тільки молитвою, їжею, одягом чи грошима. Візьміть і станьте їхніми татом і мамою. Наш Великий Господь обіцяв, що Сам піклуватиметься про вдів і сиріт. А це значить, що та дитина чи діти, яких всиновите, завжди будуть нагодовані, одягнені та взуті. І не говоріть, що ті батьки, які їх покинули, –– погані. Осуджувати – гріх. Кажіть, що в той час вони переживали складні обставини. Усім нам треба пам’ятати слова Ісуса Христа: «Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших — ви Мені зробили», – говорить єпископ ЛОНГІН (Чернівецька обл.), УПЦ (МП_.
До речі, єпископ Лонгін (в миру – Михайло Жар) взяв на виховання 405 дітей. На сьогодні. З кожним роком їх стає все більше. З них 125 – інвалідів: без рук, ніг, лежачі, а 89 – ВІЛ-позитивні. Доводилося чути, мовляв, єпископ Лонгін живе між двома реальностями. Про таких ще кажуть, що вони завжди, що називається, на прямому зв’язку з Богом. Тобто, ногами ходять по землі, а голови їхні занурені в Небо.
– Якось я стояв біля одного зі своїх вмираючих синів, – згадує пастир «Церкви добрих змін» Геннадій МОХНЕНКО (Маріуполь). (Всиновив 31 дитину, здебільшого – вуличних хлопців. Організував «Центр дитячої реабілітації «Республіка «Пілігрим»). – У свої 14-ть той вмирав від СНІДУ –– з десяти років вживав наркотики. Він лежав, випльовуючи в миску з кров’ю свої легені. Йому залишалось жити хвилин сорок… Скажу відверто: не міг молитися, розповідати про перехід в Царство Небесне. Просто плакав і думав: «Господи, де ми були, коли хлопцю виповнилося сім років і він вперше опинився на вулиці?» Нам потрібно переживати біль, перейнявши її із серця Отця. Так ми не охолонемо в мотивації. Насправді меншість, тобто, ми з вами, може змінити ситуацію в Україні, де усиновлення може стати нормою. За умови великої постійної мотивації!
– Скажу чесно, з роками мені все менш зрозуміло, коли Церкви розтрачують енергію на міжконфесійні і міжденомінаційні з’ясування стосунків, – продовжує пастир Геннадій. – Я вірю, що питання подолання сирітства – ще й певне зцілення для Церкви. Пригадуєте, написано: учні сперечалися, хто з них важливіший. Ісус, знаючи їхні помисли, ставить перед ними дитину, кажучи: «Хто це дитя приймає, Мене приймає і Того, Хто Мене послав». Очевидно, інколи і треба посперечатися про богословські доктрини. Однак не нині. Нині потрібно працювати всім разом.
До слова, на саміті були присутні члени альянсів «Молдова без сиріт» і «Румунія без сиріт». Обоє утворилися не так давно, перейнявши досвід української команди. А в самій українській команді відбулися кадрові зміни. Президентом став Роман Корнійко, а Руслан Малюта буде координатором «Світу без сиріт».
– Ідею, щоби кожна сирота потрапила в люблячу сім’ю, я називаю вірусом, який не можна локалізувати, – говорить Руслан МАЛЮТА. – Він вже потрапив у Росію, Білорусь, Бангладеш, Непал, африканські країни... Ми – не єдине джерело його розповсюдження. Проте дещо перейнято саме звідси. Наприклад, концепція «Україна без сиріт» була народжена саме тут. На сьогодні немає організації «Світ без сиріт» (лишень концепція), відповідно немає посад. Натомість є команда людей з різних сфер і країн, яку мені випала честь координувати. Хоч я за характером скептик, однак вірю, що можна змінити ситуацію з дітьми-сиротами, дітьми-ризику загалом. Просто вірус, про який йшлося, – не людський, а Божий. З, коли заходить мова про сиріт, не зовсім правильно говорити про тисячі чи мільйони. Кожна життєва історія дитини, сім’я якої буде збережена, або вона отримає нову, є великою цінністю!
На думку американця Весса Стенфорда, президента Соmpassion International, всесвітньо визнаного захисника дітей, які живуть в бідності, українці в авангарді руху проти сирітства. І коли говориться про вирішення цієї проблеми на всеукраїнському рівні, це реалістично. Одна сім’я з кожної церкви (а в Україні їх багато) –– от і всиновлено 12 тисяч дітей, яких зараз можна всиновити… Подолання цієї проблеми укріпить церковне середовище зокрема і змінить українське суспільство в цілому. Діти обеззброюють.
Цей саміт продемонстрував, що сформована команда, яка долучається до цієї важливої справи. Вона не в межах альянсу «Україна без сиріт», а у партнерстві з ним. Це –– священнослужителі, державні службовці, соціальні працівники, спонсори, усиновителі… Сподіваємося, що «Україна без сиріт» стане рухом, що поширюватиметься всією країну.