У Полтаві відкрили пам’ятну дошку учаснику бою під Крутами священику Демиду Бурку
Про це повідомили в Північно-східному міжрегіональному відділі Українського інституту національної пам’яті, інформує np.pl.ua.
Священик Демид Бурка народився на Вінниччині, але життя його пов’язане теж із Полтавщиною. Демид Бурко – видатний історик церкви, літератор, делегат І Всеукраїнського військового з’їзду (05.1917), референт інформаційного бюро Секретаріату військових справ Центральної Ради, учасник бою під Крутами у складі 1-ї Української військової школи ім. Богдана Хмельницького. А під час ІІ світової війни був настоятелем Свято-Миколаївської церкви м. Полтава. Логічно, що саме на фасаді цього найстарішого православного храму облцентру торік, 2 лютого 2020 року з ініціативи Північно-східного відділу УІНП коштом співробітників Інституту нацпам’яті, депутатів обласної ради попереднього скликання Ігоря Скляра та Анатолія Ханка, вірян та ГО «Справа громад» встановили меморіальну дошку Демиду Бурку. Тож, поруч із новим місцем пам’яті і відбувся захід.
Молебень за полеглих під час бою та спочилих крутян відслужили священики Свято-Миколаївського храму ПЦУ.
Регіональний представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар розповів про полтавські сторінки життя Демида Бурка: тут він підготував до друку видання Євангелія (у перекладі П. Морачевського), тут опублікував у газеті «Голос Полтавщини» спогад «Трагедія під Крутами. Згадки учасника», тут організовував Полтавський осередок Українського Червоного Хреста, був секретарем Полтавського єпархіального управління УАПЦ.
До присутніх звернувся начальник Полтавського обласного відділу Міністерства ветеранів України Олександр Товпига:
«Незалежність Української Народної Республіки довелося захищати від російської військової агресії, на початках силами добровольчих формувань. Сміливість та жертовність крутянців зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. З ними порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому Героїв Крут часто називають першими кіборгами. Події Української революції засвідчили: державність без армії неможлива».
На думку ветерана російсько-української війни (полк «Азов») Анатолія Ханка, шанувати та пам’ятати борців минулого сьогодні вкрай важливо:
«Встановлення пам’яток як національних маркерів на Полтавщині дає можливість нам жити й берегти пам’ять про наших Героїв! Таких Героїв, як відважні хлопці-крутянці! Як після Іловайська, так і після Крут ми інколи змушені були відходити й на полі бою залишалися наші солдати. І це честь для нас, учасників АТО, знаходити ті поховання УНРівців, повстанських загонів, тому що червоні їх розстрілювали, лишали в лісах і ці Герої не були належним чином поховані. Тому ми з побратимами цьогоріч плануємо створити історико-пошукову організацію, яка буде займатися якраз пошуком тих хлопців, які лишилися на полі бою на початку XX століття, у часи Голодоморів. Наша головна задача — відродити пам’ять нації, пам’ять про тих людей, про яких у XX столітті червона диктатура робила все можливе, щоб забути».
«Протопресвітер Демид Бурко служив в тому самому храмі, в якому я зараз маю честь бути настоятелем. Сьогодні, для нас, як ніколи, зрозуміла відданість та жертовність героїв Крут. Тоді жменька добровольців стала на смерть проти червоних військ Муравйова та призупинила рух ворога. Зараз, як і тоді, країна-агресор, вічний ворог України – Росія, намагалася зім’яти, знищити тільки-но проголошену українську Незалежність. Крутяни зустріли ворога, не зламалися, затримали рух російських військ. Це дало змогу заключити Брестський мир. Це врятувало Україну. На жаль, не надовго, але насіння, кинуте в землю тоді, проросло та проростає досі й дає свої плоди», – сказав депутат міської ради о. Олександр (Дедюхін).
Він зачитав такі рядки зі спогаду Демида Бурка про бій під Крутами:
«Студентський курінь не встиг спорожнити вагонів і розсипатися в розстрільню, як потрапив у смертельну небезпеку. Ворог великою силою вдарив у фланг. Для прикриття його було кинуто сотню козаків – охочекомонників, але становище не покращало, бо ворог скрізь переважав людьми і зброєю. Козаки і студенти бились як леви. Втомлювались від безнастанного набивання рушниць. Передні ряди ворогів падали, а за ними йшли нові, вискакуючи з-за стовбурів старих верб та верболозів. Постріли з кулеметів, рушниць, тріск ґранат змішувалися зі стогоном умираючих… «Солдати россійской революціонной армії» – як вони себе називали, по-звірячому кидалися із баґнетами на студентів, що вистрілявши всі набої останніми вбивали себе, прославляючи Україну».
Почесну варту біля дошки несли активісти Всеукраїнської громадської організації «Сокіл», одягнені у форму Армії УНР. Завершився пам’ятний захід спільним виконанням Державного гімну.
